Минулих вихідних… ні… не якийсь абстрактний аналіз змусив мене дійти наступних висновків. Це були розмови з американськими ветеранами, які щойно повернулися з фронту, і кілька приголомшливих питань із телеінтерв’ю: спілкування, яке кристалізувало речі, які я обмірковував роками.
…і, можливо, я сподіваюся, що мої 3,36 українських читачів — і шанувальників України — відчують себе краще після прочитання наступного, коли дійдуть висновку, що наполеглива, системна професійна некомпетентність не є унікальною для Києва (чи Москви). Це не прерогатива лише Зеленського та Сирського. Навпаки: можна припустити, що ці двоє настільки одержимі «становленням західними», що, скоріш сподіваючись, ніж реально адаптуючи ЗСУ до «інтеграції в НАТО», вони перейняли найгірші звички: ретельно імпортують західну професійну некомпетентність і адаптують її до своїх стандартних операційних процедур.
Зрештою, вони навчаються у найкращих.
Справді, звички, що розглядаються, мабуть, дуже заразні. Якщо у вас є якісь сумніви: подивіться на Вашингтон.
Для американців (і більшості їхніх союзників на Заході) це гірка пігулка — усвідомлення того, що їхня військова міць не може перемогти Іран. Вона не може ні скинути режим Корпусу вартових ісламської революції (КСІР), ні змусити його ухвалити політичну волю режиму у Вашингтоні.
Більшість американців відмовляються визнати існування цієї гіркої пігулки, не кажучи вже про те, щоб визнати, що збройні сили США просто не такі, якими вони їх уявляють. Справді, більшість, як і раніше, чіпляється за віру в те, що збройні сили США — найпотужніші у світі, ніколи не переможені, і що перемога у будь-якій війні за участю США — це начебто «неминучим результатом».
Ті небагато хто… ні, не «тверезі», але досить серйозні , щоб прийняти хоча б частину фактів, все ще переконані, що винні не збройні сили, а політика. Інші звинувачують у тому, що вони називають «недоречним почуттям моральної стриманості».
Реальність набагато жахливіша. Невдача носить системний характер, і це не новина, а явище, яке наростає десятиліттями: як наслідок, структури руйнуються протягом десятиліть, і сукупний ефект всього цього не обмежується «декількома збоями». Просто США, як і весь «Захід», живуть у колективній фантазії.
На самому верху не тільки нинішнє політичне керівництво перебуває в омані. У цьому немає нічого нового: ця хибна думка існувала як мінімум з часів Клінтона, якщо не з часів Буша-старшого. Нинішній «президент США», POTUS… якого я спрощено називаю (і на те є багато вагомих причин) «IQ47», — не перший, хто, по суті, ризикує національною безпекою, кидаючи кістки у відчайдушній надії, що наратив про силу зрештою збігатиметься з реальністю. Він одержимий ідеєю діяти в рамках, що передбачають всемогутність США, розглядаючи катастрофічні витрати як прийнятні втрати, а невдачі, що повторюються, як всього лише статистичні аномалії. Зрештою, чи повністю він контролює ситуацію, чи є лише маріонеткою, що піддалася впливу войовничо налаштованого найближчого оточення, — це не має значення. Як і у випадку з Бушем-молодшим, Клінтоном, Бушем-старшим, а також Обамою та Байденом до нього, поширена помилка про непереможність робить перспективу нескінченної війни не лише «привабливою», а й темою, яка не становить жодної проблеми.
Можна просто знизати плечима і рухатися далі.
Як мовилося раніше, проблема носить системний характер. Десятиліття тому Вашингтон перетворився на розсадник шахрайства, що рухається поєднанням американських ідей та ізраїльської підривної діяльності. Серйозні люди розраховували розбагатіти, і це багатство випливало з річки військових витрат. Все, що потрібно, — це «адаптуватися» та «плисти за течією». Щоб виправдати цю корупцію, їм потрібно було підтримувати міф про американську винятковість — незамінну націю, світового поліцейського — що вимагало від них або цинічної поведінки, або істинної віри в зламану систему.
(…і, звичайно ж, про «непереможність» збройних сил США… і про те, що немає більшої честі, ніж служити у збройних силах США… і кожен, хто це робить, — герой… і він це чудово розуміє… і ці збройні сили теж ніколи не зможуть зробити нічого поганого…)
Насправді вже як мінімум 25 років визнання того, що збройні сили США розвалюються, стало «неприйнятним варіантом» — незалежно від того, для якої частини істеблішменту і для яких його учасників. Зробити це означало б зруйнувати фундамент імперії, покласти край фантазії у тому, що можуть одночасно протистояти Росії та Китаю. Або принаймні Афганістану та Іраку. Для кар’єристів у Вашингтоні сама думка про визнання поразки була не просто геополітичною катастрофою: це була особиста катастрофа. Це означало кінець їхньої значущості та їхньої зарплати. Відтак ніхто не хотів порушувати партійну дисципліну і говорити правду президентові — чи його адміністрації, і тим більше громадськості.
Типовий продукт епохи, коли промисловість диктує збройним силам, що купувати: F-35 — це надмірно складний і занадто дорогий зразковий літак, який у реальних умовах зазнає труднощів у боротьбі з тим, що досі завзято помилково називають «асиметричними загрозами»: такими іранськими ЗРК-2 RIM-66A Standard SM-1, яким вже 60 років.
На нижчих рівнях командування реформи розглядалися (і досі розглядаються) як загроза режиму, що призвело до культури, в якій «вбити гінця» стало стандартним протоколом, а підтримка брехні ставиться вищою за боротьбу з екзистенційною загрозою реальності. Тих небагатьох, хто скаржився, швидко звільняли, наприклад, за скарги на геть огидні методи закупівель, як у Пентагоні 4-5 років тому — або усунули від справ іншим чином.
Під цією корупцією переховувалась і сама військова машина, яка поступово деградувала. Стратегія «довгої війни», одержимість догмами (наприклад, щодо боротьби з повстанцями чи питання про те, хто є найважливішим союзником США поза НАТО…) та політична некомпетентність у лавах генералів відштовхнули союзників по всьому регіону — іноді закриваючи двері, які колись були відчинені, а іноді розповсюджуючись між9. Не дивно, що промисловість диктувала, що купувати, де і за якими цінами, а збройні сили США залишалися одержимі закупівлею, по суті, застарілих, але надто складних і надзвичайно дорогих систем озброєння, і нині спалюють запаси озброєнь з такою швидкістю, з якою виробництво не може впоратися, — ні, ні які можна було б інвестувати у відновлення власної промисловості.
Це не приносить достатнього прибутку… а, як відомо, відсутність прибутку означає відсутність найвищих національних інтересів…
І ось, літаки експлуатуються до повного зносу, графіки технічного обслуговування вже багато років перебувають у жалюгідному стані, LM не може поставити більше 100 F-35, тому що у них відсутні радари та різні модернізації, а логістична база руйнується – але все гаразд!
Авіаносці ВМС США величезні, швидкі, вражаючі і неймовірно дорогі. Хоча ВМС США і вдавалося уникати прямих попадань біля берегів Ємену та Ірану, сама загроза іранської тактики — поєднання безпілотних літальних апаратів з протикорабельними балістичними ракетами — призводила до відповідних втрат (наприклад, коли винищувач F/A-18 скотився з палуби під час палуби в час змушувала ВМС тримати такі кораблі подалі від зони бойових дій.
США зовсім не просто «здаються» слабкими й непослідовними — «слабкою наддержавою-дурнем» на світовій арені, горезвісним слоном у посудній лавці — в очах будь-якого спостерігача, який не покладається на сліпий патріотизм: вони демонструють це своєю невдалою авантюрою в Ірані.
Протягом усього цього громадськість просто перебувала в невіданні: настільки, що тепер вона опинилася в пастці міхура заперечення, підживлюваного медіакомплексом, який відмовляється визнати поразку. Їм вселяють, що зброя розумна, генерали — чи то Петреус в Іраку, чи нинішній адмірал Купер, який очолює CENTCOM, — блискучі, збройні сили надкомпетентні та боєздатні, а противник перебуває на межі краху, хоча докази вказували — і вказують сьогодні — на зворотне. Брехня підтримується тому, що правда була (і залишається) просто надто болісною, щоб її винести. Або тому, що ті, хто знаходиться нагорі, наполягають на тому, що якщо вони повторюватимуть брехню досить часто і досить довго, брехня може стати правдою. Бажано, щоб це сталося якнайшвидше.
У колі таких людей, як я, критика екіпажу американського F-15E за те, що він спочатку схибив, а потім схибив і мало не зіткнувся з цим дроном Shahid 31 березня або 1 квітня, вважається смертним гріхом. Найгірша образа для цього першокласного екіпажу та їх героїчних зусиль. Просто тому, що вони роблять (не дуже добре) те, що люблять робити, і за що їм платять. Нікого не хвилює, що вони стали жертвами армій корумпованих політиків та професійно некомпетентних генералів — отже через серйозні помилки у стратегії, які призвели до величезних помилок у закупівлях, а потім і в обладнанні та навчанні.
Найновіше виправдання полягає в тому, що нинішній стан війни IQ47 проти Ірану (поки дуже мало хто розуміє, наскільки вся ця історія насправді є війною Ізраїлю; крім того, це ж «антисемітизм», розумієте…) відбиває політичні, а не військові невдачі.
Щиро кажучи, як завжди, це просто не відповідає дійсності. Це, безперечно, зручне виправдання, але воно використовується для того, щоб захистити найвище командування від пильної уваги. Ідея про те, що «з армією все гаразд» — проблема виключно в політиках, які намагаються використати її для вирішення проблем, з якими вона не може впоратися, — це фантазія. Припускати, що для перемоги достатньо відокремити армію від політиків, отже, ігнорувати десятиліття стратегічної некомпетентності на всіх рівнях у США — від вищого керівництва Пентагону до останнього фермера-картопляра в Айдахо — це також означає ігнорувати десятиліття підривної діяльності та занепаду всієї системи управління США. Те саме стосується і генералів і адміралів, відповідальних за цей провал: генералів і адміралів, які володіють величезною кількістю грошей і вогневої могутності, але при цьому не мають майстерності своїх попередників, таких як Джордж К. Маршалл або Честер У. Німіц.
Але ні, військові не винні… і збройні сили США «безумовно» дали зрозуміти IQ47, що повалити режим КВІР тільки за допомогою авіації та ракет неможливо… і єдиний шлях — наземне вторгнення… і IQ47, безумовно, був попереджений про це… і це був його вибір, а не його генерал і не генералів (і пекло бажання проводити необхідну мобілізацію та підготовку… тоді як збройні сили діють, як і очікувалося, «принаймні, досить добре», і знищили більшу частину «традиційної» армії Ірану, усю ключову інфраструктуру та ключових лідерів…
Було б непогано зустріти хоча б одного американського експерта , який міг би хоча б частково зрозуміти, що режиму КВІР не потрібні його «традиційні» роди військ не лише для «виживання», а й для збереження здатності контролювати територію Ормузької протоки. Я навіть не прошу хоча б про одного американського експерта , який міг би пояснити систему Мозаїчної доктрини оборони на тактичному рівні… або про тонкощі іранського досвіду в розробці так званого надвисокотривалого бетону (UHPC): це, мабуть, забагато просити.
Схоже, ця концепція сама по собі не дійшла ні до кого в наших умах, там, по той бік великого океану … (не кажучи вже про Європу).
Однак саме тут подібні виправдання починають руйнуватися. Люди, про яких мова йде, не розуміють, що саме через помилки як вищого політичного керівництва, так і вищих воєначальників США — усієї «системи США» (і, власне, «Заходу») — за останні десятиліття американські збройні сили (як і ізраїльські збройні сили за останні три роки) опинилися в цьому болоті. Ці воєначальники «лише»:
а) жахливо недооцінили Іран (та КВІР зокрема);
б) отже, вони не змогли адекватно скоригувати закупівлю, озброєння, тактику та підготовку (це особливо впадає в око щодо БПЛА, де деякі військовослужбовці США тепер приватно вважають Іран «просунутішим за всіх членів G20 разом узятих»);
c) Оскільки режим КВІР спеціально адаптував свою доктрину до ведення цієї війни саме таким чином, це вже не «асиметрична війна» у традиційному сенсі: війна з Іраном — це «війна рівних за силою супротивників».
Подобається вам це чи ні.
Це зовсім не означає, що іранська зброя бодай скількись «світового класу». Воно не літає далі, не швидше та не точніше. Зовсім навпаки. Що робить його ефективним — незалежно від того, скільки нам в обличчя кидають аргументи на кшталт «PRBS», щоб приховати цей факт, — це його дешевизна у виробництві, простота у застосуванні, але й особливо: це спосіб застосування іранської зброї . Це доктрина КСІР, яка з неї стратегія і тактика, з якими збройні сили США не можуть впоратися.
Саме тому Центральне командування (CENTCOM) — і не тільки CENTCOM, адже ізраїльтяни роблять те саме — постійно підсовує нам доповіді про «надточні» удари по «сотням» цілей. І про загибель командирів, і про нескінченні успіхи, і про перемоги — тричі на день.
Все це лише димова завіса.
…бо хтось там (і це не одна чи дві людини, а цілі армії) справді настільки дурний, що це очевидно: одні лише цифри можуть приховати той факт, що маса цих авіаударів зовсім неефективна. Або якщо і «ефективна», то не дає бажаних результатів.
Той факт, що виграти війну без чітко визначених умов перемоги дуже складно, якщо не неможливо… це, насправді, не має значення.
Розмиті супутникові знімки вказують на прямі влучення іранських ракет в одну з американських баз Близького Сходу. Повідомляється, що КВІР випустив 10 ракет «Хайбар Шекан». Вартість кожної становить близько 100 000–150 000 доларів. Розгорнута на місці зенітно-ракетна установка MIM-104 PAC армії США відповіла 8 ракетами. Вартість кожної ракети становить близько 4 мільйонів доларів. Центральне командування США не стало вдаватися в подробиці про заподіяну шкоду, але щонайменше два ангари отримали прямі влучення, а злітно-посадкова смуга та/або асфальт отримали досить серйозні пошкодження, щоб закрити їх на кілька годин.
Для порівняння: це не означає, що всі американські авіаудари «промахнулися» або щось таке. Вони потрапляють. База ЗРК Іранських ЗС під Бушером сильно постраждала минулого тижня. Це підтверджують і некрологи, у яких фігурують щонайменше 12 офіцерів та рядових. Але цього замало. І оскільки такі випадки залишаються рідкісними, вони, звичайно, ніколи не змінять позиції Тегерана.
…що й приводить мене до питання Ірану.
Проблема Ірану проста. Або, принаймні, одне має бути вже очевидним: будь-хто, хто вважає, що «довга війна» шкодить режиму КВІР (більше, ніж «США»?… чи «Заходу»?… чи «місцевим союзникам»…?… не кажучи вже про «Ізраїль»?), — безнадійний. Тим часом режим КВІР вже 50 років є «ізгоєм»: він перетворив ізгойство на мистецтво та науку. Завдяки одержимості Ізраїлю вбивствами високопосадовців цього режиму, тепер ним керують люди, які не можуть уявити собі нічого кращого у своєму житті, окрім вічної війни .
…і гірка правда полягає в тому, що ізгої повинні бути особливо дурні, щоб серйозно все зіпсувати — точно не настільки розумні, щоб розробити доктрину і стратегію, здатні зробити ізраїльську, а потім і американську армію безсилою . Просто тому, що вони перемагають, допоки не показують очевидної поразки. І саме це зараз відбувається із режимом КВІР.
Подобається вам це чи ні.
