Рішення Володимира Зеленського про звільнення очільника Служби зовнішньої розвідки України Валерія Кондратюка стало для багатьох неочікуваним і незрозумілим. Настільки, що більшість обговорень, присвячених цій темі, стосувались не самого генерала Кондратюка і причин звільнення, а його наступника, призначеного в той же день.
Однак, цей результат стане очевидним в контексті історії, яка розпочалась 3 квітня цього року в Кишиневі і яку українська влада з усіх сил намагалась “замовчати”.
Замовчати не вдалось тому, що в Молдові були настільки обурені “спецоперацією” (якщо цю ганьбу можна так назвати) з викрадення Чауса, що вже за кілька днів після події зібрали достатньо доказів про причетність до цього громадян України, їх зв’язок з військовою розвідкою, про причетність співробітників посольства в Молдові до вивезення Чауса на територію України, а фінальну риску під цим скандалом підвело розслідування парламентської комісії Молдови, яка у своєму звіті вже прямо назвала Володимира Зеленського одним з можливих “вигодонабувачів” викрадення Чауса.
Все це у Молдові змогли зробити за повної відсутності навіть формальної взаємодії з боку українських правоохоронних та дипломатичних структур, які проігнорували роботу міждержавних комісій з розслідування та запити від молдовських колег (на що також звернули увагу молдовські депутати у звіті про роботу ТСК). А подекуди – і попри перешкоди, як то з відмовою надати дозвіл на проведення слідчих дій з авто військового аташе України в Молдові, на якому, за переконанням молдовських правоохоронців, Чауса вивезли до України. Дійшло навіть до того, що перетин прикордонної смуги військовий аташе здійснював при підтримці озброєної групи військових!
Яскравим прикладом масштабів провалу операції з викрадення Чауса є опублікований цими днями один із запитів, підписаний прокурором прокуратури боротьби з організованою злочинністю Генеральної прокуратури Республіки Молдова Тудором Ґратіі. В запиті іде мова про те, що Чаус був викрадений групою осіб, що діяли умисно і за попередньою змовою, із завчасним розподілом ролей. Один з учасників викрадення, Михайло Кодрянов заволодів трьома транспортними засобами, які в подальшому були використані при викраденні (Mercedes E 240, Renault Scenic, Ford Transit). 3 квітня 2021 року група осіб в Кишиневі викрали Миколу Чауса та його охоронця Олексія Кириличенко, яких зв’язали та кинули в уже згаданий Ford. Згодом охоронця залишили в цьому ж авто, а Чауса перемістили в Mercedes і перевезли в невідомому напрямку.
Прокуратура Молдови просить сприяння України в проведенні ряду слідчих дій, зокрема, надати інформацію про те, коли та ким були видані паспорти викрадачів, з якими вони перебували в Молдові. А також – надати інформацію щодо викрадачів: Михайла Булеги, Олега Стадника, Богдана Кузьмака, Тараса Штойка, Юрія Ткача, Юрія Коваленка, Андрія Солтиса, Едуарда Ставицького, Романа Кожушка, Олександра Костенюка, Олексія Нечаєва, Олексія Сотникова. Серед запитуваної інформації – фото, дані про місце роботи (закрема і попередні), дані про перетин українського кордону, починаючи з 2017 року, відбитки пальців, дані про військовий облік.
Також в запиті є прохання надати дані працівників українського посольства – Сергія Сметанюка та Олексія Брагінця, зокрема, про їх службові автомобілі, дані про перетин українського кордону в 2021 році та їх відбитки пальців.
Автомобіль Toyota Rav4, на якому вивозили Чауса, теж фігурує в запиті молдовської прокуратури – там просять надати відомості про його водія, який перетинав на цьому авто український кордон у 2021 році, а також повідомити, чи перевірявся автомобіль при перетині кордону, які відсіки були перевірені, що виявлено в результаті.
Запит дає можливість зрозуміти два важливі аспекти стосовно викрадення Чауса. Перший – із запитуваної інформації зрозуміло, що на день направлення запиту, правоохоронні органи Молдови якщо не на 100, то на 99 відсотків знали – як і ким Чаус був викрадений, маршрут викрадачів, “маршрут” самого Чауса після викрадення, роль українських дипломатів у викраденні і вивезенні Чауса на територію України. А також мали всі підстави стверджувати, що безпосередню участь у викраденні брали українські спецслужби. Другий аспект – запит датований 14 квітня 2021 року! Чауса викрали 3 квітня. За неповних 11 днів у Молдові повністю розслідували весь процес скоєння злочину, встановили причетних і зібрали докази (копії паспортів викрадачів були додані до запиту). Звісно, справа резонансна. Але справи Майдану в Україні теж резонансні. Справа Шеремета резонансна. Як і десятки інших, результатів розслідування яких українське суспільство чекало і чекає роками, отримуючи лиш історії про “півміни”.
Однак, повернемось до запиту. З середини квітня українська влада розуміє, що операція з викрадення Чауса провалена, і в молдовських та українських ЗМІ один за одним публікуються нові і нові скандальні факти, пов’язані з викраденням і розслідуванням. У Молдові наростає політична криза, Маю Санду звинувачують спочатку в нездатності гарантувати жителям країни безпеку навіть в центрі столиці, згодом – мало не в саботажі розслідування, парламент Молдови публікує звіт про роботу ТСК, в якому прямо згадується Володимир Зеленський як той, кому викрадення могло бути вигідним, депутати закликають уряд Молдови направити Україні дипломатичну ноту та звернутись до міжнародних організацій з відповідними заявами.
Період нестабільності в Молдові давав Офісу президента чудову можливість вийти з ситуації якщо не без втрат, то хоча б звівши їх до мінімуму.
Натомість, невмілі спроби “легалізувати” Чауса в Україні шляхом публікацій відео в телеграм-каналі, начебто записаних ним самостійно (і відредагованих невідомо ким), призвели до того, що цей час був втрачений. Легалізувати Чауса не вдалось, і не вдасться, тому що звинувачення на адресу України та українських спецслужб уже висуваються не ЗМІ, а посадовими особами Молдови. Телеграм-відосики Чауса так і не переконали суспільство в тому, що у нього була причина повертатись в Україну, де його чекає кримінальна справа за хабарництво, з Молдови, де він спокійно провів 5 років і мав всі шанси так само спокійно залишитись. І головне – в тому, що Чаусу потрібно було інсценовувати весь той цирк, який зняли на мобільні телефони та камери спостереження в Кишиневі, і який називають “спецоперацією” лише в силу причетності спецслужб, а не професіоналізму виконання.
Молдова вийшла з політичної кризи через тріумф Маї Санду на дострокових парламентських виборах. І тепер вже вона одноосібно пожинатиме усі лаври за розкриття найбільш резонансного скандалу в Молдові з 90-х років (як висловлювались про справу Чауса молдовські політики). І вона уже дала це зрозуміти, заявивши, що “крапка в цьому питанні не поставлена”. В свою чергу генпрокурор Молдови зробив набагато гострішу заяву, підтвердивши участь українських спецслужб у викраденні, через що “до України є питання”.
Чим це погано для України – зрозуміло. Ми втрачаємо і без того небагатьох союзників, мотивованих спільною загрозою з боку Росії, і не знаходимо нових. І хоч в результаті кризи проєвропейська Мая Санду посилила свої позиції, це її заслуга, а не Володимира Зеленського і викрадачів Чауса. Крім того, перекласти відповідальність за розкриття цієї справи їй тепер немає на кого, особливо після всього, що було оприлюднено, а політичний рейтинг – річ нестабільна, кому як не Володимиру Зеленському це знати.
Чим це погано для Зеленського особисто? Щонайменше – тією ж втратою можливості перекласти відповідальність, пославшись на те, що під час викрадення його не було в Україні (він їздив до Катару, звідки одразу поїхав на Донбас), чим скористались наближені до нього особи. Жодна людина, обізнана з механікою роботи держапарату, не повірить, що Чауса викрадали за ініціативою очільника Служби зовнішньої розвідки генерала Кондратюка, чи когось з аналогічним рівнем повноважень. Перш за все, тому що українські дипломати підпорядковані не йому, а МЗС і опосередковано – президенту. І вже точно не пішли б на скоєння міжнародного злочину лише з поваги до генеральського мундира. Так само і з Офісом генерального прокурора, в якому зовсім не спішили реагувати на запити молдовських колег. І головне – у генерала Кондратюка немає жодної зацікавленості у викраденні.
Більш недолугою спробою “знайти винного” було б хіба звинувачення Артема Ситника – мовляв, у провадженні НАБУ перебуває справа Чауса і там хотіли її дорозслідувати, тому залучили військову розвідку і посольство до викрадення людини на території іншої держави, а тоді ще й МЗС, Верховну Раду, Офіс генпрокурора і Офіс президента до саботажу розслідування з боку України. Абсурд? Звісно. Як і з генералом Кондратюком, і будь-яким іншим очільником “галузевого” відомства, який позбудеться посади задля відстрочення неминучого фіаско президента у цій справі.
Друге – Україна з одного боку запроваджує санкції та засуджує режим Лукашенка за примусову посадку літака, який летів транзитом через повітряний простір Білорусі, і затриманням двох його пасажирів. З іншого боку – українські спецслужби викрадають людину на території іншої держави. Відмову затримувати “вагнерівців” президентські речники пояснювали реакцією на дії Лукашенка та можливими санкціями щодо України. І хоча й тоді ці пояснення не варті були навіть електроенергії, витраченої на їх передачу, дуже хотілось би почути їх аргументи щодо викрадення Чауса. І дізнатись – які ще риси режиму Олександра Лукашенка планує втілити в Україні Володимир Зеленський?
Однак, проблема Зеленського не лише в тому, що він сам зробив себе єдиним відповідальним за участь України у викраденні Чауса. Навіть якщо цей злочин не зачепить його особисто, Володимир Зеленський все одно залишиться в очах міжнародної спільноти президентом, який санкціонував або допустив діяння, що ставлять його на один рівень з диктаторами-терористами.
Як наслідок, міжнародні партнери України просто перестануть сприймати його як особу, з якою можна про щось домовлятись. І шукатимуть для цього когось дорослого. А на сьогодні така кандидатура в Україні лише одна, і це не пан Єрмак, що б він там собі не думав з цього приводу.
Враховуючи імовірну мету викрадення Чауса, виходить дуже іронічно, чи не так?
P.S. Через місяць Володимир Зеленський поїде до США, де також можуть поцікавитись причинами зосередження роботи української розвідки на викраденні людей в дружній Молдові, а не на протидії загрозі з боку Росії, для якої справа Чауса стала уже другим подарунком від Зеленського, після провалу операції з затримання “вагнерівців”. А від такої зацікавленості – один крок до відповіді на запитання: “Чому ми ще не в НАТО?”. Відповіді, яка може ще більше посилити розрив між кількістю українців, які підтримують вступ до НАТО і кількістю українців, які готові ще раз проголосувати за Володимира Зеленського. Розрив, який і без того не на користь останнього.
