Коли вони працювали на Україну?

От і я кілька останніх днів як німа.

Я прочитала, здається, все, що могла знайти про операції «Форест Гамп» і «Феміда». Переслухала всі плівки, які оприлюднило НАБУ. Читала, що писали мої френди у фейсбуці. І кілька днів справді не могла написати нічого.

Не тому, що немає що сказати. Навпаки. Тому що від масштабу всього почутого і прочитаного виникає якесь майже фізичне відчуття безпорадності. Слів написано достатньо. Фактів оприлюднено чимало. І ти справді німієш.

Але мовчання — це теж позиція. Я не хочу мовчати. Тому, що після всього оприлюдненого промовчати — це зробити вигляд, що все ок.

Після плівок і оприлюднених матеріалів, у мене такі питання: а коли ці люди займалися своєю безпосередньою роботою? коли вони працювали на державу?

Бо для всього, що описує зараз слідство, потрібна якась неймовірна кількість часу й енергії.

Треба зустрічатися. Дзвонити. Домовлятися. Шукати людей. Шукати гроші. Вирішувати питання в судах і Міністерстві юстиції. Домовлятися з державним банком. Знаходити хакерів. Втручатися в реєстри. Переписувати підприємства. Думати, на кого їх оформити. Рятувати своїх. Збирати застави. Ховати гроші. Ховати валізи.

Для тих, хто вже заплутався у «Мідасах», «Форест Гампах», «Фемідах» і десятках прізвищ, спробую коротко систематизувати інформацію.

Перше. Застава за Германа Галущенка.

Колишній міністр енергетики і юстиції Герман Галущенко опинився під вартою (операція «Мідас») Для виходу з-під варти треба було внести 150 мільйонів гривень застави.

І тут починається операція «Форест Гамп» — так її назвало НАБУ. Вони вміють у неймінг, нічого не скажеш)

За версією слідства, величезну суму готівки треба було перетворити на легальні гроші й завести на рахунок ВАКС. Для цього використовуються ліві компанії та державний Sense Bank.

Не приватний. Державний банк!

За версією слідства, до організації цього процесу були залучені тодішня заступниця керівника Офісу президента Ірина Мудра, колишній народний депутат і забудовник Максим Микитась та інші люди.

Гроші пройшли. Заставу внесли. Галущенко вийшов із СІЗО.

Друге. А хто поставив завдання?

За даними САП, Мудра не сама одного ранку прокинулася з думкою: а чи не організувати мені 150 мільйонів гривень застави за Германа Галущенка?

Слідство стверджує, що відповідне завдання вона отримала від людей у керівництві Офісу президента.

У публічній фабулі вони залишаються «невстановленими».

Невстановленими? Серйозно?

Ми говоримо не про людину в капюшоні і сонцезахисних окулярах, яка випадково потрапила на камеру в темному провулку. Ми говоримо про керівництво Офісу президента України.

Більше того, з оприлюднених матеріалів випливає, що слідство, схоже, має значно більше інформації про особу, від якої могло надійти це доручення, ніж знаємо ми.

Тому питання навіть не в тому, чи здатні НАБУ і САП встановити цю людину. Впевнена, вони вже в курсі. І тепер питання значно простіше: хто дав це доручення?

Чому суспільство досі не знає цього прізвища? Який процесуальний статус має ця людина? І наскільки високо насправді піднімається цей ланцюжок?

Бо це вже питання не про Мудру. Не про Микитася. І навіть не про Галущенка та його заставу.

Це питання про вертикаль ухвалення рішень.

Хто ставить завдання? Хто їх виконує? Хто забезпечує потрібний результат?

Третє. Державний Sense Bank.

Це окрема історія, від якої мені стає особливо не по собі.

За версією слідства, щоб провести величезну суму грошей, треба було вирішити питання з банківським фінансовим моніторингом.

А Sense Bank, повторюсь, державний банк.

Тобто якщо версія слідства буде доведена, ми говоримо вже не про конверт чиновнику і навіть не про одну корупційну оборудку. Ми говоримо про можливість пристосувати роботу державної фінансової установи під потреби конкретної групи людей.

Банк перестає бути інституцією. Він стає інструментом у руках приватних осіб, наділених державною владою.

Четверте. Операція «Феміда».

Історія із заставою — це далеко не все.

НАБУ описує наступний сюжет. За версією слідства, ця сама група могла бути причетною до незаконного заволодіння бізнес-активами.

Хакери втручаються в державні реєстри. Змінюються відомості про власників підприємств. Використовуються підроблені документи.

Після низки дій корпоративні права опиняються оформленими на людей із найближчого оточення Микитася, на його водія та охоронця.

А навколо цього, за версією слідства, люди в Міністерстві юстиції, Господарському суді, арбітражний керуючий, бізнесмени. Ну і хакер — той, хто в потрібний момент натискає потрібні клавіші.

П’яте. Мудра і Микитась.

Поверх державної історії існує ще й приватна.

На плівках — дуже близькі, часом дивні стосунки Мудрої та Микитася. Розмови про справи, людей, гроші, побут. Про валізу з дорогими прикрасами, яку треба кудись перевезти й сховати.

І в якийсь момент усе це вже майже неможливо розділити — державне, бізнесове, приватне, дружнє, особистісне.

І саме тут виникає ще більше питань.

Не тому, що двоє дорослих людей не можуть мати будь-які стосунки. А тому, що приватне і державне починають існувати в одному просторі й обслуговувати одне одного.

Шосте. Тепер застави потрібні вже їм самим.

Прокурор просив для Мудрої тримання під вартою з альтернативою застави у 150 мільйонів гривень. Суд визначив 20 мільйонів.

Для Микитася — 30 мільйонів.

Тобто люди, навколо яких слідство описує операції на величезні суми, отримують можливість вийти із СІЗО під застави у 20 і 30 мільйонів гривень. Зберуть їх швидко. Звісно. І обачніше. Звісно.

І тут я знову думаю не тільки про гроші. Я думаю про кількість витраченої енергії.

Скільки треба було дзвонити, зустрічатися, шукати певних людей, розставляти їх, як фігурки на шахівниці, домовлятися, придумувати комбінації!..

Уявляєте, який державний механізм був задіяний?!

Якою могла би бути Україна, якби весь цей талант домовлятися, знаходити рішення, обходити перешкоди, мобілізувати людей і за кілька днів знаходити сотні мільйонів був спрямований на Україну?

150 мільйонів треба знайти для армії — ми оголошуємо збір.

Люди переказують по сто, п’ятсот, тисячу гривень.Волонтери місяцями збирають на дрони, РЕБи, машини. Військові самі шукають гроші на речі, від яких залежить їхнє життя.

А коли треба знайти 150 мільйонів, щоб витягнути потрібну людину із СІЗО, то раптом знаходяться компанії, рахунки, банк, менеджери, юристи, люди з потрібними можливостями.

І все це відбувається під час війни. У країні, яка буквально вигризає свою незалежність.

І паралельно з Україною, де люди донатять по сто гривень, існує інша Україна. Там за потреби знаходяться 150 мільйонів. Там є потрібний банк, компанія, чиновник, реєстратор, суддя. Навіть хакер.

Ми десятиліттями говорили про Україну як про корумповану державу.

Корупція — це коли чиновник бере хабар. Краде бюджетні гроші. Продає рішення.

Але те, що описує зараз слідство, якщо воно буде доведене, виглядає значно небезпечніше. Це ознаки мафіозної моделі держави.

Коли існує група людей, для якої державні інституції — не межа, а інструмент. Все, що їм потрібно, у повному доступі. І все це використовується так, як їм заманеться.

Державні інституції перестають бути інституціями і перетворюються на інструменти приватної групи.

Мафіозна модель якраз і починається там, де групі вже не треба обходити державу чи ховатися від неї. Вона може користуватися державою як власною інфраструктурою.

І тому для мене сьогодні одне з головних питань усієї цієї справи навіть не Микитась і не Мудра.

Хто стоїть наступним у цьому ланцюжку? Хто поставив завдання організувати заставу Галущенку? Чому ми досі не знаємо цього прізвища? І наскільки високо насправді піднімається ця вертикаль?

Бо Україна сьогодні платить страшну ціну за право бути незалежною державою.

І, можливо, найбільш нестерпна частина цієї історії навіть не в тому, скільки грошей хтось міг украсти. А в тому, скільки сили, розуму, енергії, звʼязків, грошей, здатності вирішувати неможливе було витрачено не на Україну.

Вчергове пишу одне і те ж саме: якби все це працювало на країну, яка так тяжко відвойовує і продовжує відвойовувати свою незалежність, якими сильними ми могли би бути!

І тому я повертаюся до питання, з якого почала: коли вони працювали на Україну?

P.S. Будь ласка, не пишіть про те, що завдяки неймовірному героїзму і відвазі Мудрої відбуваються процеси в міжнародному суді. Бо таким чином нівелюється те, що до неї і без неї робила велика кількість людей. І все це вона здійснювала, працюючи на своїй роботі. Можливо, ви на її місці були б в рази ефективнішими.

І про Масі не пишіть. Особливо оце: «кожна людина заслуговує на правову допомогу» і «я не хочу жити в неправовій державі». Я вже зрозуміла: те, що не можна нам, смертним, можна Масі і рабину Києва.