Країна «какая разніца», або чому на 30 році Незалежності ми не здобули свого, українського!?
***
За 24 дні День Незалежності. 30й День Незалежності. Здавалось, пройшло покоління, змінились часи: від постсовкових бандитських 90х до «інформаційно-технологічного» 2021 го. Але багато в країні ментально та ідіологічно досі там, у глибокій постколоніальності.
Змінилась лише назва цього поняття. Тепер це не «совєцкій чєловєк», це не «колишні комуністи», тепер це «какая разніца» під якою криється гнійна малоросія чи росія-2, яку нам так вправно хочуть вибудувати за багато років.
А й справді, хіба олігархи з 90х, чиновники з 00х чи «новиє Зе-обличчя» захочуть щось українського, якщо саме на «русскому мірі» тримається їхня влада і їхня система? Не захочуть. Хіба вони захочуть щоб тут в Україні, була своя мова чи своє ідентичність? Та хай навіть просто європейська цивілізаційна ідентичність? Ніколи. Ні влада, ні чиновники, ні олігархи. Для них краще москва, путін (та хай навіть не путін, просто підставте хоча б «моргенштерна» чи «мєладзе»), а отже корупція, бандитизм, антизаконність та просто банальна деградація.
Останнє слово — «деградація», саме так можна назвати останні події в Україні,а також нав‘язаний малоросійський порядок денний.
Коли ми говоримо про покоління, то на жаль, від совковості ми прийшли до нового виміру. Виміру, коли з кожної праски, з кожного двору і кожної квартири можна почути саме російське. Воно «популярне»,воно нав‘язане, воно проплачене, воно апробоване. І країна це слухає, споживає і вважає цей процес «поза політикою». Найгірше це молодь, яка на всіх площах країни та на всіх майданчиках прагне саме ось цього російського порядку денного навіть можливо не усвідомлюючи цього.
30 років Незалежності ми зустрічаємо отруєними прокремлівськими «сватами» і «кварталами», зустрічаємо засилям «баст» і «лораків».
30 років Незалежності ми зустрічаємо масовим саботажем зеленою владою Закону про мову.
І це реальна біда, катасрофа, провалля в яке несуть країну… і несуть не лише зелені, а й населення (виборці), які не хочуть зрозуміти, що без української (європейської) України тут ніколи не буде і майбутнього. Такого як ми хотіли роками і виборювали на революціях.
А ще гірше, що мільйони наших молодих співвітчизників скоро підуть голосувати. Голосувати будучи нашпигованими російськими «моргенштернами» та іншими агентами впливу агресора…
У 2019 — 2021 роках ми остаточно програємо інформаційну, культурну та ідеологічну політику, а з нею можемо програти і державу…
Треба думати і щось робити, поки не пізно.
