Сьогодні багато говоритимуть про Героїв Крут. Більшість — в тональності марної жертви молодих романтиків. На жаль, меншість зверне увагу, що бій відбувався на фоні переговорів у Бресті і задача бою була дати час УНР вирвати дипломатичне визнання Держави.
Я ж хочу порівняти ті трагічні обставини з 2022 роком.
Чому в 1918 затримувати большевиків Муравйова мусили лише 250-300 курсантів 1-ї Української військової школи ім. Б. Хмельницького, 100-120 студентів Університету Св. Володимира, гімназисти та жменя вільних козаків і старшин?
А чому переходи з окупованого Криму у 2022 обороняли лише 300 бійців некомплектного батальйону морпіхів?
Ультиматум Москви УНР отримала в грудні 1917. У січні Муравйов захопив Харків. Проте Винниченко і далі був категорично проти введення воєнного стану. «Ми не можемо боронити революцію методами старого режиму,- заявляв він.
«Воєнний стан — це кінець революційної демократії»
Перші попередження про неминучість вторгнення росії укр керівництво отримало за 6 місяців до війни. В січні 2022 навколо укр кордонів відкрито готувалися до нападу 180 тис ворогів.
Тому невиконання норми закону та Конституції про введення воєнного стану при ЗАГРОЗІ нападу в 2021-22 нічого не нагадує?
У 1918 Муравйов рухався на Київ 3-5 бронепоїздами. Полтава впала без бою. Бахмач оборонявся, але неорганізовано. І скоро червоні бронепоїзди вийшли на Київ.
Чому ж УНР не зробило стільки ж наших бронепоїздів? Умови і бронелисти були, їх робили в Дарницьких і Київських депо і для царської армії і потім — для Гетьманату та Директорії.
Чому з 2019 були зупинені ракетні програми і замість сотні Нептунів в рік ми отримали лише 3 ракети?
Винниченкова демагогія про регулярну армію як знаряддя реакції, заяви про «Нам не потрібна армія, відірвана від народу. Озброєний народ — ось найкраща оборона революції» призвели до того, що УНР впала.
У 2021 укр влада висміювала вимоги опозиції про фінансування ТРО і призов резервістів у некомплектні бригади ЗСУ. Натомість Зе- команда навіть у грудні виділяла 50 млрд на Велике будівництво.
Чи не нагадують невзірвані у 2022 переходи навколо Чонгара, Антонівський міст через Дніпро, мости північної Київщини, що ведуть до столиці, історію невзірваних мостів 1918?
Чи не нагадує рішення про вивід бригади НГУ з Гостомеля, будівництво хабу на Чонгарі та розмінування акваторії Маріуполя таким же братерським ідіотизмам народних міністрів УНР та солдатських комітетів?
Історія не вчить тих, для кого какаяразніца.
Вона лише жорстоко карає країну за невивчені уроки.
