Не пишу у фейс, бо кожну вільну хвилинку останні місяці вчуся новій справі -літати. Вчуся на бойових. Беру ноут з грою-симулятором на позиції, а також трохи відїзджаю від передка і літаю над полями.
Для мене важко, я ніколи не грала в забавки на компі, але постійні тренування і я злупаю цю скелю.
Чому ФПВ? Я навіть не думаю про демобілізацію, тому вчуся. На війні не будеш опановувати різну зброю і вчитися- ти труп.
Чому ФПВ? Тому що я можу їх купити сама, мені можуть купити друзі. Я більше не вірю, що держава мене забезпечить зброєю.
За майже два роки війни в забезпеченні ракетами «Стугни» протитанкістів нічого не змінилося. Тобто їх, як не було, так і не має.
Літом у нас була така історія – на позиції піхоти йшло 8 одиниць броні (різної і бмп, і БТР і танк), а у нас 3 ракети «Стугни». Двома спрацювали, одну притримали, щоб стріляти у випадку, коли ворожа «броня» вийде на наших. Не дійшла. Очевидно, взяли ми їх на понт. Москалі не знали, що ракет більше не має, розвернулися і втекли з півдороги…. По тим що відходили не стріляли. Адже ракету треба було лишити, щоб злякати наступну атаку. А вони були такі вразливі під час відходу. Ех, спалили би всіх…
Чому така біда з ракетами? А тому що виробництво цього року — 1 ракета на місяць на установку. У мене 2 установки -2 ракети на місяць. Якщо мені потрапляє третя, це значить я в когось з колег забираю. Як так можна працювати?
А як збільшувати витробництво, якщо КБ «Луч» душать перевірками і кримінальними справами? Як збільшувати, коли замовленя і фінансування мале. Те, що коїться навколо КБ «Луч» демонструє, що МО «Стугни» не потрібні, ГШ «Стугни» не потрібні, «Величному» «Стугни» не потрібні.
Нам на фронті потрібні, але я нажаль, ракети на відміну від ФПВ я купити не можу….
А ще зброя не розвивається. Нам, ПТРК, дуже потрібна більша дальність, такі ракети на 6 км в КБ «Луч» є. Проте МО і ГШ їх не замовляють.
Нам потрібні осколково-фугасні. Їх треба більше ніж кумулятивних. За два роки війни, це дійшло до МО і ГШ тільки зараз. А це означає, що ракети з’являться хтозна-коли. Те що потрібні термобаричні ні до кого зверху, ще не дійшло…
Ціна ракети, для нас, як ціна життя. Якось нас ворог накрив. Осколок відсік головку осколково-фугасної ракети. Зарядженої в Стугну. Останньої. Ми потім ці 30 кг пошкодженої ракети тягнули під обстрілом, щоб врятувати. Спали з нею в обнімку в окопі. Вивозили, щоб віддати на ремонт, адже найдорожча начинка в хвості. Вона вся ціла була… Думаєте нам її відремонтували? Відправили на утилізацію. Ніби-то вибухонебезпечна…А ми з нею спали, як з рідненькою бусінкою, пораненою. Так у нас такі відчуття до ракет. І впевнена її можна було ремонтувати…Просто кому треба возитися крім нас?
Я знаю, що якщо втрачу Стугну, нової не буде. Ви не уявляєте, як ми ризикуємо своїм життям заради життя установки. А ще нам тупо щастить у нас Стугна пережила потрапляння в радіусі 3 метрів: міномета, танка і сау…
Я так більше не можу, я розумію що вічно щастити не буде. Я вже не вірю, що держава забезпечить мене зброєю. Добре, що технологія ФПВ дає можливість мені забезпечувати себе автономно . Навіть суми моїх бойових за місяць мені вистачить купити 4 дрона. Це в 4 рази більше ніж 1 ракета Стугни, яку мені дає держава на одну установку. Тому це дає мені надію…
Отож, як не важко нам «чайникам», які ніколи не літали починати все з «нуля», але мусимо лупати цю скелю… Іншого виходу не має. А ще велика радість від того, що почало виходити. На початках, хотілося все кинути… А тепер залишилося трошки апаратуру підтягнути і на бойовий виліт.
P.S. На завершення трохи гумору… Нас у взводі зараз вчиться літати двоє. Я літаю сидячи, Олексій стоячи. Це тому, що я дівчинка, а він хлопчик? Га?
