Меркель усе своє канцлерське життя не любила Путіна.
Ще з його мюнхенського виступу у 2007 році, з якого, нагадаю, почалося «вставаніє Рассії с калєн».
А вже 2 березня 2014 року саме Меркель першою заявила, що Путін з’їхав з катушок.
Вона сказала м’якше: «Путін втратив реальність», але це дипломатичною мовою значить одне і те ж.
Просто треба дивитися, яка міміка фрау Меркель, коли вона дивиться на Путіна. Вона не може скрити свого роздратування.
Тобто висновок 1. Північний потік 2 – це не про любов до Путіна.
Це про тиск відповідного лобі всередині Німетчини. Просто німецький бізнес вклався у проект і хоче відбити гроші. І хоче і далі мати дешевший ресурс. Щоб заробляти більше.
Просто німецьким баригам гроші застилають здоровий глузд. І розуміння: імперія ніколи не зупиниться. І якщо Росію не зупиняти свідомо – вона – отримавши як ресурс Україну (передусім людський ресурс) – тут же вижме на танках курс на Берлін.
Але фрау Меркель не полюбила і Найвеличнішого лідера сучасності.
І дивиться на нього з ледь-прикритим презирством. Моя версія: вона весь час думає – ну чим там він міг в принципі грати на тому роялі?
Ну або із-за загального презирства кар’єрних політиків до популістів і балаболів.
Висновок 2. Просто Зеленського вона точно не любить так само, як і Путіна. Просто з іншої причини.
Тому і віддала перевагу Північному потоку, а не Зеленському.
Висновок 3. Це не пані Анжела нам щось винна. Це Зе! все прокурив. Своєю безглуздою поведінкою.
Що для тих, хто сумнівається – підтвердилося сьогодні. Коли зустрічати Меркель у Борисполі не пустили Кличка.
Це так міщанськи і по дитячому виглядало. Навіть у 90-х у пісочницях у Кривому Розі це виглядало б як западло і не по пацанячому. А для президента – це підтвердження неадекватності. І містечкової мстивості.
Кажете Зеленський порядний? Ну-ну.
Висновок 4. Сьогодні стало зрозуміло, що Зеленський ростить собі нового конкурента. І якщо основні олігархи стомляться від Бубочки – через ЗМІ стане формуватися думка: а чому б не Віталій?
Висновок 5. Ну і звісно ж, гарантій безпеки нам ніхто не дав. І по-ходу, не дасть і у Вашингтоні. Ну хіба новий Будапештський меморандум.
Але знову ж, хто даватиме гарантії неадекватному президенту?
І нації дітей, які голосують за першого зустрічного популіста.
Спочатку треба подорослішати.
Віктор Бобиренко
«Я хочу зрозуміти…, хто дає конкретні гарантії Україні» (с)
Може той, хто збирався «договориться посредине» і «заглядав в очі» дасть гарантії?
Чи той, хто віддав Путіну Цемаха та беркутівців?
А може той, хто зривав міжнародну спецоперацію по затриманню «вагнерівців»?
Або той, хто закуповує російську електрику та поставляє в РФ дибільні серіали?
Той, хто відкривав справи проти Байдена, призначав в ОПу друзів Портнова і нехтував міжнародними зобов’язаннями щодо реформ — тепер жалюгідно випрошує «гарантії»?
Не хочеться нагадувати «а ми ж казали!» — але це бумеранг.
Всі ржали як коні з ідіотської сценки про Голобородька, який заявляв Заходу «Ідіть у сраку!» — от вам і продемонстрували як це виглядає в натурі.
Кушай.тє.
P.S. Центр протидії корупції:
Президент Зеленський відповів президенту Байдену на фразу про корупцію, через яку Україні поки що не світить НАТО.
«Дуже популярно звинувачувати Україну в корупції… Мене завжди це ображало. Тому що знаєте що? Жодна країна не вільна від корупції»,- сказав Зеленський в інтерв’ю The Washington Post, НВ та іншим виданням.
Можливо, і справді мало країн, де нульовий рівень корупції. Але чи є цивілізовані країни, де:
Офіс глави держави, генпрокурор, кілька судів нахабно відмазують чиновника президентської адміністрації, якого підозрюють в корупції? Прикриваючись Днем Незалежності, виводять з-під закону про закупівлі тендери на 5 млрд грн? Прикриваючись нагальною потребою, планують без тендерів розпиляти понад 100 млрд грн на будівництві Київської обхідної дороги? Зривають конкурс на посаду керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, не зумівши протягнути вигідних владі кандидатів? Голову облради, який представляє провладну партію, ловлять на великому хабарі і при цьому навіть не звільняють?Замість того, щоб ображатися на обґрунтовані заяви, краще навіть не давати приводів для таких думок з боку союзників.
