Журналіст Дмитро Литвин прокоментував вплив колишнього президента України Петра Порошенка на створення в українській політиці внутрішнього розколу.
Свою думку журналіст висловив у соціальній мережі Facebook.
Колись з української політики зникне взагалі таке явище, як розкол. Ви це побачите. Це станеться тоді, коли з української політики піде одна єдина людина, яка досі вперто інвестує в розкол, бо думає, шо це подовжує шанси для бренду «Порошенко».
Жодного обвинувачення в бік п’ятого президента Порошенка не було доведено попри повну «монобільшість» в МВС, ДБР, ГПУ, СБУ, навіть зі «на 100% моїми людьми» та лейтенантом Бакановим.
Тиск, переслідування, обшуки, суди, напади на вулиці, спроба посадити в клітку напередодні вторгнення не залякали і не змусили Порошенка відступити та відмовитись від своєї політичної позиції — яку потім були змушені зайняти «переможці», бо їхня «какая разніца» прогнозовано призвела до біди.
Повага і авторитет Порошенка в світі не похитнувся ані трохи, «збітий льотчік» існує виключно в окупованому інформаційному просторі України та у ротожопих «позітівних», які вже 5й рік ніяк не усвідомлять, що він давно не президент.
Порох з Майдана не перевзувався, не пітляв, не змінював вектор (на відміну від деяких), всі скоро вже 10 років працює на єдину мету — Україна в Євросоюзі, НАТО, серед демократичних сучасних країн.
…. І тут чергове молодоє дарованіє укрЗМІ нєкто Литвин виходить з премудрою тезою ніби «розкол в українській політиці зникне, коли Порошенко піде» (с)
Звичайно, зникне, бо тоді простіше буде тут встановити «порадочєк» типу Білорусі, над чим вже працюють в турборежимі ригі в вишиванках і кроти, які і замовляють собі цих молодих дарованій.
*******
Насправді розкол зникне тоді — коли в суспільстві зникнуть такі журнашлюхи як колективний Дмитро Литвин, ото буде справжній конєц епохі зрадників і малоросів.
Валерій Прозапас
Всім, хто пише: наш президент «вивозить», він такий молодець, бо не втік, не капітулював і домовляється про зброю, тож неможна його критикувати, особливо під час війни.
Президент — не волонтер і не доброволець.
Він виконує (нарешті!) свою РОБОТУ.
Він сам, свідомо пішов (під час війни в країні!!!) на цю роботу.
Його обрав народ — і надав йому повноваження Верховного Головнокомандувача.
Він — взяв на себе відповідальність.
Він склав присягу і дав клятву на вірність Україні, поклавши руку на Конституцію України та Пересопницьке Євангеліє.
«Я, Володимир Зеленський, волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов’язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі», — сказав новообраний Президент.
Тож те, що він зараз робить — це не героїзм, а його РОБОТА.
І критикувати цю роботу ми теж маємо право — як Український народ, який є бенефіціаром цього обрання. І навіть — під час війни. Особливо — під час війни — коли це війна за існування Українського народу і держави.
