На нещодавньому брифінгу заступник начальника озброєння Збройних Сил України полковник Владислав Шостак підтвердив той факт, що російська сторона саме тому не застосовує авіацію проти України, адже розуміє і знає, що в країні є «достатньо одиниць протиповітряної озброєння здатного забезпечити захист національного повітряного простору».
Однак тут слід зауважити, що в переважній більшості воно радянське і потребує відновлення, а ті темпи оновленння, що мають місце на сьогодні, є достатньо повільними.
На сьогодні в переважній більшості захисний щит над Україною підтримується ЗРС С-200В, С-300В1, ЗРК С-300ПТ/ПС та «Бук-М1». Однак «вік» найбільш «старого» зенітного ракетного комплексу у складі ЗРВ Повітряних Сил України перевищує 40 років. А самому «молодому» ЗРК — більше 20 років. Гарантійний термін служби комплексу, наприклад, ЗРК С-300 до капітального ремонту був визначений у 25 років, а вироблені вони були в 1986-1990 роках. Гостродефіцитних запасних частин до цього ЗРК, який не виробляється, у наших військових вже немає. Більш того, ці запчастини не можна купити і в Росії, адже там вже переключилися на нові версії ЗРК цього типу. Спочатку це були С-300ПМУ-1, а сьогодні там зайняті випуском С-400 на новій елементній базі.
А тому відновлення боєздатності ППО в Україні сьогодні має реалізуватися власним шляхом, з опорою на наукові та промислові можливості підприємств вітчизняної оборонної промисловості.
Починаючи з 2004 року в Україні всі роботи, пов’язані з ремонтом і продовженням ресурсу зенітних ракетних комплексів, Міноборони проводить у тісному альянсі з ДП «Укроборонсервіс». При цьому безпосередньо для вирішення завдань з підтримки в боєздатному стані техніки і озброєння ППО, а також його ремонту і модернізації, в «Укроборонсервісі» був створений Центр озброєння і військової техніки.
Бук
До 2013 року це підприємство відремонтувало для Міністерства оборони України вісім зенітних ракетних дивізіонів С-300ПС. Всі ці дивізіони стали на бойове чергування, посиливши повітряне прикриття зон в районі Нікополя, Первомайську та Києва.
В середині 2012 року була затверджена «Програма відновлення боєздатності техніки зенітних ракетних військ Повітряних Сил Збройних сил України до 2017 р», виконання якої було покладено на ДП «Укроборонсервіс». Вона передбачала щорічний ремонт на підприємстві чотирьох комплексів С-300ПС і одного «Бук-М1».
Модернізація техніки в першу чергу полягає у заміні застарілої елементної бази. Такий же підхід реалізується до цілого ряду блоків, необхідних для продовження ресурсу та підвищення тактико-технічних характеристик. Однак, є низка проблемних моментів. Серед них ресурс зенітних ракет. Він з кожним роком набігає кінця. Потрібні нові ракети. У 2012 році керівництво Департаменту розробок і закупівлі озброєнь і військової техніки Міністерства оборони заявило, що особливу увагу в ході реалізації Державної цільової оборонної програми розвитку озброєння та військової техніки на період 2012-2017 рр. буде сконцентровано на можливості державних підприємств вирішити цю задачу. Йшлося про такі підприємства, як ДержККБ «Луч», Жулянський машинобудівний завод «Візар», який за часів СРСР здійснював зборку ракет 5В55 (роботи з продовження ресурсу зенітних керованих ракет середньої дальності 5В55К, 5В55Р, з амбіціями аж до збільшення дальності дії з 75 до 150 км), науково-виробниче об’єднання «Павлоградський хімічний завод» (створення і виробництво нових сумішевих твердих ракетних палив). Однак, наскільки успішно це відбувається на практиці — не відомо.
Безумовно, в умовах російської агресії, в української влади є розуміння того, що розвиток і зміцнення систем протиповітряної оборони є основною вимогою практично у всіх арміях світу. Прикриття всіх ключових для безпеки країни об’єктів від атаки з повітря на сьогодні стало, як ніколи, актуальним.
У вересні 2015 року Кабінет міністрів України затвердив перелік зенітних ракетних систем, які необхідно розробити та запровадити у виробництво та експлуатацію, а також тих, які необхідно модернізувати. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів №921 від 8 вересня, мають бути модернізованими зенітні ракетні комплекси з дальністю дії до 50 км та їх складові частини, зенітний ракетний комплекс «Стріла», гарматно-ракетний комплекс «Тунгуска», зенітні ракетні комплекси «Оса», «Бук М1» та «С-125». Також до списку ракетних систем, які потребують модернізації та доопрацювання потрапила зенітна ракетна система (комплекс) С-300П і зенітні ракетні системи і комплекси середньої дальності та зенітні керовані ракети до них. Повноваження генерального конструктора зі створення та модернізації зенітних ракетних систем і комплексів протиповітряної оборони Кабмін надав генеральному директорові державного підприємства «Державне Київське конструкторське бюро «Луч» Олегу Коростельову.
Пізніше, в грудні 2015 року Секретар Ради Національної Безпеки і Оборони України Олександр Турчинов ознайомився з продукцією НВП «Аеротехніка», що спеціалізується на виробництві засобів протиповітряної оборони.
Тоді він зазначив, що відновлення потенціалу ППО визначено на 2016 рік Радою національної безпеки і оборони пріоритетним завданням для нашої держави. При цьому звернув увагу на низку виробів, серед яких були модернізовані зенітно-ракетні комплекси С-125-2Д «Печора-2Д» та «Куб-2Д». Модернізований зенітний ракетний комплекс С-125-2Д має відновлений ресурс на період не менше ніж 15 років, розширену область ураження повітряних цілей, підвищену ефективність і мобільність, більш високу стійкість до впливу радіоелектронних перешкод. В свою чергу, модернізація ЗРК 2K12M1-2Л «Куб-2Д» (експортна версія Квадрат) дозволяє поліпшити технічні характеристики і розширити функціональні можливості ЗРК за рахунок реалізації нових алгоритмів обробки і відображення інформації, використання цифрової обробки сигналів на сучасній елементній базі, з цифровою (програмної) селекцією рухомих цілей і автоматичним зніманням та обробкою інформації.
C 125
За словами О. Турчинова С-125-2Д «Печора-2Д» та «Куб-2Д» найближчим часом мали пройти військові випробування, за результатами яких мало бути прийняте рішення про можливе прийняття їх озброєння. Однак вже червень 2016 і жодної інформації з цього приводу досі не має.
В умовах загрози повітряних ударів з боку агресору також важливу роль відіграють переносні зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК), які відносяться до засобів враження ППО Сухопутних військ. В Україні розроблено проекти модернізації ПЗРК «Стрела-2М» та «Ігла-1». Удосконалені системи отримали найменування «Стрела-2ММ» і «Ігла-1М» відповідно. Якісні характеристики модернізованих ПЗРК забезпечуються за рахунок нових модифікацій головок самонаведення (ГСН) розробки Казенного підприємства Центральне конструкторське бюро (ЦКБ) «Арсенал».
Головним нововведенням нинішніх українських варіантів є вдосконалені головні частини — ОГС 36-45 для ПЗРК «Стрела-2ММ» і ОГС УА-424 для ПЗРК «Ігла-1М». Зазначені ГСН головним чином і забезпечують характеристики модернізованих комплексів. Так, «Стрела-2ММ» здатна ефективно вести вогонь по літаках і вертольотах на зустрічному курсі, оптична ГСН забезпечує комплексний захист від помилкових інфрачервоних (ІЧ) цілей і природних перешкод, підвищена боєздатність в умовах постановки організованих завад. ОГС УА-424 забезпечує для ПЗРК «Ігла-1М» ефективний захист від завад, створюваних ІЧ-пристроями, підвищену ймовірність ураження цілі, а головне — значне збільшення дальності стрільби по цілі на зустрічному курсі.
Куб
В Україні також проведена модернізація ПЗРК «Ігла» у комплексі, який отримав найменування «336-24». Тут основу модернізації склало вдосконалення головної частини в ЦКБ «Арсенал». За розрахунками розробників ГСН, яка прийде на зміну інфрачервоної голівці самонаведення 9Е418, повинна забезпечити модернізованому ПЗРК підвищені тактико-технічні властивості в порівнянні з серійними зразками таких ПЗРК, як Stinger, «Ігла-1» і «Ігла», не кажучи вже про «Стрілу-2М». Так, наприклад, якщо у «Ігли», коефіцієнт ймовірності ураження цілі в складній завадовій обстановці складає 0,1, то для ПЗРК «336-24» він дорівнює 0,4 — 0,6. Дальність дії комплексу «336-24» складає 5200 м.
Слід зазначити, що як зазначив в коментарі Defense Express начальник Наукового центру Сухопутних військ Володимир Грабчак до 2025 року на озброєння ППО Сухопутних військ ЗС України мають надійти низка нових зенітних ракетних комплексів вітчизняної розробки. Планується надходження зенітного ракетно-артилерійського комплексу малої (середньої) дальності типу «Полтава» та ПЗРК «Барс», а також модернізованих ЗРК «Оса-АКМ» та ПЗРК «Колібрі».
Однак, з огляду на фінансові можливості, а також потреби АТО, на сьогодні, в переважній більшості, відбувається відновлення та модернізація (часто, навіть, дуже вдала) наявного радіолокаційного озброєння ППО. Так, відповідно до Білої книги 2015, яка нещодавно була оприлюднена МО України, за останній час (2014-2015 рр) проведена колосальна (порівняно з попередніми роками незалежності) робота спрямована на модернізацію та оновлення протиповітряних можливостей. Так, було придбано 14 радіолокаційних станцій (з яких, не менше 6 П-18 «Малахіт» та одної 35Д6М), відновлено 40 зенітно-ракетних комплексів та більше 700 одиниць різноманітної техніки радіотехнічних військ, придбано 3 естратори радіолокаційні А1000М, 2 автоматичних командно-диспетчерських пункти, модернізовано радіолокаційну станцію 35Д6М, проведено спряження радіолокаційної станції 35Д6 з зенітним ракетним комплексом С-300ПС, проведені випробування оновленого переносного зенітно-ракетного комплексу «Ігла-1».
Тим не менш, при оперативному вирішенні ракетної проблеми та забезпеченні ритмічного фінансування процесу відновлення озброєння ЗС, Україна має всі можливості власними силами істотно підлатати і зміцнити свій протиповітряний щит. Одночасно з цим, щоб забезпечити можливе відбиття повітряної агресії в довгостроковій перспективі, слід задумуватися про створення та прийняття на озброєння нових комплексів (систем), що відповідатимуть зростаючому рівню можливостей сучасних та перспективних загроз. Потрібно, врешті решт, зрозуміти, що проломи в ППО обійдуться значно дорожче, ніж спроби проігнорувати значення та важливість вирішення цього завдання національного значення.
manager
