«Безжальна Хая у шкіряних штанях»: як дружина Миколи Щорса розправлялася з ворогами революції
Миколу Щорса колись називали «українським Чапаєвим», останнім часом ця неоднозначна постать вітчизняної історії викликає безліч суперечок, хоча поруч із ним була ще більш одіозна особа — його дружина Фрума Хайкіна. Вона служила в ЧК на прикордонній станції Унеча, через яку з росії емігранти виїжджали в Україну, а звідти — за кордон. Про жорстокість кат революції ходили легенди: Хайкіна керувала масовими розстрілами, тортурами та пограбуваннями, знищила близько 200 офіцерів, які намагалися втекти з росії, а одного разу спалила живцем старого генерала, у якого знайшли заховані гроші.
Фрума Єфімівна Хайкіна народилася 1897 року в родині єврейського чиновника. Про її дитинство та юність не збереглося майже жодних відомостей, відомо лише те, що 1917 року вона приєдналася до революційного руху. У місті Унеча вона зібрала китайців і казахів, які до війни працювали на будівництві залізниці, і створила з них бойовий загін при місцевій ЧК. Хайкіна була також членом Унецького ревкому і фактично була першою особою на цій станції.
Своє головне завдання Фрума Хайкіна вбачала у знищенні ворогів революції та наведенні «порядку» на прикордонній станції, а також, як гласила інструкція місцевої ЧК, у здійсненні «нагляду за контрреволюційною агітацією, місцевою буржуазією, ненадійними контрреволюційними елементами, кулаками, спекулянтами та іншими ворогами радянської влади, вживанні заходів щодо придушення та запобігання діям ворогів».
В Унечі Хайкіна почувалася повноправною господинею. Її помічали здалеку — вона носила шкіряну куртку та шкіряні штани, з маузером на боці, завжди у супроводі своїх китайців. У місті її прозвали «Хая в шкіряних штанях». Жінка-кат наводила жах і на приїжджих, і на місцевих жителів — вона могла без суду й слідства розстрілювати всіх, хто викликав у неї підозри. Емігранти везли з собою валюту та коштовності, які у них відбирали в Унечі «на користь трудового народу».
Після революції з країни виїжджали десятки тисяч людей. Серед тих, хто покидав росію в 1918 р., опинилися й письменники Надія Теффі та Аркадій Аверченко. Вони мали справу з Фрумою Хайкіною, і Теффі так описала свої враження від зустрічі з нею: «Тут головна особа — комісарка X. Молода дівчина, курсантка, чи то телеграфістка — не знаю. Вона тут усе. Божевільна — як то кажуть, скажена собака. Звір… Усі її слухаються. Вона сама обшукує, сама судить, сама розстрілює: сидить на ганку, тут судить, тут і виконує вирок.
Навесні 1918 р. до Унечі прибув командир партизанського більшовицького загону Микола Щорс. Фрума Хайкіна допомогла йому придушити заколот у Богунському полку, формуванням якого він займався. А восени вона стала його дружиною. Разом вони вибили з сусідніх з Унечею районів загони німців і гайдамаків і розстріляли всіх, хто з ними співпрацював. Хайкіна й тут виявляла жорстокість ката — винних вбивали разом із сім’ями.
За свідченням залізничника Васеко, ця жінка-кат «своїми суворими заходами навіяла страх не лише на спекулянтів та емігрантів, а й на червоногвардійців Богунського полку. Багатьох із солдатів вона розстріляла, з тих, які повстали й хотіли вбити її та китайців. Але вона, кинувши бомбу в загін, втекла». Письменник Амфітеатров-Кадишев згадував: «Жорстокість Хайкіної під час допитів підозрюваних досягала неймовірних масштабів: вона, наприклад, робила бритвою надрізи на тілі допитуваних і поливала подряпини одеколоном».
А в серпні 1919 р. під час бою з петлюрівцями Щорс був убитий. Після цього Хайкіна виїхала до Самари. Вона змінила прізвище й стала Ростовою-Щорс, здобула технічну освіту, працювала на будівництвах об’єктів ГОЕЛРО. Більшість біографів пишуть, що відтоді її основною професією було «вдова народного героя Щорса». Її запросили в якості консультанта на зйомки фільму Довженка про її чоловіка, вона брала участь у підготовці збірки спогадів про Щорса, виступала на різних офіційних заходах, пов’язаних із ним, розповідала молоді про подвиги свого героїчного чоловіка. Як «вдові героя громадянської війни» їй надали квартиру в «будинку уряду» на набережній.
Коли в 1977 р. Фрума Хайкіна-Щорс-Ростова померла, її справжнього прізвища, так само як і про чекістське минуле, вже ніхто не пам’ятав. Лише через 20 років після її смерті історики виявили чимало раніше невідомих фактів про ката на прізвисько «Хая в шкіряних штанях».
