Таня Адамс:
ВовАчка этот, блин, опять выбесил: никто не думал о возвращении Крыма до его ПРИХОДА!
Аккуратнее с приходами, родной, штырит тебя, смотрю, не по-детски. Прыщ ты оманский, четырежды уклонист от военкомата.
Он всех международных партнёров сплотит вокруг «Крымской платформы». Никто ж раньше не сплотил! Уж не знаю, чем этот ваш Порошенко занимался…
На Вовачку только уповаю. Обострение сплоченности жду после третьего уголовного дела на Байдена, т.е. со дня на день…
Єлісейські поля:
Заяви президента Зеленського про власну «унікальну» роль у процесі деокупації Криму вражають своєю непрофесійністю, а відтак не можна залишити такий вельми непорядний вчинок Глави держави без коментарів і роз’яснень.
Хто і що дійсно зробив для звільнення Криму?
Наведу лише ОКРЕМІ (бо повний перелік був би задовгий для допису), але конкретні дії України, починаючи з моменту окупації та спроби анексії Криму Росією у 2014 році, ще до президента Зеленського:
— Березень 2014 року — резолюція ГА ООН про територіальну цілісність України, яка заклала основи звільнення Криму, поставила дії Росії поза міжнародним правом.
— Грудень 2016, 2017 та 2018 років — три резолюції щодо ситуації з правами людини в АРК та м.Севастополь, де конкретна і однозначна вимога до Росії деокупувати Крим (добре, що команда Зеленського не завалила цей напрям і у їх розвиток ухвалено ще дві резолюції у 2019 та 2020 роках).
— У 2018 році з ухваленням резолюції ГАООН про мілітаризацію Криму закладено новий напрям деокупації Криму (далі у розвиток дві оновлені резолюції в 2019 і 2020).
— Вересень 2018 року — до порядку денного 73-Ї сесії ГА ООН внесено пункт про ситуацію на тимчасово окупованих територіях України. І цей пункт має зберігатися в ГА ООН допоки не відбудеться деокупації Криму. Це відповідальність вже чинної влади.
— Володимир Зеленський ще лише мріяв отримати посаду глави держави, а основи боротьби України в міжнародних судах, включаючи Європейський суд з прав людини, Міжнародний Суд ООН, Міжнародний кримінальний суд, міжнародний трибунал щодо конвенції ООН з морського права вже були закладені, за п’ятого президента.
— Квітень 2017 року — наказ Міжнародного суду ООН, за яким суд визначив тимчасові заходи і зобов’язав Росію відповідно до Конвенції ООН проти расової дискримінації припинити переслідування Меджлісу, зняти заборону для в’їзду Чубарова і Джемільова, забезпечити захист української мови у Криму.
— 14 січня 2021 року маємо попередню перемогу в ЄСПЛ — знову ж таки позов було подано ще до Володимира Зеленського.
— Так само ще до шостого президента було прийнято рішення про часткове визнання юрисдикції МКС та подано позов і в грудні 2020 року прокурор кримінального суду також оголосив про перехід до наступного етапу (хіба Зеленський може приписати собі цю перемогу?)
— У лютому 2018 року ще Петро Порошенко уповноважив Олену Зеркаль представляти Україну у арбітражному суді по конвенції з морського права для захисту наших економічних інтересів, в тому числі через будівництво «Керченського мосту».
— Як і можна згадати про десятки резолюцій Європейського Парламенту, ПАРЄ, ПА ОБСЄ на підтримку деокупації Криму, які всі були задовго до 2019 року.
— З 2014 року запроваджено з ЄС механізм двосторонніх консультацій щодо імплементації міжнародних санкцій проти Росії.
— До речі, навіть заклик до створення «Кримської платформи» з’явився в резолюції ЄП ще в 2017 році, до Володимира Зеленського.
Залишимо це на совісті радників президента Зеленського, які не змогли (чи не захотіли) роз’яснити шостому президенту те, що було зроблено до його каденції у питанні деокупації Криму. Гірше було б думати, що цих роз’яснень не захотів чути сам Володимир Зеленський. Адже питання тут не лише про «хто зробив, а хто ні» більше чи менше для звільнення Криму в Україні. Питання також про міжнародних партнерів, без яких все згадане вище не мало би місця.
Безглузда заява президента Зеленського щодо Криму — це ляпас нашим союзникам, завдяки яким було сформовано і санкційний режим щодо Криму. Вони сумлінно його виконують, навіть незважаючи на економічні втрати. І саме на їх участь розраховує Київ на саміті Кримської платформи?
До речі, не забуваймо й історичну декларацію Помпео щодо Криму від липня 2018. Чи її теж не було і ніхто, у тих же США, з якими на Банковій очікують на телефонну розмову, «не думав про повернення Криму з 2014 року й до приходу до влади Зеленського»?
