Зеленський невідворотньо зникає, як явище, бо бреше, зневажає людей, оточив себе відвертими негідниками, з якими краде безупинно під прикриттям пандемії і зливає ворогу роботу спецслужб, непрофесійний і глухий до порад, і, взагалі, перелік «чеснот» може розтягнутися на два абзаци. Соціологія показала: зелень пожовкла і опадає.
Але мене абсолютно не цікавить подальша доля Зеленського. Треба розуміти, що після нього доведеться стикнутися в жорсткому протистоянні з проросійськими запроданцями, які виросли і зміцніли саме за час правління Зеленського і за активного сприяння його оточення, яке він позичив у Януковича. Прибирати за ним знову доведеться важко, довго і боляче. Відновлювати теж.
«У мене були сподівання та надії — а замість них Порошенко підписав асоціацію з ЄС, організував безвіз, відродив ЗСУ, отримав Томос, створив міжнародну коаліцію проти Кремля, добився припинення залежності від енергоносіїв з РФ, поставив на поток макроекономічну допомогу і сталий ріст ВВП, забезпечів прибутковість державних підприємств, збільшив фінансування культури та закріпив в Конституції вступ України до ЄС і НАТО».
Це ж треба було так згвалтувати свідомість народу, щоби він мислив за такою логікою і не побачив досягнень своєї держави за пропагандиською блювотою про «свинарчуків» та «криві дула» — та ще і щиро радів своїй ганьбі під гаслами «зробимо разом».
Обережніше треба зі «сподіваннями та надіями».
тенісист року, Процишин офіційний
Хочу вам нагадати, що Сергій Журавель, батько морпіха-розвідника Ярослава Журавля, який загинув не дочекавшись допомоги в районі Зайцеве — написав заяву в ДБР з копією в Генпрокуратуру. Де звинуватив Володимира Зеленського, в тому, що він своїми діями, а потім і бездіяльністю сприяв загибелі Ярослава Журавля.
ДБР через місяць прислало відповідь. У якій написало, що не бачить ніякої провини в такого кришталево чесного і старанного лідера держави, і досвідченого головнокомандувача. І що ця золота людина ні в чому не буває винна. І взагалі, вони готові йому навіть ноги мити, і цю воду пити, як росу божу.
Батько не погодився. І відправив заяву по апеляції на рішення ДБР до Шевченківського і Печерського суду. За точною адресою. Через місяць листи прийшли назад. З відміткою, що адресат за такою адресою НЕ ПРОЖИВАЄ (саме так — в цій країні тепер все має бути смішно).
Конверти з цією єрессю зберігаються у батька. І підшиті до хроники всієї цієї ганьби.
Але пан Сергій і на цьому не заспокоївся. Він знайшов спосіб доставити листи «адресату». З реєстрацією. І тепер, завтра 17 грудня, о 09.10 ранку він викликаний до Печерського суду в якості позивача.
Цілком очікувано, що цей «на 100% свій» суд буде наступним актом сумного державного цирку.
Але ми прийдемо обов’язково. Для того, щоб Сергій Журавель не відчував себе самотньо. Для того, щоб він не відчував, що залишився зі своєю бідою сам на сам.
І будемо його підтримувати і далі. Щоб рано чи пізно правосуддя вчинило справедливість щодо винних в одній з найбільш ганебних сторінок цієї війни.
Підходьте, якщо хто зможе. Йому потрібна наша підтримка.
