Повне одкровення: я ненавиджу бути правим. Я ненавиджу бути правим, бо знаю: я той, хто руйнує всі плани та ілюзії.
Все почалося у підлітковому віці: поки всі веселилися на вечірці, я був зайнятий перевіркою кухні на наявність пожеж. Чим більше всі поспішали подивитися якийсь фільм, тим менш цікавим він ставав для мене. Чим більше все вивчали і публікували інформацію про будь-які збройні сили, типи літаків або війни, тим менш цікавим це ставало для мене. І чим більше всі любили (або досі обожнюють) певних політиків і генералів, тим менше я можу втриматися від пошуку і знаходження причин для (отруйної) критики.
Ще одне одкровення: це наслідок того, що життя навчило мене або не чекати нічого хорошого, або чекати гіршого, тому я не можу розчаруватися (максимум, іноді приємно здивуватися, якщо все складеться добре).
На моїй роботі, і протягом десятиліть, це зробило мене «фахівцем за найгіршими сценаріями». Я не знаю чому, і не можу до ладу пояснити, як це сталося, але: я «знаю» (або думаю, що знаю), що якщо щось може піти не так, якщо хтось може помилитись, то щось обов’язково піде не так, і хтось обов’язково помилиться.
Ні, я не сперечальник. Принаймні я себе таким не вважаю. Мені подобається бути однодумцем з будь-ким. Хоча, якщо вже на те пішло, я вважаю себе тим фахівцем з безпеки, думки якого ніхто не питав. І думку якого ніхто не слухає.
Ось уже два роки тут, у цьому блозі, ми з Дональдом Хіллом граємо роль самотнього, подібного до Кассандрі, форпосту. Ми задокументували системну корупцію та некомпетентність на вершині української політики та збройних сил, професійну некомпетентність, доктринальні провали… навіть провали у найпростіших основах військової освіти, яким навчають курсантів на другий день офіцерських курсів.
Це викликало безліч зневажливих відгуків, нас називали прихильниками Росії, підривниками системи, зрадниками загальноприйнятих поглядів, дурнями, сміховинними експертами тощо.
Ну, насправді це просто для протоколу: тепер ви знову отримуєте все це з перших вуст, чудово викладене в « Українській правді» у статті «Брехня, ізоляція, блокування: Федоров називає 11 основних проблем, які він виявив у Міністерстві оборони» .
…де, на мою думку, Федоров був насправді надзвичайно добрий.
Коли я дивлюся на його «список», це не «11 основних проблем», а як сформулював один із моїх контактів у Фейсбуці: це «11 основних рівнів проблем» — і саме ті проблеми, на які ми вказували знову і знову. У тому числі й те, що гнилизна в українському керівництві не «випадкова», а структурна та культивована (а тепер, без Федорова, мабуть, і смертельна); що це матриця, що працює саме так, як задумано. Що суть проблеми полягає у сліпій одержимості організацією, що базується на лояльності, а не на заслугах. Що Сирський так відчайдушно намагається захистити свою некомпетентність , що активно підриває авторитет єдиного ефективного командира, який має — і це не «погана стратегія» чи «погані рішення», а злість: він швидше програє війну, ніж ризикне тим, що компетентний підлеглий перетягне всю увагу на себе. І так далі, і так далі, і так далі.
Як не дивно, цього разу навіть публічні протести проти ідіотського рішення Зеленського звільнити Федорова через суперечки з некомпетентним Сирським не допомагають.
Так, ми ж вам казали. Ми говорили, що «хороші новини» — це лише пропаганда: не більше ніж клікбейти для збільшення кількості лайків у соціальних мережах. Ми говорили, що Зеленський збрехав, заявивши, що не буде жодних додаткових наказів у стилі «ні кроку назад» . Ми говорили, що Зеленський збрехав, заявивши про реформу підготовки кадрів. Ми говорили, що і Зеленський, і Сирський брехали, заявивши, що нові підрозділи не створюватимуться , а старі будуть відновлені.
…і ми вам уже говорили, що вливання мільярдів у чорну дірку без будь-якої відповідальності — як, наприклад, коли «Захід» будує заводи з виробництва зброї в Україні, які потім не можуть бути ні забезпечені електроенергією, ні захищені від російських авіа-, ракетних та безпілотних ударів — лише поглибить прірву.
Чесно кажучи, я не почуваюся «виправданим». Я почуваюся виснаженим. І втомленим. Я ненавиджу бути правим щодо відірваності Зеленського від реальності та його повного нерозуміння того, як вести цю війну. Я ненавиджу бути правим щодо практики Сирського призначати корумпованих та некомпетентних приятелів на ключові посади, щодо його мікроменеджменту та практики звільнення «нелояльних» офіцерів , які відмовляються підкорятися його ідіотським наказам, які призвели до загибелі десятків тисяч людей. Я ненавиджу бути правим щодо відсутності підготовки та гострої необхідності реформ. Я ненавиджу бути правим щодо структурного знищення кожної бригади ЗСУ…
…бо бути правим у цьому питанні означає спостерігати, як чоловіки (і жінки) помирають даремно, а потім дивитися, як повз похоронні процесії.
Це означає спостерігати, як країна стікає кров’ю, тому що її лідери були надто безглузді, щоб не подбати про зміцнення енергосистеми, потім надто зайняті тим, що допомагають корумпованим приятелям уникнути судового переслідування, втікши до Ізраїлю , і, нарешті (у переносному значенні) крадуть (навіть) джгути.
Якщо два роки тому в «Країні мрій» я закликав до реформ, то зараз я не маю жодного сумніву: за Зеленського Сирський — «Генерал фантастичних новин» Зеленського — ніколи не буде зміщений, а отже, і його систему приятелів не буде розформовано. З такими людьми на чолі ЗСУ ніколи не виграти цієї війни.
А це означає: щоб Україна пережила цю війну (не кажучи вже про «перемогу в цій війні», потім про «реформи», «вступ до НАТО… ЄС» тощо), Зеленський має піти .
