Культура — це не вірші й не пісні, не скульптури й не кінофільми. Культура — це те, що обумовлює поведінку.
Пушкін, Булгаков, Достоєвський та Лев Толстой не є культурою, бо вони не обумовлюють поведінку росіян — ні тих, які по-звірячому проявилися в Бучі, Маріуполі, Херсоні, ні тих, що підтримують війну вдома, ні тіх, хто проти путіна, але вирішив «перечекати зло» (основна стратегія антипутінських росіян).
Культура — це «Брат», «Брат-2» та шансон. Бо вони обумовлюють поведінку росіян.
Натомість Тарас Григорович та Григорій Савич, Франко та Леся — це наша культура, бо вони обумовлюють поведінку українців. Їх цитують в усіх соціальних прошарках.
Великий поет чи філософ — це не той, що був популярний за життя, і не той, чиї книги вийшли мегатонними накладами, і не той, хто отримав Нобелівку, і не той, кого вивчають у школі.
А той, хто промовляє через сторіччя до нащадків. І вони слухають.
Можна зруйнувати музей.
Неможливо знищити Сковороду. Бо в кожному українцеві живе маленький Григорій Савич. Мандрує з нами через кордони і митниці в нагрудній кишеньці, пильнуючи нашого серця, аби воно любило і відчувало вдячність.
Орки нічого не знали про нашу кордоцентричну націю. Не знали, що серце — то оселя, в якій живе Бог і що «всяке є тим, чиє серце в нім». Не знали, бо щоб мати ці знання, треба мати серце.
Marjana Savka
Лелеки повернулися додому. Село Мощун, Київська область, весна 2022.
Фото — Daniel Berehulak для «The New York Times».
