Я бачила те відео. Якраз 2 березня, рік тому. На ньому жінка ходила між деревами і розмовляла з чоловіком, який все знімав на мобільний телефон. Жінка коментувала:
— Боже, він без голови! Господи, розірваний навпіл. Не знімай! Бо ж це якщо його мати побачить!..
Це був Херсон. Бузковий парк. Між деревами, у куртках та спортивних штанах, були розкидані тіла полеглих тероборонівців. 18 чоловіків і хлопців (щонайменше, бо ще називають цифру в 30 людей) були розстріляні там під час спроби чинити супротив і обороняти Херсон, в який на всіх парах і безперешкодно в’їхали окупанти.
Кожний другий із 194-го білозерського батальйону Сил територіальної оборони ЗСУ. Всі люди – з сіл Білозерського району. Були атошники, але в основному там були хлопці без військового досвіду.
В Бузковому парку їх чекали. Бій продовжувався до півгодини. Хлопців розстрілювали як в тирі. Лупили із БМП, танків, крупнокаліберного кулемету, із мінометів. Працювали снайпери.
У наших були дві «Мухи» і ящик з коктейлями Молотова. Із однієї «Мухи» підбили БМП.
Вороги були за 15-200 метрів. Ті, хто вцілів, розповідали, що навіть підвестися, щоб кинути коктейль Молотова, було нереально. Працювали снайпери.
Наші хлопці намагалися зупинити колону окупантів. І там вони полягли. Їхні понівечені тіла знайшли в Бузковому парку. Поряд – пляшки з коктейлем Молотова.
Ті, хто залишились, відійшли всередину нафтозаводу. Там закопували зброю. І вирішили, дочекавшись темряви, відходити. Вийшли через чорнобаївський аеродром.
Найстрашніше, що окупанти обшукували тіла, діставали телефони і дзвонили рідним полеглих… Рідним намагались продати тіла.
Херсон окупували і не давали поховати тіла. І ті тіла досить довго лежали в парку. Місцевий священник, отець Сергій, спромігся все-таки домовитися з покидьками. Рештки збирали фактично руками.
Ще коли був окупований Херсон, у травні, люди зробили там меморіал в пам’ять про полеглих – хрест і табличка.
Херсон та область стали першими територіями, які захопили росіяни. Територіальну оборону міста залишили напризволяще. Бо з міста одразу виїхали правоохоронці, прокурори, спецслужбісти.
В Херсоні розповідають, що списки активістів і атошників одразу опинились в руках окупантів. Цікаво, чи колись ми дізнаємось, хто їх передав? І як це сталось? Зрадили чи просто розгільдяйство?
Полеглим в Бузковому парку — наша пам’ять і вдячність.
Zoya Kazanzhy
33kanal.com
…це – списки тероборонівців, які загинули у Бузковому парку 28 лютого, захищаючи Херсон.
…їх 30. Кілька – досі неопізнані.
…вони тримали бій коктейлями молотова і автоматами проти БТРів, які гатили по них і розривали на шматки.
…подивіться на роки народження. Діти, які стали на захист України.
…подякуйте їм у ці дні, коли ми радіємо звільненню Херсона.
Це їхня перемога
Іноді, щоб зрозуміти, що я роблю так чи не так,
Чи, коли від нудьги відвідують мене якісь дурниці,
В голові красива назва з’являється: Бузковий парк.
Там у лютому бузок ще не цвіте, не співають птиці.
Там у лютому зазвичай не багато хто буває.
Всі чекають весни, щоб трава молода, та щоб було тепло.
Там дерева не надто високі, і вітер гострий, як ніж, гуляє
І ворони співають, хоча, це не спів, а пророчий крик охриплий.
Там у лютому сміливо вийшли ворога зустріти
Люди, які собі не бачили іншого шляху.
Голі гілки бузкових кущів не могли ще їх приховати.
Так само, як не могли ті люди втекти в ту годину лиху.
Бій тривав десь хвилин вісімнадцять, як кажуть, або трохи більше,
По хвилині на кожного з тих, хто залишився там лежати.
Потім тиша. Така недоречна, порожня, від якої ще гірше
Виглядали пляшки з коктейлями, які не захистили людей від страти.
Пляшки ті залишилися під деревами — цілі, в пакетах.
Їх принесли люди заздалегідь, з надією захистити місто.
Але дехто вже зрадив людей, рахуючи гроші в своїх кабінетах,
Готуючи в лютому квіти, щоб здати ворогу місто своє урочисто.
Може, люди могли б відійти, втекти, сховатися, здатися.
Могли б вціліти, як пляшки під кожним деревом
Могли б ще жити та цвітіння бузку у парку дочекатися.
Але рахували життя своє вони вже часом, а не «врємєнєм».
І вони дочекались весни, ті сміливі люди.
Встигли трохи повітря весняного серцем вдихнути.
Перше березня. В парку Бузковому не закінчився лютий.
Залишився назавжди в деревах, які це не зможуть забути.
