Більше ста років тому переважній більшості населення було «какая разніца»

103
Більше ста років тому лише невеликий підрозділ українців дав бій московській армії під Крутами, бо переважній більшості населення було «какая разніца» — в результаті чого Українська Держава зникла, а населення потрапило під червоне ярмо.

Проте саме той нерівний бій став символом боротьби за Україну, а його учасники героями, які не вмирають.
Завдяки таким як вони і наше покоління все ще має шанс на повноцінну країну, а не малоросію, тим більше, що ми пережили свій 1918 рік — битву на Майдані та вторгнення Росії на Донбас, і ми цей бій програти не маємо права.
Треба закінчити те, що розпочали ті хлопці під Крутами, на відміну від нас в безнадійних умовах, не за себе, а за майбутнє України — за що їм вічна слава.
Чомусь більшість пише про трагічність подій у бою під Крутами, а я вважаю, що це героїчні події й люди, які захищали Українську державність — герої!
Радянська пропаганда казала, що відправили лише одних хлопчиків захищати станцію, але це не правда, окрім студентів, там були юнаки, які мали бойовий досвід з першої світової війни, там були й дорослі чоловіки з козацьких загонів. Наприклад в число оборонців входило близько 80 козаків з Глухова.
Тобто компанія була різноманітна, але всі були ентузіастами та добровольцями, які хотіли відновити незалежність України.
Завдяки стриманню червоної навали, влада встигла підписати Брестський мирний договір між УНР та країнами Четверного союзу.
Війна з Кремлем триває і зараз і аналог Крут — це наш ДАП!
Час іде, а методи РФ не змінюються, вони так само хочуть загарбати собі Україну. Але зараз з нами весь цивілізований світ проти РФ, тому я знаю, що ми переможемо!
103 роки назад, від 300 до 400 молодих українців, 130 кілометрів від Києва, 5 годин, 4 тисячі ворогів.
Бій під Крутами став символом українськості та самопожертви, сили духу та звитяги, боротьби України проти вічного ворога — російської імперії зла.
Від 300 до 400 молодих хлопців, без особливої зброї та амуніції стали кордоном для московської навали, яка знову хотіла окупувати молоду Українську державу.
Багато з них полягли, а 27 тих хто вижило, були нещадно вбиті Червоною гвіардією Муравйова.
Пізніше, український письменник Євген Маланюк писав про Бій під Крутами: «…нарід, творячи з якоїсь події леґенду — а Крути без сумніву, є і будуть однією з найвеличніших леґенд нашої нації, — знає, що він робить. Народня мудрість і національний ґеній — ця найвища земна справедливість — творячи свої леґенди і міти, цебто підносячи данну історичну подію до височини надісторичнищ, ніколи — щодо вибору тієї події — не помиляються. Не помилилися вони і у випадку Крут.»
Крути — дійсно стали легендою. Вже сьогодні, 103 рік від тих героїчних подій, проте я впевнений, що ми будемо пам’ятати про це ще сотні й сотні років. Усвідомлювати значущість подвигів молодих українців, які поклали життя за свою рідну землю.
Слава кожному з них!
Слава Україні!
Пам‘ять про Крути повернулася в Україну із відновленням її незалежності в 1991. Але тоді і протягом наступних двох десятиліть цей бій згадували як трагедію чи навіть поразку. Оборонці станції загинули, більшовики продовжили свій наступ на Київ. Ось що говорили про Крути.
Для більшої драматизації суттєво завищувалася кількість українських втрат, понижувався їхній вік. Відтак згадування цієї події перетворилося в плач і розпач від чергової поразки. Такий підхід далекий не лише від об‘єктивної історичної оцінки того що сталося під станцією Крути 29 січня 1918 року, але й від справжнього вшанування пам‘яті учасників цих подій.
Важко здобуту ціною вояцьких життів перемогу знецінюють називаючи поразкою. Загибель у бою близько сотні українських вояків це трагедія. Але втричі більша кількість ворожих втрат заперечує тезу про поразку. Особливо якщо врахувати, що співвідношення сил учасників бою майже 1 до 10 не на користь українців.
Більшовики зуміли продовжити свій наступ на Київ лише через чотири дні. Для проголошеної лише кілька днів тому незалежної Української Народної Республіки це були визначальні чотири дні, які дозволили їй отримати міжнародне визнання та військову допомогу. Незабаром після цього більшовиків вигнано далі на схід. Так, через рік вони знову повернулися, але знов не назавжди.
Війна з Росією царською, більшовицькою, путінською триває досі. На жаль досі на українській землі. Але нині вже за сотні кілометрів від Києва. В цій війні ми перемагаємо, бо нині Росії протистоїть не кілька сотень добровольців, а багатотисячна і високопрофесійна українська армія. На боці України не кілька держав, що визнали її у 1918, а практично весь цивілізований світ, який засуджує російську агресію.
Ми перемагаємо бо не забули про бій 29 січня 1918 року. Про Крути пам‘ятали в Українській повстанській армії де це ім‘я присвоїли одному з військових формувань на Волині. Про Крути пам‘ятають у сучасній армії, де цим іменем названо військовий ліцей у Львові та військовий інститут у Києві. Ми переможемо, коли будемо пам‘ятати про Крути як нашу перемогу.

Поделиться:
Загрузка...