Тетяна Попова для «Хронік війни» записала інтерв’ю з генералом-лейтенантом, екс-командуючим армії США у Європі – Беном Ходжесом.
Повну версію дивіться тут:
— ПОПОВА: Чому Україна так довго, майже рік, не могла почати отримувати танки? І ми досі не бачили їх в Україні. Досі українські солдати проходять навчання. Як насправді кілька сотень танків можуть змінити ситуацію на фронті?
— ХОДЖЕС: Я вважаю, що процес виконання завдань був поступовим з різних причин. Хотілося б, щоб він був швидшим, щоб рішення приймалися швидше. Я вважаю, що хороші люди надто стурбовані можливістю ядерної ескалації. Тому вони дуже обережні в тому, що надають. Крім того, існують різні юридичні причини, і тому збереження Альянсу разом також було важливою частиною цього процесу. Усі країни НАТО плюс інші країни, разом понад 50 країн, які досі надають свої сили і засоби не так швидко, як потрібно, але це відбувається. Я думаю, що танки стануть важливим внеском у здатність України прорвати російську оборону пізніше цього року, коли Генеральний штаб вирішить, що час настав. Тож незалежно від того, чи є вони там зараз, чи будуть готові до використання через два місяці, чи ще колись, я думаю, що Генеральний штаб прийме найкраще рішення про те, як інтегрувати ці нові танки, в основному «Леопарди», які стануть дуже хорошим і бажаним доповненням до українських бронетанкових сил.
— ПОПОВА: А літаки? Це буде F-16? A-10? Чи якісь європейські? Наскільки західні повітряні сили змінять ситуацію на лінії фронту, окрім, звісно, покращення функціонування ППО (винищувачі зможуть збивати російські ракети та безпілотники)?
— ХОДЖЕС: Повітряні сили України були неймовірними. Те, що вони робили протягом всієї війни, незважаючи на те, що вони були в меншості. Вони здивували світ тим, наскільки добре вони змогли протистояти спробам російських ВПС. І нездатність Росії досягти переваги в повітрі в перші дні також стала несподіванкою для професіоналів ВПС. Я думаю, що це частково пов’язано з українськими Повітряними силами і українською протиповітряною обороною, а також з поганим управлінням і недостатньою підготовкою російських ВПС. Немає сумнівів, що український пілот міг би навчитися керувати F-16 або іншим західним літаком дуже і дуже швидко. Набагато швидше, ніж звичайний пілот, особливо якщо у вас є вже досвідчений український пілот. Але я думаю, що ключовим є те, що Захід допомагає Україні з високоточною зброєю великої дальності, чи то F-16, чи то ПЗРК, чи то безпілотники, чи то бомби малого діаметру. Речі, які мають більший радіус дії, необхідні для того, щоб ізолювати Крим і зробити його непридатним для російських військ. Крим є вирішальною частиною цієї війни. Це те, що Україна має звільнити цього року. І всі ці системи, включаючи F-16 або 18, допоможуть у цьому, а також, звичайно, забезпечать наземну підтримку українським бронетанковим військам, які будуть використані для прориву російської оборони. Не існує жодної системи, яка б змінила все. Тому я намагаюся уникати надто багато розмов про конкретну платформу, конкретну зброю, натомість говорити про можливості. Ось чому я наголошую на важливості дальньої точності і сильних бронетанкових сил, незалежно від того, які це системи. F-16, безумовно, є правильною платформою, яка потрібна з різних причин. Але я не можу пояснити, чому адміністрація досі не хоче цього робити. Ймовірно, вони врешті-решт це зроблять. Я маю на увазі, що це триває вже цілий рік. Я думаю, що ми надто обережні щодо ескалації Росії до ядерного конфлікту, в що я просто абсолютно не вірю.
— ПОПОВА: Гаразд, тобто ви не відповісте, коли Україна може отримати ОТРК або будь-який інший тип ракет дальнього радіусу дії?
— ХОДЖЕС: Хотів би я, щоб вони його вже мали. Ви знаєте, що я виступаю за це вже кілька місяців. Тому все, що я можу продовжувати робити, це наголошувати на тому, чому Україні потрібні високоточні засоби дальньої дії, незалежно від їхнього типу.
— ПОПОВА: Як, на вашу думку, Росія може відповісти на всі ці поставки?
— ХОДЖЕС: Вони нічого не можуть зробити. Вони не можуть це зупинити. Я маю на увазі, що вони не змогли зупинити постачання зброї з Польщі. Вони взагалі не змогли цього зробити. Вони не мають такої можливості. Я думаю, що їхні ВПС не здатні здійснювати те, що ми називаємо динамічним наведенням на ціль, коли вони можуть виявити потяг, що наближається, а потім знайти його і вдарити по ньому або по автоколоні. Росія витрачає всю свою багатомільйонну високоточну зброю проти житлових будинків і електростанцій. Вони більше нічого не можуть зробити. Їх так звана мобілізація, як мені здається, знову виявилася невдалою, або вони її затягнули, або ще щось. Це була така катастрофа у вересні, коли вони провели часткову мобілізацію, і півмільйона російських чоловіків призовного віку виїхали з країни, щоб уникнути мобілізації. І ми побачили, що російське міністерство оборони не було готове з обладнанням для проживання, навчальною формою, елементарними речами. Я не думаю, що вони вирішили всі ці проблеми. І ось що вони роблять: вони привозять тіла з усієї Російської Федерації і з мінімальною підготовкою штовхають їх у м’ясорубку, не переймаючись тим, скільки тисяч цих нещасних російських солдатів буде вбито в цьому процесі. Я поки що не бачу доказів того, що вони можуть зробити щось нове.
— ПОПОВА: Москва вже розпочала нову наступальну кампанію по всій лінії фронту на сході від Вугледара до Сватового. На певних ділянках вони мають як чисельну, так і артилерійську перевагу. Я була у Бахмуті в першій половині січня. Це були просто постійні прильоти артилерії у велике місто з населенням 80 000 чоловік, де залишилося близько 10 000 чоловік. Схожа ситуація і в Вугледарі. Один український солдат, який воював у Бахмуті, описав бій у цьому районі як сцену з фільму про зомбі: «Ми билися близько 10 годин поспіль. І це були не просто хвилі, це було безперервно. Тобто, це було так, ніби вони не переставали наступати». Що робити українській армії в цій ситуації?
— ХОДЖЕС: Подумайте про те, наскільки вражає ефективність українських захисників. Я маю на увазі, що ця війна почалася майже дев’ять років тому, у 2014 році, коли Росія мала всі переваги. А потім почалися спеціальні військові операції рік тому, коли Росія мала всі переваги, за винятком того, що Україна захищала свій дім. І після всього цього Росія все ще намагається захопити Бахмут. Я маю на увазі, що це говорить вам дещо про якість української оборони та якість українського народу у порівнянні з російським потенціалом. Звичайно, ви знаєте, і ваші слухачі знають, що Бахмут знаходиться далеко на сході України. Я постійно ношу з собою карту України. Бахмут знаходиться тут, на крайньому сході України. Корисно пам’ятати про ці жахливі бої. Звичайно, Україна несе втрати. Це так далеко на сході, і це найкраще, на що здатні росіяни? Що сказав генерал Каволі, Верховний Головнокомандувач об’єднаних збройних сил НАТО? Це правда, що точність може перемогти масу, що російська масова піхота потребує підтримки російської масової артилерії. Як перемогти масовану артилерію? Ви знищуєте штаби, ви знищуєте місця зберігання боєприпасів і ви знищуєте транспортну мережу, необхідну для переміщення артилерійських боєприпасів. Якщо ви знищите ці три речі, то не має значення, скільки артилерійських труб має російська артилерія. І тоді російська масова піхота не отримає підтримки, необхідної для наступу на українських захисників. Тому чим швидше ми отримаємо високоточну зброю великої дальності, тим краще. Для HIMARS вже є далекобійне озброєння. Тоді можна знищувати російські штаби, російські склади боєприпасів, російський транспорт. Ось як ми це робимо.
— ПОПОВА: Водночас у статті NYT йдеться про те, що Росія зараз має 350 тис. військових в Україні і 150 тис. у резерві — це майже вдвічі більше, ніж було на початку вторгнення. У деяких областях українські військові говорять про перевагу росіян 17 до 1. Що можна протиставити цій збільшеній кількості російських військ? Я знаю, що вони вже не є лише контрактною армією. Це більше мобілізовані або навіть ці в’язні з російських в’язниць, але все одно вони переважають за чисельністю.
— ХОДЖЕС: Історія сповнена прикладів того, що армії, які переважали за чисельністю, були успішними, а захисники, особливо ті, що захищали свою країну, були успішними. Я дуже скептично ставлюся до тих цифр звіту про 500 000 російських військових. Це не обов’язково 500 000 бойовиків. І я думаю, що Україна має стільки військ. Звичайно, Росія має більшу кількість в певних місцях, як наприклад, навколо Бахмута. Але ми знаємо з історії, що захисник або нападник, як правило, має перевагу принаймні три до одного в цілому. І хоча Росія може мати таку перевагу в певних місцях, вони все ще не змогли захопити більше, ніж випадкове село. Тому я думаю, що люди надто зосереджуються на цих великих цифрах, тому що вони звучать так жахливо. 300 000 росіян не дорівнюють навіть 100 000 українських солдатів з точки зору якості. А логістична система, необхідна для того, щоб утримувати цих російських солдатів у бою, дуже слабка. І я думаю, що чим більше ми допоможемо Україні атакувати цю логістику, атакувати транспорт, атакувати штаби, атакувати боєприпаси, тим ефективнішими вони можуть бути. Але їм потрібні високоточні засоби на великі відстані.
Ведучий Дмитро Комаров показав фрагмент зі свого документального проєкту «Рік» про повномасштабну війну з рф.
На сторінці в Instagram журналіст опублікував ексклюзивні кадри з Центру бойового управління, де ухвалюються важливі стратегічні рішення. Це місце засекречене, та Комаров провів знімання з дотриманням заходів безпеки після довгих місяців очікування зустрічі.
