Росіяни планували вийти до Києва у першу ж добу повномасштабного вторгнення.
Для цього 24 лютого вони не лише висадили десант на Гостомельський аеродром, а й максимально швидко просувалися з Білорусі через Чорнобильську зону до передмість української столиці у надії на відсутність спротиву.
Коли перший задум не вдався, російська армія задіяла ще декілька тисяч резервів і намагалася наступати на Київщині до середини березня.
BBC News Україна отримала аналітичний огляд від генштабу ЗСУ про те, яким був задум росіян, якими маршрутами вони рухалися, та як зрештою українська армія зупинила та частково знищила їхнє ударне угруповання під Києвом.
19 батальйонно-тактичних груп
Одна російська БТГр нараховує 600-800 бійців, 10 і більше танків, до 40 БМП та інших видів транспорту. Водночас, за оцінками багатьох військових оглядачів, на початку повномасштабного вторгнення російські батальйонно-тактичні групи були посиленими і їхня чисельність могла доходити до тисячі бійців.
Напрямок російського наступу з Чорнобильської зони по правому березі Дніпра в українському штабі називають Поліським.
Росіяни також намагалися просуватися до Києва з іншого боку Дніпра — по Чернігівщині до Броварів.
Утім, судячи з кількості сконцентрованих сил біля Київщини (загалом до 19 БТГр, тобто до 20 тисяч військових) та Гостомельської десантної операції, саме на Поліський напрямок росіяни покладали головні надії.
Швидкий наступ
New York Times опублікували отриману від ГУР таблицю запланованого просування колон російських підрозділів через опорні точки. Першою мала бути «Пальміра» («Вихідний рубіж» — десь на полігоні у Гомельській області) — понтонно-мостова переправа через річку Прип’ять (ще на території Білорусі).
Далі Бєлая Сорока (білоруське село на кордоні з Україною), потім Черевач (покинуте село в Чорнобильській зоні біля мосту через річку Уж).
І зрештою Іванків (селище у Вишгородському районі біля річки Тетерів) — Бабинці (селище в Бучанському районі біля річки Здвиж) і Стоянка (село біля річки Ірпінь за декілька кілометрів від адміністративних меж Києва по Житомирській трасі).
Водночас, якщо вірити таблиці, у першій хвилі з десантниками мали також іти росгвардійці з ОМОНу та підрозділ СОБР «Бєлгород».
Цей маршрут з «Пальміри» до Стоянки довжиною у понад 200 км росіяни мали подолати десь за 13 годин і «зосередитися на рубежі блокування».
Повертаючись до аналітики генштабу, яка є в розпорядженні BBC News України, там зазначається, що «розраховуючи на швидке просування без опору з боку ЗСУ, російські війська рухалися в похідних колонах без бойового розгортання».
Сповільнення
І хоча їм вдалося швидко пройти через Чорнобильську зону, далі росіяни зіштовхнулися з протидією ЗСУ.
На той момент більшість українських сил були на Донбасі й Київ прикривала 72-а бригада та декілька інших підрозділів.
Тож в умовах значної переваги росіян у кількості найбільш ефективним виявився підрив мостів — у перші дні їх знищили біля Іванкова, Димера, Демидова, Гостомеля та Ірпеня.
Це сповільнило, але не зупинило росіян повністю.
«Зіштовхнувшись з опором, противник змушений був розгортатися в бойові порядки і з боями просуватися в напрямку столиці. Протягом трьох діб, до кінця дня 27 лютого передові підрозділи ЗС РФ, які наступали з Чорнобильського напрямку, вийшли і закріпилися на рубежі населених пунктів Стоянка — Гостомель — Демидів», — йдеться у аналітиці генштабу.
Російський десант в Гостомелі був майже повністю знищений у ніч з 24 на 25 лютого, але пізніше до нього вже по землі підійшло підкріплення армії РФ, тож українські військові змушені були відійти звідти.
Через високу інтенсивність боїв до 27 лютого росіяни почали відчувати дефіцит боєприпасів, паливо-мастильних матеріалів, продовольства та інших ресурсів.
Це також сповільнило їхній наступ та змусило вводити резерви з території Білорусі.
Колона
Тоді її довжину оцінили у 15,5 км.
Колона рухалася з території Білорусі через те ж село Бєлая Сорока і далі за маршрутом: Чорнобиль — Дитятки — Іванків — Феневичі — Нове Залісся — Здвижівка — аеродром Гостомель.
Там припускають, що це були чотири батальйонно-тактичні групи з «білоруських» резервів, які росіяни вирішили ввести у бій 28 лютого.
Разом з бойовою технікою (40 танків та 160 БМП або БМД для десантних підрозділів) рухалися автозаправники з пальним, вантажівки з боєприпасами та харчами.
Пізніше з Білорусі вирушили решта батальйонно-тактичних груп з російського резерву: «1 березня колона збільшилась за рахунок наступних резервних 6 БТГр — 6 тисяч військовослужбовців, 60 танків та 240 БМП). Також до неї включили оперативно-тактичні комплекси «Точка-У» та «Искандер- М», засоби ППО, ствольну й реактивну артилерію, понтонне обладнання».
Тож величезна колона росіян, яка мала захопити українську столицю, — це 10 резервних батальйонно-тактичних груп росіян з білоруської території. За орієнтовними оцінками, вона нараховувала до 10 тисяч бійців, близько 100 танків і 400 БМП та БМД.
А загалом, з урахуванням перших дев’яти БТГр, російське угруповання на Поліському напрямку можна оцінити в 19-20 тисяч військових.
Що сталося з російським угрупованням
План просування росіян виявився нереалістичним АВТОР ФОТО,72-А БРИГАДА ЗСУ
Росіяни рухалися в одній колоні лише на відрізку ближче до білоруського кордону. Далі ці резерви розділили для посилення російських наступальних угруповань, що вже діяли на Київщині в різних місцях і відчували труднощі з просуванням.
Наприклад, 27 лютого колону БМД та БТР росіян, які на той момент займали Гостомель і пішли далі, знищили в Бучі при спробі просунутися в місто Ірпінь і далі до Києва. Тож російське командування прагнуло поповнити резервами втрати.
«Вже 1 березня одна БТГр була передана для наступу в Гостомель, одна — для посилення угруповання, яке намагалося прорватися до Фастова (південніше Києва), одна — в Димер, одна — в село Мощун, ще одна — в село Раківка, де тривали бої за переправу через річку Ірпінь», — йдеться в аналітиці генштабу ЗСУ.
«З березня противник, підсиливши резервами війська, відновив наступ по напрямках: Бабинці — Буча — Київ; Бородянка — Ворзель — Ірпінь; Ворзель — Білогородка; Копилів — Мотижин — Ясногородка», — описують там головні напрямки просування російських військ на Київщину в першій половині березня.
Доля батальйонно-тактичних груп з російського наступального угруповання склалася по-різному.
Частина цих військ зав’язла у боях за переправу через річку Ірпінь в районі села Мощун.
Це невеличке село розташоване лише за 3 кілометри від Пущі-Водиці, яка адміністративно вже є Києвом. Тож бій за нього став одним з ключових епізодів оборони Києва.
У підсумку Мощун був зруйнований майже повністю, але українській армії вдалося встояти там і відкинути росіян.
Інша російська БТГр була знищена артилерійським вогнем і силами спецоперацій ЗСУ після того, як переправилась через річку Ірпінь в селі Раківка, що на північ від Мощуна.
У генштабі кажуть, що частину російських військ розгромили ударами авіації та артилерії. Зокрема, у селі Здвижівка 370 тентованих вантажних армійських автомобілів стояли від 26 лютого до 3 березня фактично без руху й у підсумку були знищені вогневим ударом української артилерії.
«Невдалі спроби наступу на Київ, у яких систематично знищувались війська противника на всіх напрямках, тривали до 19 березня, коли підрозділи Збройних сил РФ перейшли до оборони й почали окопуватись. Згодом, внаслідок контрнаступу ЗСУ, залишки російських підрозділів до початку квітня покинули територію Київщини», — підсумовують у генштабі.
«Це не припинення вогню, але це наше прагнення поступово дійти до деескалації конфлікту хоча би на цих напрямках», — пояснив тоді дії російської армії голова російської делегації на переговорах в Стамбулі Олександр Мединський.
Росіяни тоді назвали це жестом доброї волі.
