0,2% проти більшості: чи існує диспропорція впливу в українському державотворенні та які її наслідки?
Автор: Тодор Пановський.
Вчора під моїм попереднім дописом розгорнулася жвава дискусія. Читачі попросили мене деталізувати та навести конкретні приклади процесів, які в колах прихильників класичного україноцентризму дедалі частіше описують як непропорційне зміщення акцентів у державній ідентичності на користь жидівського фактора, коротше кажучи процес ожидівлення України.
Як громадський діяч та аналітик, я переконаний, що відкрите суспільство має обговорювати будь-які складні теми без табу, але виключно мовою фактів і зважених аргументів. Тому, виконуючи запит аудиторії, я систематизував ключові тенденції, які сьогодні викликають серйозні занепокоєння щодо збереження домінантного становища українського етнічного стрижня у власній країні.
1. Математичний парадокс: 0,2% та важелі управління.
За даними демографічних досліджень, ядро жидівської громади в Україні становить близько 0,1% – 0,2% від загальної кількості населення. Проте у вищих ешелонах політичної влади, фінансово-промислових групах та медійному просторі представники цієї меншини або особи, які мають з нею тісні зв’язки, займають значні позиції. З погляду здорового глузду, така концентрація впливу в руках мікроскопічної за чисельністю етнічної меншинної групи викликає внутрішнє занепокоєння. Прихильники класичного націоцентризму наголошують: у країні, де понад 90% складають етнічні українці, структура еліт та прийняття стратегічних рішень має відображати реальну пропорцію титульного етносу, а не замикатися у вузьких, відособлених колах.
2. Подвійні стандарти відповідальності, «справа Мудрої» та ізраїльські паспорти.
Особливу гостроту цьому питанню додає тема антикорупційної підзвітності та тісної інтеграції топчиновників у релігійні структури меншини. Останні розслідування українських правоохоронних органів (зокрема гучна операція НАБУ «Мідас» та її продовження у серпні 2026 року — справа «Форест Гамп») виявили тривожну тенденцію. Фігурантами масштабних схем легалізації коштів стають найвищі посадовці політичного центру країни.
Яскравий приклад — затримання нещодавно звільненої заступниці голови Офісу Президента Ірини Мудрої. Під час обрання їй запобіжного заходу у Вищому антикорупційному суді (ВАКС) стався показовий прецедент: готовність взяти топчиновницю на особисті поруки висловив головний рабин Києва Йонатан Біньямін Маркович. Він публічно заявив, що Мудра протягом років регулярно відвідувала громаду, молилася та «була на зв’язку з Всевишнім», а тому він упевнений, що вона «не підведе ні громаду, ні державу».
Хоча головний рабин України Моше Реувен Асман поспішив жорстко дистанціюватися від цієї заяви, назвавши вчинок колеги «особистою ініціативою», яка не відображає думку всієї громади, суспільний резонанс виявився колосальним. Олії у вогонь підлив і той факт, що мати підозрюваної Ірини Мудної офіційно проживає в Ізраїлі. Це оголює системну проблему, про яку я писав раніше: ключові фігуранти великих корупційних справ — від урядових кураторів до бізнесменів на кшталт Тимура Міндіча чи Олександра Цукермана — маючи ізраїльські паспорти або міцні родинно-релігійні зв’язки в Ізраїлі, у разі реальної небезпеки отримують надійне правове та територіальне укриття. Наявність другого громадянства блокує процеси екстрадиції.
У суспільстві це формує стійке відчуття несправедливості: національні багатства України вимиваються особами, які в момент кризи миттєво апелюють до своєї другої історичної батьківщини або залучають авторитетних релігійних лідерів як індульгенції від українського правосуддя.
3. Культурна уніфікація та символічний простір
Занепокоєння викликає й те, як активно символіка меншини масштабується до загальнодержавного рівня. Встановлення 11-метрової ханукії у самому серці столиці — на Майдані Незалежності — або спроби візуально інтегрувати Менору у структуру Державного Герба (Тризуба) сприймаються критиками як поступове розмивання тисячолітніх суверенних символів України. Цей процес доповнюється і календарними змінами: надання офіційного державного статусу релігійним святам меншини (Рош га-Шана, Ханука) штучно вирівнює їх у правах із традиційними святами більшості, що з україноцентричного погляду виглядає як зміщення фокуса з українських національних цінностей. Окремим штрихом є навіть дизайн національної валюти. Оформлення канта сучасної монети номіналом 5 гривень є не ідеально гладким колом, а округленим багатогранником із характерними зламами (гранями) по краях Національний банк України. Багато хто помічає, що ця геометрія практично повністю перегукується з дизайном монети в 5 ізраїльських нових шекелів (12-гранником). Для прихильників збереження національної самобутності такі збіги у повсякденних атрибутах виглядають як прояв підсвідомої уніфікації українського простору.
4. Інфраструктурне домінування та Уманський прецедент.
Економічний масштаб також демонструє нерівність ресурсів. Будівництво гігантських комплексів, таких як центр «Менора» у Дніпрі (найбільший у світі), демонструє фінансову перевагу громади на тлі того, що держава за роки незалежності не створила аналогічних за технологічністю центрів національної української культури. Водночас щорічне паломництво хасидів до Умані призвело до створення фактично автономного релігійного району з вивісками на івриті без дублювання державною мовою та внутрішніми правилами які суперечать конституції України. Для багатьох українців це виглядає як часткова втрата контролю над власними містами.
Куди веде замовчування проблеми? Коли суспільство починає чітко усвідомлювати масштаб цього дисбалансу, виникає логічне запитання: як довго система зможе ігнорувати запит на україноцентричність у політиці та економіці? Якщо ліберальна модель описує це як формування «політичної нації», то з погляду захисту національного суверенітету ці процеси виглядають як поступова втрата домінантного становища української нації. Замовчування цієї диспропорції, лише поглиблюють внутрішню напругу. Справжня єдність країни можлива лише тоді, коли інтереси та символи титульної нації, яка проливає кров на фронті, залишатимуться беззаперечним і головним пріоритетом держави.
