Ніч минула після заяви Президента США Джозефа Байдана, в якій він поінформував світ про дані американської розвідки: Путін прийняв рішення про вторгнення, Київ в зоні ризику.
Орки всю ніч гатили на всій лінії зіткнення, вперше за багато років гупало в прифронтовому Маріуполі.
Де Зеленський? Чому українці чекають звернень президента іншої країни і не можуть почути внятної інформації від головного слуги народу?
До речі, де Єрмак? Тобто, він за спиною Зеленського на всіх фото присутній. Але ж ми так звикли за ці роки слухати від нього про зустрічі з послами, про нормандський формат, про прорив і успіхи, про те, як все було не так і як тепер все так, про найвеличнішого лідера сучасності і ще ніколи Україна не була такою як зараз.
Важко уявити собі будь якого лідера , який після брифінгу Байдена, що стосувався його краіни, не вийшов би негайно в прямий ефір зі своєю заявою. Не звернувся до своєї нації і чесно не сказав, які виклики стоять перед нами і як ми їх будемо долати.
В день єднання слуги закликали об’єднатися навколо Зеленського. Так а де він?
Р. S. На брифінгу Байдена журналісти згадали Зеленського, мовляв, що він збирається робити? Хотілося б почути від Зеленського відповідь , бо не вже точно не до Байдена.
Пане Зеленський. Зберіть в ОП журналістів на брифінг.
Не в фудмаркет. Без шаурми і котлет, без гамбургерів , без шашликів, без марафону, просто короткий традиційний серйозний брифінг, зверніться до країни і світу і дайте відповідь на кілька питань, які зараз хвилюють всіх.
Iryna Gerashchenko
Подзвоніть хтось в ОП, розбудіть Зеленського. Може він поговорить з народом, який його обрав? Всерйоз і без розповідей про «узбаґойтєсь». Про те, які плани дій для громадян, як організована оборона, про рішення президента і РНБО, про законопроекти і проекти постанов у Верховній Раді на всі випадки розвитку подій, ініцією зміни до бюджету відповідно викликам, забуде на цей час про велике будівництво та інші прожекти, підбадьорить тих, хто боїться, підтримає бойовий дух тих, хто буде боротися…
Так зробив би справжній президент ще вчора. Але у нас в цьому кріслі перелякане і розгублене непорозуміння, яке може дорого обійтися Україні. Ні, ми все одно відіб‘ємося, але зі справжнім головнокомандувачем і лідером нації все було би набагато легше і швидше.
Volodymyr Ariev
З 2019 року розпочалося обмеження можливостей ЗСУ на фронті — було заборонено аеророзвідку, знімалися СП, зупинилась контрснайперська робота тощо.
Додаткові матеріальні виплати солдатам зменшились в десятки разів.
Припинилась харчова реформа, заморозилось будівництво житла, перестала рости зарплата.
«Правоохоронні» органи відкривали справи та затримували військових професіоналів, які займалися забезпеченням та переозброєнням армії, оборонне замовлення перестало виконуватись, фактично згорнулась ракетна програма.
Військова розвідка зазнала кадрового розгрому, а зливом «вагнерівців» було вбито ініціативу впроваджувати активні розвідувальні дії.
Інформація про втрати, обстріли та реальну ситуацію з війною штучно нівелювали в інформаційному полі, натомість роздмухувалась пропаганда проти п’ятого президента та «войовничої меншості».
…………..
Це далеко не повний перелік заходів, спрямованих на послаблення оборонних можливостей України, і ввжати все це просто «збігом обставин» та «некомпетентністю» як мінімум безглуздо.
Хтось робив все можливе, щоби повернути нас на рівень 2013 року, зробити слабкими — поки Путін в той час нарощував бойові спроможності.
Тому ситуація з його погрозами і шантажем не виникла випадково, це теж частина плану, який втілюється в тому числі за допомогою його агентури в керівництві України, це треба усвідомлювати.
………..
Завдання суспільства не тільки вистояти та вимагати від влади рішучих дій з кардинального підсилення ЗСУ і невідкладних оборонних рішень — але дати оцінку діям посадовців, які останні три роки брехали, нехтували загрозою війни і загравали з ворогом.
Ми все одно переможемо, але цей урок має бути засвоєним — Кремль може втримати від нападу тільки Армія України, а не погляд «в глаза» та «договор посрєдінє».
Андрей Ермак — российский шпион. 
В то время как войска РФ занимали позиции на нашей границе, Ермак всем говорил «не думайте о войне, у нас перемирие».Андрей Ермак — завалил операцию по вагнеровцами спас российских солдат которых взяли бы в плен украинские спец.службы.Андрей Ермак — развалил центрэнерго и теперь мы вынуждены покупать электричество у Беларуси. Лукашенко прямо называет Крым — российским и угрожает напасть на Украину.Андрей Ермак — развалил Нафтогаз и поставил туда Витренко. Результат — испорченные отношения с западом, спасённая империя Фирташа и десятки миллиардов гривен убытков.Андрей Ермак — саботирует конкурс на главу САП. Результат — НАБУ не может работать в полную силу и сажать всю Команда Зеленського . + Испорченные отношения с западом.Нет никакого другого объяснения. Не может человек все это делать просто потому что он коррумпированный чиновник. Говорить что у нас перемирие ПРЯМ перед началом военных учений со всех сторон наших границ может только российский шпион.
Якщо проаналізувати підготовчі російські дії (підняття ставок і підготовка суспільної думки, як в себе, так і в міжнародному середовищі), то найбільш вирогідним розвитком подій є все-таки КДБіське рішення про фактичне відокремлення частини території на сході України (ОРДЛО) і подальше посилення військової присутності Росії в Україні (додатково до незаконно анексованого Крима).
Для цього найближчими днями (не виключено, що в символічний день — 20 лютого) російський очільник підпише указ, який введе в дію рішення російського парламенту.
Якщо буде так, то чекайте вже на наступному тижні (може вже 21 лютого) таку ж картинку, яка була і в 2014 році після незаконної анексії Криму — урочисте підписання документів в Кремлі.
А далі — забудьте про будь-які лінії розмежування… Почнеться новий етап протистояння, в тому числі і військового на території України.
І буде гра в довгу. На виснаження. В якій Україні прийдеться продемонструвати не тільки здатність вистояти в обороні, але й перемогти. А Росія піде шляхом СРСР.
Ну що ж… якщо буде так — то так.
Валерій Чалий
До ранку Байдена всі послухали, думаю. І я послухав, і навіть додам декілька слів.
Рішення про «остаточне вирішення» українського питання було ухвалене Путіним задовго до лютого 2022. І навіть більше, в разі якщо зараз ситуація якимсь чином буде вгамована, це рішення не буде змінене. Путін, Кремль, російська шовіністична еліта, в якої свербить імперська культя, ніколи не відмовляться від України. І ніколи нас не відпустять.
Перебити ці плани зможе тільки велика криза в Росії, якою ми повинні будемо скористатися. Можливо — після смерті Путіна. Коли тимчасово їм стане не до того, як з 1991 по 2001.
До того моменту, як ми прорвемося до НАТО та ЄС, чи до моменту поки Росія існує як цілісна держава в нинішніх кордонах, Україна — це фортеця в постійній облозі. В 2014 було так само. І в 2018. І в 2019. І в 2020. Постійна загроза. Постійне мерехтіння вірогідностей, постійне перетікання потенційної війни в її кінетичний стан та навпаки.
Ми багато разів, роками, повторювали, що зовнішній, російський, фактор не змінюється. Кнопка від війни знаходиться у Кремлі. Жодна українська влада у війні не винна. Це — російський нарратив.
Але що від української влади залежить — так це ефективність нашого спротиву та стримування Росії. І в цьому сенсі минулі два з половиною роки можна вважати критичними — повне ігнорування потреб українського війска на націоналної безпеки, демобілізуюча готовність народу до спротиву поведінка та заяви вищого політичного керівництва, розкладання та посилена деградація інститутів держави. А головне — повне, тотальне нерозуміння президентом України та його оточенням мотивів та дій Кремля та банальних причинно-наслідковий зв’язків. Постійні мантри про мир, який Вова вже приніс, приспане цими мантрами суспільство, програма «дороги замість гармат», розколювання суспільства, політичні переслідування замість консолідації еліт, інший балаган — це все стало своєрідною червоною ганчіркою для Кремля, якою ми самі просигналізували про свою слабкість.
Навіть зараз, дуже дякую, ми не чуємо від президента власної країни ані пари з вуст! Банкова впала в кататонію! Відсилає на Донбас депутатів та міністрів, робить якісь хаотичні рухи. Але морально та фізично люди, які отримали владу у 2019, не готують народ до найгіршого.
Чого я боюся? Я вважаю, що зараз велика війна може нас оминути. Адже Путін, як людина з тіней, дуже не любить діяти під софітами. А Україна — це наразі найбільш підсвічена частина земної кулі. Але мої страхи полягають в тому, що як тільки загроза спаде — як чорт із табакерки, вистрибне наш президент і скаже, що це все — я! Героїчно відкинув Путіна. Зберіг мир. Загроза минула. Війни немає і не буде. А отже давайте жити, як жили до цього, адже якщо нічого не сталося — значить правильно жили! Дороги, відосікі, жижиталізація, там відкатик, сям відкатик — оце все.
Путін вже напав. І обов’язково ще раз нападе. Не зараз — так згодом. Але точно — як тільки ми виявимось занадто слабкі для того, щоби відбитися. Путін — ніякий не лев, і навіть не вовк. Він — стерв‘ятник, який нападає тільки на ослаблих.
Тому нам потрібно буде сильними. Все сильнішими та сильнішими. Але це передбачає зовсім інші державну політику, інші пріоритети, іншу «прошивку» в головах.
Сон розуму породжує чудовиськ! Або в суспільства ввімкнеться інстинкт самозбереження. Хоча б до наступних виборів. Або країна в один прекрасний момент може просто зникнути з карти. Принаймні в нинішніх кордонах. І заплатити гігантську людську ціну за збереження хоч якихось.
