Навіть мені, людині покищо цивільній, цілком зрозуміла маразматичність наказу нашим частинам в Криму "стояти і триматися".
akamaihd.net
1. Понад 10 років тому, коли я відповідав за розвиток відносин з країнами західної півкулі, я вперше дізнався, що, наприклад, однією з найважливіших функцій бразильський збройних є сил є представляти владу у віддалених куточках краіни. Але в Криму наші підрозділи позбавлені такої функції, бо вони позбавлені маневру, постачання і повноцінного зв’язку з рештою краіни (наприклад, міністр оборони, як і будь-хто інший з Міноборони чи генштабу не може відвідати жодну з підпорядкованих йому частин).
2. Захист населення і територіі. Цієї функції абсолютно очевидно наші збройні сили в Криму виконати не можуть. Зараз питання більше в тому, як захистити самих військовослужбовців.
3. Оборона і захист місць постійної дислокації. Автобат, ракетний дивізіон, штаб ВМСУ і фактично усі інші військові підрозділи в Криму не придатні для оборони місць своєї дислокації, не мають ні достатньої вогневої міці, ні інших ресурсів для організаціі ефективної оборони. Ці підрозділи важливі механізми/коліщатка для забезпечення роботи складного механізму воєнної машини, але відірвані від цієї системи, без підтримки і взаємодії вони не становлять серйозної проблеми для штурмових загонів агресора. Можливо, за винятком батальйону морської піхоти. Та й тут є велике але, про яке нижче.
15 хвилин.
Маючи можливість позавчора подискутувати з міністром оборони на ці теми, я запитав його, а чи не жалко йому людей, які в разі штурму не протримаються і 15 хвилин?
Міністр відповів миттєво, що це доля військових виконувати накази, обороняти краіну і гинути в разі потреби. А далі додав, що відповідно до розрахунків військових теоретиків у сучасній війні час життя і бою ескадри — 15 хвилин.
Я промовчав. Не тому, що не знав цього. Я знаю. Я знаю і розрахунковий час бою для танку, для мотострілка.
Але за ці 15 хвилин бою ескадра при підтримці авіації, військ берегової охорони може, навіть загинувши у підсумку, завдати удар у відповідь, нанести ворогові втрати несумісні з можливістю подальшої реалізації його планів. Тобто, дати шанс іншим перемогти.
Минулого року ми приймали у себе в резиденції в Стамбулі командира МТЩ Черкаси. Випили по чарці, поговорили, навіть трохи по чоловічому поплакались на життя наше професійне. Він сказав, що радо прийняв запрошення, бо вперше бачив у себе на борту украінського дипломата (хоча заходи в іноземні порти не така вже й виняткова подія для наших військових моряків), що йому було приємно бачити, як відвісли щелепи у російських моряків (а це була міжнародна ескадра), коли вони дізналися, що украінців на підріс в Стамбулі зустрічає іх консул, а російського і жодного іншого там не було. І ми признались один одному, що любимо свою роботу і свою краіну. Мені здається, що і Мамчур, і комбат морської піхоти, це такі самі правильні воєнні, які терпляче служили, намагались бути кращими на своєму місці, хочуть і можуть бути попереду.
Так от, панове депутати, міністри і тд, дайте їм 15 хвилин бою! Бою, коли вони знатимуть, що поруч в бій йдуть правильні воєнні, коли є чіткі команди і ясна ціль.
Те, що пропонуєте ви — це 15 хвилин смерті. Тому що і наш батальйон і "Черкаси" просто знищать артилерією, не давши зробити постріл у відповідь. А це не бій. Померти для цих мужчин не страшно, що б ви не говорили про іх панічні настрої чи небажання покинути теплі місця в Криму. Померти, але не помирати 15 хвилин, не маючи можливість захистити ні підлеглих, ні сім’ї, ні Батьківщину.
Не хочете воювати?
Виведіть цих людей живими, здоровими і гордими. Вони чекатимуть на своі 15 хвилин далі, а коли буде потрібно — не злякаються.
А якщо ви не можете ні дати їм загинути героями, ні зберегти іх життя, то навіщо ви всі потрібні?
Bohdan Yaremenko, facebook.com
