Ну от і пролунало тригерне слово «імпортозаміщення».
Пам’ятаєте, нас у школі вчили будувати пряму на основі двох точок? Коли точка одна, пряма через неї може проходити у будь-якому напрямку. Коли точок дві, прямій уже нікуди вертітися, все, вона вже як рейка, по якій можливий рух вперед або назад, але більше ніколи вбік.
Зелена влада скаче по реперних точках, як Янукович по своїх пеньках.
«Захопившись ультранаціоналістичними ідеями, культивуючи велич арійської раси…» — це пристрілочний.
«У нас, звичайно, немає рабства, але…» — це пряме попадання.
«Відмова від імпорту буде розумною…» — а це вже контрольний у голову.
Якщо істота плаває, як крячка, ходить, як крячка і літає, як крячка, то скоріше за все це крячка і є.
Якщо Зеленський цитує путінську риторику, парламент Зеленського приймає закони, які є калькою російських, а уряд Зеленського вводить обмеження та цензуру, один в один як на росії, то скоріше за все, вони будуть росію в Україні.
Принаймні, ми точно знаємо, чого чекати.
У найближчому порядку денному у нас:
Стрімке розшарування суспільства, поділ на тих, кому можна абсолютно все, і на тих, кому не можна нічого. Для своїх – можливості, для всіх інших – закон.
Поліція, суд і прокуратура перетворюються на монолітну караючу зв’язку, інструмент розправи з неугодними. До них підключаються податкова, всі можливі інспекції і навіть служби захисту дітей.
Неугодних гноблять морально, матеріально і фізично. Так, щоб іншим непорадно було.
Українці звикають до побутового страху. Все частіше лунає фраза «давай не по телефону», «це не телефонна розмова».
Кожен знає, що «від тюрми і від суми не зарікайся». Закрити тепер можуть будь-кого, без причини і пояснення. Президент використовує ув’язнення як інструмент для боротьби з опозицією.
Скасовується або обмежується свобода переміщення. Встановлюється заборона на виїзд за кордон для цілих груп осіб.
У нашу реальність повертаються слова «дисидент», «політичний притулок» і «примусова госпіталізація». Люди починають ховатися від переслідувань на території іноземних посольств.
Росії свого часу знадобилися кілька років, щоб пройти повний шлях дорогою в нікуди. Менше першої каденції путіна.
Зеленський стартонув так різко, ніби хоче пробігти цей марафон за місяці. Він так поспішає, що штани спадають на бігу. Очевидно, сила є, ресурс є, бажання є, а от часу критично бракує.
А нам із вами потрібно просто пам’ятати, що Україна не росія. І враховуючи всі обставини, штовхати країну у протилежний бік. Щось мені підказує, що часу у нас трохи більше, ніж у Зеленського.
