В неділю 05 липня 2015 року Україна святкувала День Військово-Морських Сил Збройних Сил України. Відповідно в Одесі, яка вимушено стала головною базою ВМС пройшли урочистості, в яких взяв участь міністр оборони України генерал-полковник Степан Полторак.
http://defense-ua.com/
Не забув про військових моряків і Президент України Петро Порошенко. У своєму привітанні глава держави відзначив, що «сьогодення ставить перед українським військовим флотом завдання, що вимагають повної мобілізації усіх сил та самовіддачі для їх виконання».
Трохи раніше, наприкінці червня стало відомо, що в Міністерстві оборони проходить узгодження концепція розвитку флоту, яка передбачає збільшення до 2020 року чисельності ВМС ЗС України втричі.
Все це, а також той факт, що протяжність морського кордону України становить близько 1,35 тис. км, ще майже 30 тис. кв. м – територіальне море, плюс 70 тис. кв. м – морська економічна зона, говорить про життєву необхідність для нашої країни створення якісно нових Військово-морських сил.
Нова оборона доктрина України визначила нові напрямки загроз, а сучасний стан справ у країні ставить і нові завдання для ВМС України. З одного боку, українські моряки позбавились головної бази флоту у Севастополі, та ще декількох баз у Криму. Втрачено значну кількість кораблів, амуніції, плав составу. Практично не стало морської авіації… З іншого, кораблі та втрачене озброєння і так були вже застарілими у своїй масі. Українське військо вже почало орієнтуватись на стандарти НАТО.
Що чекає ВМС у найближчі часи? Планів дуже багато, але часи сьогодні не найкращі. Українська держава розпочала програму модернізації флоту ще кілька років тому. Але і політична, і військова, і фінансова ситуація, і «потенційні» загрози змінились.
Україна, будучи морською державою, все ж таки має узбережжя тільки на Чорному та Азовському морях, яки «відокремлені» одне від одного у військовому аспекті, з огляду на контроль Росії над Керченською протокою. Виходячи з цього, та зважаючи на оборонну доктрину України, завдання флоту можуть зводитися лише до охорони узбережжя та каботажного судноплавства, запобігання висадці десанту на територію України, протидії флотам «чорноморських» та «азовського» сусідів.
А, виходячи з того, що НАТО сьогодні не є супротивником, завдання ВМС України складаються з протидіям лише ЧФ РФ як у можливих десантних операціях, так і у руйнуванні портової інфраструктури. У Азовському морі можливе порушення морських перевезень супротивника.
Україна – позаблокова держава. Але цей статус може змінитися, тому ВМС у своєму розвитку повинні вважати і на ці фактори..
Ще за часів Другої світової війни, на перший план у боротьбі з флотом супротивника вийшла авіація. Найбільші лінкори того часу – «Тірпіц» та «Ямату» були знищені саме авіацією. Тому великі держави, інтереси яких розповсюджувались на морський простір, будували потужні авіаносці та кораблі їхнього «супроводу». Берегова смуга, що прикривалась авіацією, не була доступною для дій великих кораблів. Але з розвитком засобів ППО, «картинка» дещо змінилася. Найбільшою загрозою для кораблів у прибережній смузі стали протикорабельні ракети наземного чи морського базування.
Зважаючи на оборонну доктрину, слабкий рівень ВПС (за умов відсутності власного виробництва бойових літаків) та високу вартість літаків, на перший план морської оборони країни виходять саме такі ракети.
Так, «Південмаш» розробляє крилату ракету «Коршун-2» та тактичну ракету «Гром-2», але вони є універсальними і мають потужність, закладену у «вибухову частину», а не у кінетичну енергію, яка зараз є ознакою сучасних протикорабельних ракет, та не можуть надійно вирішити питання протидії флоту супротивника. А є ще й питання захисту узбережжя України…
Зважаючи на це, можна сказати, що програма будівництва українських корветів є сьогодні вже не на часі, але будівництво розпочато, його у будь-якому разі треба закінчити. Зараз, на жаль, «великі» кораблі України нічого не варті у самостійному протистоянні ЧФ РФ, прикритому авіацією. Тому, «великий» флот, це, скоріше, надіє на майбутнє…
Доволі дивно на тлі актуальної ситуації виглядає і будівництво «броньованих» катерів «Гюрза-М». Вони озброєні модулями від БТР, які на морі можуть полякати рибаків, а при обстрілі берегу вони так само неефективні… При цьому, бронекатери коштують купу грошей, а стануть лише «практичною мішенню» для авіації супротивника чи його артилерії…
Зважаючи на ці фактори, можливо варто дослідити досвід розвитку флоту Ірану та КНДР. Вони будують велику кількість малих, надшвидких катерів різного призначення, так званий «москітний флот», та надмалі підводні човни.
По-перше, це дає можливість зробити кораблі, вартість яких може бути меншою за вартість великої протикорабельної ракети. Цих ракет просто може не вистачити на них… По-друге, такі катери достатні для протидії супротивнику у прибережній зоні, а надмалі підводні човни можуть ефективно «працювати» на невеликих глибинах як Азовського, так і Чорного морів.
Більш того, катери можуть перекидатися залізницею, літаками чи вертольотами, або можна поміркувати, як під них зробити канал між річками Конка та Берда, що дасть можливість «перекидати» катери з Дніпра на Азовське море «своїм ходом».
Такий «великий» флот «маленьких» кораблів буде коштувати невеликих грошей. Він потребує незначної кількості моряків. Буде мати велику маневреність, низьку уразливість (завдяки невеликим розмірам та великі швидкості), та може виконувати різноманітні завдання: від боротьби з надводними кораблями супротивника (їхні підводні човни у такому разі взагалі не зможуть заважати цім катерам) у варіанті ракетних катерів, до кораблів вогневої підтримки та протидії десантним операціям. Можливо створення катерів ППО, катерів розвідки, РЕБ, десантно-диверсійних катерів та інше.
Можна згадати і історію. А ні за часів Київської Русі, а ні за часів козацтва, у нас не будували великих човнів, а саме невеличкі чайки наводили жах на турецький флот, не давали спокою приморським містам Великої Порти. Мало хто знає, що козацькі чайки внесли неабиякий внесок у здобуття Ізмаїлу «чудо богатирями» Суворова…
А якщо до сучасності, то ніщо не заважає Україні розробити і малі бойові екраноплани (нехай би «антонівці» попрацювали), які можуть «працювати» над малими глибинами та «перескакувати» через численні коси, чи патрулювати море взимку. Цілий рій таких машин охороняє кордони Ірану.
«Москітний» флот значно простіше модернізувати. Катери можна робити на декількох заводах в Україні. Вони не потребуватимуть великих баз та можуть застосовувати зброю сухопутних військ (системи залпового вогню, ПТКР, ЗРК та інше). Та й ураження таких катерів не буде пов’язане зі значними людськими та матеріальними втратами, що є важливим у разі військових дій.
Можна сказати, що навидь надпотужний флот США сьогодні не готовий гарантувати свою безпеку від «великого» флоту «маленьких» кораблів Ірану. А це говорить саме за себе.
У випадку обмеження коштів у державі, на перше місце виходить завдання забезпечити обороноздатність тими можливостями, що є у країни. Більш того, таке «вирішення» питання розвитку ВМС України є більш ефективним сьогодні і з військового боку. Особливо, враховуючи часові обмеження.
Ще пару слів про базу флоту. Одеський морський порт – не місце для військових кораблів та арсеналів. Так, в місті є великі можливості зв’язку, яки повинні були залишитись з часів Одеського військового округу часів СРСР. Але Одеса, як база флоту – не найкращій варіант. Там кораблі будуть «притиснуті» до берега. Можливо, варто було б розглянути доцільність будівництва (або хоча би проектування) нової центральної бази флоту у Очакові, де флот був би надійно захищений з моря, мав би військовий аеродром. З Очакова флот може «прикривати» не тільки Одесу, але і стратегічно-важливий вхід у Дніпро-Бузький лиман(треба виключити можливість висадки морського десанту у Миколаєві та Херсоні, де розташовані стратегічні мости через Дніпро). Там є і можливість «розосередження» флоту по Дніпру та Бугу. Поряд верфі та ремонтні бази.
Така база має потенціал прийняти і великі кораблі (вірогідно, США та інші країни НАТО можуть надати Україні не лише швидкісні катери). Є де розташувати арсенали. Є свій маленький «Кронштадт» на острові Травневий, де вже почалися роботи з планування реконструкції.
Нажаль, питання військового будівництва в Україні є досить «зачиненими». Часто навіть особисті інтереси також відіграють свою роль. Але хочеться сподіватись, що держава знайде оптимальний шлях відродження наших ВМС, які будуть у змозі виконати покладенні на них завдання.
Дмитро ЧЕПУР,
бізнесмен, випускник радіофізичного факультету КДУ ім. Шевченка
