Більшовицький експеримент 1918-1991 років обійшовся нам у понад 10 мільйонів скалічених життів українців.
Абсолютна більшість з них передчасно загинули, більшість — загинула в муках.
Решта — пройшли табори і заслання.
Нам було нестерпно вдома два місяці на карантині.
Вони — провели роки і десятки років в бараках Сибіру, за каторжною працею. І, якщо вижив, після такого «карантину» шансу на роботу, нормальне життя вже не було.
Бо ти ставав «політічєскім».
Розстрілювали переважно еліту нації: політиків, військових, науковців, творчу інтелігенцію.
Методично і цілеспрямовано.
Одночасно знищували селян, природних носіїв національних звичаїв і мови.
Скільки життів забрали окупанти під час панування царської Росії — важко навіть уявити. Поїдьте бодай у Батурин — колись він був столицею козацької України і подивіться, що стається з містом, коли його вирізають до коріння московити.
Сьогодні день Пам’яті жертв політичних репресій.
Вони загинули за те, щоб Україна була.
Не забувайте про це.
За незалежність заплачено величезну ціну.
І сьогодні, щодня, ця ціна примножується кров’ю на фронті
100 тисяч вбитих і закатованих лише в Биківнянському лісі під Києвом. Мільйони в інших містах та частинах України.
Сьогодні ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ.
Найбільш відомим місцем злочинів радянсько-російської системи є Биківнянський ліс де за даними істориків було закопано близько 100 тисяч «ворогів радянського режиму».
Лише офіційно таких місць по Україні 18.
Сьогодні надзвичайно сумна дата. Важка. Болісна.
Мільйони українців були вбиті сатанинською державою під назвою — СРСР. Були знищені найкращі та найволелюбніші. Знищувався генотип українців. Радянській системі майже вдалося. Вже в другій половині ХХ століття українці масово почали забувати своє, українське. Натомість приходило чуже: мова, культура, «релігія», спосіб мислення, бачення тощо.
Чи можемо ми забути? Пробачити? Ніколи!
Вже за наших днів, напокаране зло знову намагається розірвати Україну — ззовні та зсередини. Намагається нав’язати свій «русскоміровський» спосіб мислення та життя. Триває російсько-українська війна, про яку багато людей вже забули.
Наше завдання — пам’ятати та в жодному випадку не дати шансів проросійським силам підняти голову.
Задля вшанування тих, хто віддав життя за Україну ми повинні будувати її Вільною, Незалежною проукраїнською та європейською.
Андрій Смолій
День за днем «слуги» показують своє істинне обличчя. Декілька днів назад Верховна Рада провалила важливий геополітичний законопроект, про визнання агресорів в Другій Світовій війні.
Символічно, що сьогодні, в день коли вся країна вшановує жертв політичних репресій, Разумков говорить про такі речі.
СРСР для нього не агресор. Тобто країна, яка вбила трьома Голодоморами мільйони людей, розстрілювала українських селян, інтелігенцію, знищила все українське — це НЕ агресор.
Неосталіністи нової доби показують свої справжні наміри. «Нові обличчя» виявились в своїй частині звичайними комуністами, що досі дивляться на Москву. Для них «українське» це чуже, вороже, непотрібне.
Рік назад хтось кивав на минулу Верховну Раду. Теперішня не здатна проголосувати навіть проукраїнську постанову. Не здатна відстояти елементарні інтереси держави, а вище керівництво сповідує цінності вічного агресора.
