Ранок четвертого дня, Добрий ранок, хоча б тому, що вже четвертий.
Пригадуєте, я писав про те як критично важливо протриматись перші дві доби? І як головне не запанікувати? Ми це змогли. І тепер я беру на себе невдячну місію — застерегти від передчасної ейфорії.
Ми зламали ворожий «план А», бліцкриг захлинувся, втрати ворога такі, що можна казати про «планову утилізацію» інтервентів. Ми пишаємось собою, і маємо для цього підстави.
Але з цієї законної гордості підсвідомо витікає уявлення, що все, ми вже практично перемогли, лишилось трохи позачищати бродячі ДРГ, і має стати набагато легше.
Ворог ще зовсім не визнав своєї поразки. Він всього лише переходить до «плану Б», а далі має і «план В» і ще пару-трійку варіантів. Своїм опором ми до нестями озлобили потвору, яка і без того патологічно нас ненавиділа. І поставили під питання непереможність РФ, на уявленні світу про яку базується вся політика Кремля. Тепер для Пуйла дотиснути та знищити нас — не примха, а питання виживання режиму, а отже і його особистого виживання.
Саме зараз почнеться найважче. Ворог переживе шок від провалу «блискавичної» операції, і перейде до тотальної війни — із поступовим проповзанням вперед ціною будь-яких втрат, та знищенням всього перед собою. І на цю війну він кине всі ресурси, які ще лишились у Імперії. Саме так РФ вчинила в Чечні, коли після провалу новорічного штурму Грозного (який планували взяти «за два часа двумя батальонамі» — правда, щось свіженьке нагадує? ) перейшли до тактики «випаленої землі» та кілька місяців «утюжили» все до чого могли дістати артою чи бомбами.
На щастя, ресурси Імперії наразі геть не безмежні. Ворог це розуміє, отож поспішатиме наскільки зможе. Час наразі працює на нас, відлік пішов — але це також розуміємо не лише ми, а і Кремль.
Головне зараз — від радощів першої перемоги не впасти у невиправдану ейфорію, і не почати з години на годину чекати полегшення. Навпаки — саме тому що ми перемагаємо, нас чекають дуже важкі дні, значно важчі за сьогоднішній.
Полегшення прийде — але аж ніяк не за кілька діб. Наразі слід готуватись до масштабного штурму столиці — вже не силами ДРГ чи навіть десантників, а головними силами, які лише стягуються поволі зі Сходу, через Сумщину та Чернігівщину, які ще тільки заходять із Білорусі, і які тягнуть із собою важку арту та інші «останні аргументи». Оскільки прорватись до Києва ми їм швидше за все не дамо — цілком припускаю що їм вдастся на якийсь час взяти місто в кільце, і нам доведеться витримати облогу. В цьому немає нічого неможливого, але на це слід настроїтись та морально приготуватись.
Ми поки що воюємо в комфортних умовах — одразу за спиною бійців чекає затишний незруйнований тил, з електрикою, водою, навіть водою гарячою. У нас поки майже довоєнне харчування. Ну і головна розкіш — безперебійний зв’язок.
Цього всього може не стати у час облоги. Це нормально, наскільки слово «норма» в принципі може застосовуватись до війни. Це треба пережити і витримати, і я впевнений що ми на це здатні. Але до цього треба бути готовими.
Так само на інших ділянках — у нас загалом величезний мобілізаційний ресурс, але поки що розподілений нерівномірно. Тож на якихось напрямках ми будемо відступати, і навіть тимчасово здавати окремі міста. Це неминуче, бо це велика війна. Головне — розуміти, що це не перекреслює нашу першу блискучу перемогу, і не має «переключити» нас в режим «зновупропаловсьо».
Ворог недооцінив нас, ми блискуче цим скористались — але тепер ми змусили його нас не лише ненавидіти, але і поважати. Тож готуємось воювати так, як він воюватиме проти поважного суперника, а не жалюгідної жертви, за яку він нас помилково сприймав. Повага також має свою ціну.
Головне — не впадати у емоційні «гойдалки» — ейфорію від перших перемог та шок від того що замість «заслуженого» полегшення скоро буде навпаки значно важче.
Треба сприйняти логіку комп’ютерної «стрілялки»: ми героїчно пройшли перший рівень, і у «винагороду» виходимо на наступний рівень, де монстрів більше, і вони значно «прокачаніші». Кінцева перемога чекає далеко не після одного — двох рівнів. Але вона таки буде за нами — якщо відповідно настроїмось.
Позаду невдалий рашистський бліцкриг. Попереду — важка війна на виснаження сил, ресурсів, зокрема і на виснаження емоційне. Час вже працює на нас, але якщо ми триматимемось. Терпіння, витримка, спокій. І тоді раніше чи пізніше ми обговорюватимемо план операції по денацифікації братньої Росії.
