Як клоунократія вироджується у диктатуру

Аякже, — «свій хлопець», «улюбленець публіки», зрештою, «народний президент Голобородько» апріорі не може леліяти диктаторських амбіцій. Він, радше, «Робін Гуд», хай не надто витончений у мистецтві великої політики, але усіма фібрами душі відчуває, що потрібно для «народу». А для «народу», з’ясовується, потрібен «порядок».

Про це свідчать не тільки результати соціологічних опитувань, але й реакції загалу на щораз екзотичніші кроки «зеленої влади». Ось тільки цей «порядок» є доволі специфічним, я б сказав, вибірковим. До того ж, поняття «порядку» у нинішніх українських реаліях позначене, зазвичай, більшовицьким флером: «відібрати і поділити», «розкуркулити і посадити», «зруйнувати, а «затєм»…

Ось власне таке, м’яко кажучи, не вельми цивілізоване розуміння «порядку» і живить Зе! режим, дає йому підстави для абсолютного беззаконня. До того ж, цей «джентльменський набір» популістів ретельно закамуфльований під «розважальний жанр» систематичних президентських спічів, інтернет-відосиків, провокативних вкидів в інфопростір потрібних владі гасел.

Ігор Танчин, львівський політолог, іронічно вибудував лінію генези української клоунократії. Він пише, що «блазні» діставалися влади поступово: спочатку Поплавський став… ректором Університету культури, відтак маркшейдер Азаров очолив Кабмін за Януковича, а ще згодом Олег Ляшко провів у Раду численну фракцію. Зеленський став апофеозом цього напівпартизанського наступу, бо після нього, пише Ігор Танчин, «мішок остаточно розв’язався» — Кива, Богуцька, Тищенко… І останній приклад — Вірастюк.

Спосіб і методи обрання нардепом «найсильнішої людини планети» особливо рельєфно відтінили процес виродження клоунократії у диктатуру. Те, що витворяли на виборчих дільницях Прикарпаття силовики і столичний десант «слуг», має стати для усіх адекватних українців сигналом, що надалі вибори в країні відбуватимуться за схожим сценарієм. При чому, сценарієм, скроєним за лекалами найбрудніших російських практик. Тобто, дозволивши «клоунам» Надвірну, суспільство дало їм карт-бланш на застосування адмінресурсу в необмежених масштабах. Фактично, на «призначення» потрібних кандидатів у потрібних округах.

Прикарпатський «дзіночок» пролунав акурат вчасно. Країні не до «демократичної доброчесності», бо, за всіма ознаками, зі Сходу насувається реальна загроза повномасштабного вторгнення Росії. Клоунократам вона дає козирі для закручування гайок і руйнування звичних для мирних обставин процедур та розподілу повноважень. Погляньмо на те, як Зеленський та його Офіс підміняють поняття «управління» державою. Їм кортить узагалі унезалежнитися від парламентських процедур (і це — при «монобільшості»), експертних оцінок кардинально важливих рішень, не кажучи вже про громадську дискусію. Інструмент «чорних п’ятниць» в РНБО, який Зе! і Квартал запустили на повну потужність, тішить лише легковірних та інфантилів. Насправді ж усі рішення Ради, у якій секретарює Олексій Данілов, не те що межують із законом (хай якими «потрібними» і «нагальними» вони б не виглядали), а часто кричуще конфронтують із правом, ба навіть здоровим ґлуздом. Укази, що їх штампує особисто Зеленський на підставі «таємних рішень» РНБО, не мають під собою жодних аргументів, підсанкційні особи та структури легко можуть оскаржити їх у судах. Більше того, переконаний, за ці «витівки» передбачено реальну відповідальність. Що ж до вибірковості деяких санкцій, зокрема, так званих «антиконтрабандних», то вона прозоро натякає не на боротьбу за «триста тіньових мільярдів» для країни, а за переділ цих астрономічних сум між «своїми».

Міжнародний контекст також сприяє «зеленому бєспрєдєлу» всередині країни. Америка і частина європейських лідерів обрали інші акценти, оскільки розуміють реальну перспективу путінської інвазії, зокрема, у напрямку українського Південного Сходу. Питання демократичних процедур наразі відкладено «на потім», зараз — обороноздатність і безпека. А ще — фактичний коронавірусний локдаун. Не скажу, що у Вашингтоні зовсім не бачать, як в Україні «борються з корупцією» чи не зауважують вибірковості українського «кривосуддя» щодо політичних опонентів режиму чи порушення демократичних процедур на тих же довиборах, але пріоритети наразі інші.

Я переконаний, що як тільки Зеленський та його кліка усунуть «непотрібних» та токсичних «староолігархів» і, на кшталт Януковича, приберуть до рук «младореформаторів» усі фінансові та матеріальні активи, нас чекатиме смуга псевдореферендумів зі зміни Конституції. Фундамент для цього вже є, — недаремно ж Стефанчук пітнів над сумнівними плебісцитними законами. І тоді Зе! та його найближче оточення взагалі позбудеться потреби виборів — другий термін йому забезпечить юридична казуїстика і сумнівна арифметика кількості каденцій (це колись пробував зробити Леонід Кучма). Тільки от є у цій логіці один гандж — українське суспільство вже проходило схожі уроки. І, сподіваюся, ретельно засвоїло їх. Маю на увазі не «какоразнічную» більшість, а пасіонарний елемент, який завжди знаходив у собі сили протистояти диктатурі і беззаконню.

Тож Зе! може тільки снити лаврами «українського Путіна», вивчати цю свою чергову роль. Може, колись вона йому й знадобиться… Як актору розважального жанру. Цілком ймовірно, — у в’язничному театрі.