Зі зміною влади в Україні встигло відбутися чимало подій: початок відведення військ у Станиці Луганській, можливість надання статусу другої офіційної російській мові в окремих регіонах України, заяви представника України у ТКГ Леоніда Кучми «не стріляти у відповідь», проведення референдумів, розпуск Верховної Ради і повернення одіозних ексрегіоналів та проросійських ексчиновників. Все це бурхливо обговорювалося українцями.
Командувач Десантно-штурмовими військами та кандидат у народні депутати від партії «Європейська солідарність» Михайло Забродський розказав про те, що ховається за цими гучними подіями і які можуть бути наслідки для України.
– У Станиці Луганській триває розведення військ, але є небезпека того, що російські терористичні війська можуть не виконати свої зобов’язання і зайняти Станицю, як ви оцінюєте цю ситуацію?
– Так, це вже не перша спроба розведення, та можливо перша, яка дійшла до реального відведення підрозділів та зміни позицій. Що стосується самої ситуації, то у Станиці Луганській були вдалі, з військової точки зору, позиції, як у нас, так і у противника. І зовсім не факт, хоча є доповіді з боку моніторингової місії, що противник свої позиції залишив.
Стосовно відведення так, з одного боку це дуже важливий та дуже знаковий крок, бо все ж таки таким чином можна знизити градус напруженості на лінії зіткнення.
А з іншого боку виникає питання: той, хто ухвалював рішення на відведення на 900 м, на 1000 м і далі, він ціну цим метрам знає?!
Я розумію, що у декого дуже коротка пам’ять, і можливо хтось не пам’ятає, що у 2014 році для того, щоб пройти не те що 900 м, а два метри, можна було покласти життя, або втратити здоров’я на все життя.
Тому до питань розведення і взагалі щодо ситуації у Станиці Луганській, я вважаю, треба підходити дуже виважено, і в жодному разі без якоїсь шкоди для інтересів ЗСУ, для інтересів ООС.
– Розведення підрозділів поки триває, але водночас збільшуються обстріли на окремих ділянках лінії фронту, чи не здається Вам, що відведення військ — це лише невеличка подачка з боку Кремля, який дав наказ своїм військам біля Станиці відійти?
– Давати прогнози стосовно розвитку подій на лінії зіткнення — невдячна справа, але те, що дійсно ні про яке припинення вогню навіть мови бути не може, це факт. І буквально днями — просто кричущий випадок із влучанням протитанкової керованої ракети у санітарний автомобіль, на якому червоні хрести були такого розміру, що їх видно без бінокля за декілька кілометрів. Там загинула жінка-медик.
Одне це вже красномовно демонструє, що про якусь повну стабілізацію, чи припинення вогневих контактів мови просто бути не може.
– Про припинення вогню поки не йдеться, а що ж тоді за заява була від Леоніда Кучми у Мінську про «не стріляти у відповідь», що це було?
– Важко сказати, чим саме керувався Леонід Данилович, коли робив цю заяву, але я б порекомендував йому спробувати зробити таку заяву десь у траншеї на передовій. І пояснити, що мир — це, виявляється, коли по тобі стріляють, а ти мусиш мовчати і чекати, поки до тебе прилетить.
– Так званий керівник псевдореспубліки «ЛНР» Леонід Пасічник заявив, що окуповані території Луганську можуть повернутися до України за умови надання особливого статусу цій території. Таким чином він підтримав флешмоб, який зараз розвивається на окупованих територіях під назвою #ЗеленскийПризнайВыборДонбасса. Як ви вважаєте, чи є така можливість?
– По-перше, всі ці п’ять років вони позиціонували себе як частину України, і питання якогось повернення щонайменше звучить якось непослідовно. Вони всім розповідали, що вони Україна, але така її частина, яка має бути, зокрема, і з особливим статусом.
Відбувся флешмоб? Це дуже добре. Є бажання, це теж здорово. Але вирішувати, який в них буде статус, будуть не у Донецьку, і не у Луганську, а у Києві.
– Що ви думає про можливість надання російській мові статусу другої офіційної в окремих регіонах, зокрема і на Донбасі, про що йшлося в команді президента Володимира Зеленського?
– Питання мови завжди було болючим, і до певного періоду часу, особливо я, наприклад, не як військовий, а як перш за все громадянин, якихось великих меж не проводив. І взагалі, я ніколи не вважав, що мова є підставою для того, щоб якось ділити людей на своїх чи чужих. Тим більше, коли йдеться саме про українську та російську мову. І тим більше коли йдеться про нашу країну.
Це зрозуміло, що спільна історія, певним чином спільна культура, було чимало подій, які нас пов’язують і повністю закономірно те, що російська мова необмежено використовується у нас. Більше того, раніше в АТО, а зараз в ООС, особовий склад вільно спілкується обома мовами, і ніякого впливу на якість виконання завдань це не має взагалі.
Все це так, але до певної межі. Починаючи з того, як мова стала зброєю у гібридній війні, ставлення до будь-якої мови, крім української, стало обережнішим. Враховуючи заяви керівництва нашого північного сусіда, що ця війна, зокрема, покликана захищати права російськомовних, хоча я, наприклад, не ділю наших громадян на російськомовних та україномовних, ми всі українці, але є держава, є мова як ознака нації, і вона має бути єдиною і державною.
– Вже давно всі розуміють, що захист російськомовних на Донбасі, як це подає Кремль, був лише приводом, а насправді, кажуть, Володимиру Путіну не важливо, хто якою мовою розмовляє, йому не потрібен Донбас, йому потрібна вся Україна?
– На мою думку, незважаючи на всі ці амбітні проекти Кремля — «новоросія», «недоросія», Україна Росії не потрібна. Їй потрібна підконтрольна держава у себе під боком, біля своїх кордонів, яка в жодному разі не матиме права на якесь самовизначення, на ухвалення рішень, не буде членом ніяких військових або політичних союзів і таке інше.
Тому, якщо Крим ще має якесь військове значення, то Донбас — це інструмент, це важіль для того, щоб суттєво дестабілізувати ситуацію, щоб мати вплив на процеси, які відбуваються всередині України.
Доки ми існували поруч із великою країною, і рухалися у колесі її політики, і були повністю їй підконтрольні, дякуючи багатьом інструментам, починаючи з економічних, той самий славнозвісний газ, закінчуючи політичним, це всіх влаштовувало. Нікого не турбувало питання мови, питання якогось порушення прав російськомовних, питання формату спілкування у ЗМІ, ці квоти і таке інше.
Щойно Україна заявила про те, що ми спробуємо самі вирішити, як нам жити, от тоді і почалося. Тоді і піднялися питання мови, території, соціального та політичного статусу. Це просто інструмент, із додаванням якого в Росії намагаються зберегти свій вплив і продовжити контролювати нашу територію.
– Якщо у РФ є таке бажання, то ця війна ще довго не закінчиться, чи все ж є світло в кінці тунелю?
– За всі ці п’ять років військового та політичного протистояння чіткого рецепту, як це закінчити, ніхто не озвучив. Різні ідеї обговорюються, різні плани, одні з них більш реальні, на мій погляд таким є введення міжнародного миротворчого контингенту для того, щоб хоча б припинити силову фазу конфлікту, а потім вже домовлятися про щось інше. Але так чи інакше, проблема Донбасу в тому, що немає чіткого рецепту, що саме потрібно зробити.
Є певні позиції, від яких у жодному разі не можна відмовлятися, перше — це наша територія, це наша країна, це наші люди. Друге — нам намагаються силовим шляхом нав’язати іншу волю. І третє — якщо ми країна, це зокрема і тест на наше право бути країною. Якщо ми зараз щось впустимо, то якщо не діти, то наші онуки точно нам не пробачать.
– Можливість прямих переговорів з РФ, що ви на це скажете, чи варто спробувати?
– Прямі переговори з країною-агресором в умовах наявного конфлікту, це вже сам по собі щонайменше непослідовний політичний хід. Спочатку припиняються бойові дії, відводяться війська, або взагалі виводяться з території України, а потім уже можна вести розмови про якісь переговори.
А про переговори напряму з «Л/ДНР», такі заяви теж лунають, то є світова практика — з терористами, які захоплюють літаки, переговори не ведуться. З терористами, які захоплюють території та адміністративні одиниці, переговори не ведуться.
– Дещо про внутрішню політику України, яка готується до позачергових виборів до Верховної Ради, і топ-тема — це історія з реєстрацією, судами, скасуванням реєстрації колишнього голови АП часів Віктора Януковича Андрія Клюєва та скандального проросійського блогера Анатолія Шарія в кандидати. Багато одіозних політиків повертаються в Україну і навіть балотуються до Ради, що відбувається?
– Відбувається реалізація спроби реваншу тими силами, які свого часу зробили все для того, щоб Україна залишалася під протекторатом РФ. Тому повернення одіозних політиків, і гучні заяви, і навіть гучні звинувачення, які негайно беруться до розгляду відповідними органами, все це елементи одного плану: спочатку інформаційна атака, потім повернення, потім можливі судові позови, а потім дивишся — він уже у Раді, а ще трохи — в уряді.
Тоді вже не буде потрібно ні лінії зіткнення, ні Збройних сил для утримання держави. Це класичний прийом гібридної війни. Не всі питання вирішуються на полі бою та зі зброєю в руках. Багато питань можна вирішити в зовсім інших місцях.
– Адміністрація президента України Володимира Зеленського розмірковує над створенням в Україні двопалатного парламенту. Партія «Європейська солідарність» категорично проти цього, чому?
– Ми проти цього перш за все через те, що двопалатний парламент — це дуже суттєвий крок у бік горезвісної федералізації. Це якраз варіант реалізації планів РФ стосовно того, щоб країна була федералізованою, щоб були окремі суб’єкти, які мають право висловлювати свої позиції з тих чи інших питань, починаючи від вступу до НАТО та ЄС і закінчуючи якимись внутрішньополітичними моментами.
Саме тому наша позиція цілком зрозуміла, і ми зробимо все, щоб цього не допустити.
– Як ви ставитеся до рішення КСУ, яким він визнав конституційність розпуску Верховної Ради?
– Мене дуже зацікавило формулювання, з яким суд ухвалив це рішення, там є дуже цікаві слова: «правова основа ухвалення цього рішення залишається невизначеною, але, посилаючись на норми нашої Конституції, де вказано, що основним джерелом влади є народ, якщо це є бажанням народу, то нехай буде так».
– От бажання народу команда Зеленського дуже сильно хоче чути на референдумах, вже було багато тем, щодо яких пропонували провести голосування, навіть про статус Донбасу, а ви як вважаєте, чи є в цьому потреба?
–Якщо ми говоримо про референдум, як про серйозний захід, ми розуміємо, що він потребує підготовки, а найголовніше — значних фінансових втрат. Крім того, це час. І зараз навряд чи вдалий час для того, щоб ухвалювати рішення, які є на порядку денному, через референдум.
Але знову ж, з одного боку це ознака демократії, є можливість за результатами референдумів спиратися на волю народу, а з іншого боку — це витончений політичний цинізм. В країні, яка шостий рік втрачає свої синів та дочок, питати про те, куди ми йдемо, чи в «ташкентський» договір, чи в НАТО, щонайменше звучить некоректно. А саме головне, воно ганьбить пам’ять тих, хто вже свій вибір зробив раз і на все життя, і на цьому їхнє життя, можливо, і закінчилося.
