ЗЕЛЕНА ЛОГІКА
(четвертим роковинам заклику до травневих шашликів присвячується…)
Голова Нацполіціі Іван Вигівський БЛИСНУВ!
Ні, це не те, про що ви подумали.
Інтелект там навіть не ночував
Блиснув пан Іван — начищеним черевиком!
Зокрема, головний поліціянт країни повідомив, що…
Ні, ви не повірите!
Пан Іван заявив, що…
Є БАГАТО ЛЮДЕЙ, ЯКІ ВМІЮТЬ КОРИСТУВАТИСЯ ДРОНАМИ І ЦІ ДРОНИ МОЖУТЬ СТАТИ ЗНАРЯДДЯМИ ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНІВ, У ТОМУ ЧИСЛІ ВБИВСТВ!
Та ти шо!
Та не може такого бути!
Мама дарагая!
Далі — слово ДМИТРУ ЧЕКАЛКІНУ:
Але найкраще цю поліцейську думку прокоментував, як на мене, Serg Marco, “…є багато чоловіків, в яких є пісюни, і вони вміють їми користуватися, і ці пісюни можуть стати інструментами вчинення злочинів, в тому числі згвалтувань — продовжив поліцейський знайомити українців з основами логічного мислення, але щось пішло не так…” (c)
До речі, можна ще згадати фразу зі старого як світ анекдоту, «І тільки на третю добу Зоркий Сокіл побачив, що в тюремній камері немає однієї стіни».
Нарешті до когось з сідельців Банкової стало доходити, що країна… трішки змінилася.
І учорашній Микола, який до 24.02.2022 працював баристою і не відрізняв АК-74 від праски, за ці роки, вже Бог знає скільки разів ходив на «екскурсії» в сіру зону з усіма відповідними… кгм… пригодами.
А Тетяна, Оленка, Василь Миколайович, Сашко і ще тисяч двісті чоловіків та жінок, тепер легко заведуть дрон у квартирку на відстані в двадцять км.
Вдень.
Вночі.
При вітрі та під час опадів.
Просто дрон, а ви що подумали?
Хоча ще три роки тому, слово дрон вони чули виключно в кінофільмах.
А ось наприклад Дмитро, який до того ж самого дня байдикував в селі десь на Херсонщині, а разом із ним будівельник Тарас, який останні десять років працював в Європі, зараз легко зберуть з кілограма картоплі, повидла, трьох болтів та матюків дуже потужну… ну ви зрозуміли.
Ні, що ви?
Ці знання та навички їм до того дня, коли ми всією країною «під чутким керівництвом» почали вже потужно готуватись до потужних шашликів, нах не були потрібні.
Взагалі.
Вони не відрізняли артилерійський снаряд від мінометної міни, емде пʼятий від емде другого, пластилін від «пластиліну», триста восьмий калібр від будь-якого іншого і забрати чиєсь життя для них було чимось… та ні… це неможливо бо я, (він, вона, вони) на це не здатні.
Максимум по пиці дати.
І то, треба ще довести.
А тепер здатні.
Заради захисту своєї родини, міста, країни… здатні.
Запросто.
Спокійно.
Не вагаючись.
І таких людей зараз десь мільйон.
Може більше.
І так, влада починає чухати бестолковку.
Бо чудово розуміють, що це вже зовсім інша країна.
Інші люди.
Інші часи…
І наприклад фраза від того або іншого чиновника, «Я тебе туди не посилав», може вилитись у великі проблеми для нього ж самого.
Або візит «братків» на підприємство із метою віджати бізнес, легко перетвориться для них на…
Бо на тому ж підприємстві зовсім випадково можуть працювати чоловік пʼятдесят із навичками надбутими у часи війни.
Різними навичками.
І хто їх зупинить, якщо що?
Та ніхто…
Що робити?
Ну по-перше не стригти всіх під одну гребінку.
А також (повторюсь) зрозуміти просту істину, що це зовсім інша країна та зовсім інші люди.
Кожен з умовною зброєю в кишені.
Так що, тепер треба бути «ввічливим до поносу» і банальне бикування на трасі може перетворитись на купу проблем.
Так що комусь доведеться згадати банальне «дякую та будь ласка».
По-друге починати жити, за простим і в той же час надскладним правилом, «Закон єдиний для всіх!
Як для Миколи з Абрикосовки так і для мажорного х@я на ролс-ройсе».
Інакше Микола зовсім випадково згадає свої навички, які отримав протягом цих років і… ну ви зрозуміли.
А також, доки є час, почати вивчати досвід інших країн, які воюють все своє існування та існують постійно воюючи, зокрема Ізраїля.
Ну і так далі…
І я дуже сподіваюсь, що більше жодному довб@йобу із булавою в руці не захочеться доводити справу до суспільного протистояння.
Бо наступний Майдан…
Ні, навіть уявляти не хочу!
