По гарантіям безпеки, звісно, всі хочуть, щоб Європа направила війська воювати за нас. Бо КНДР можна, а Європа боїться.
Але все ж в будь-якій справі треба розібратися.
1. Історія миротворчих місій має масу прикладів, коли миротворці під час загострень не воювали, а просто казали: «це не наша війна» — і умивали руки.
Найсвіжіший приклад: контингент ООН (UNIFIL) на півдні Лівану, завданням якого було розмежовувати ізраїльські і ліванські сили і підтримувати дію резолюції ООН по розмежуванню сторін.
Ізраїльська армія спершу неодноразово висунула ультиматум до UNIFIL звільнити свої позиції уздовж «блакитної лінії» і завдала пару ударів по позиціям миротворців.
У відповідь: ООН відбувся «засудженням» і бла-бла-бла про «грубе порушенням міжнародного права».
В 2024 танки ЦАХАЛ уже просто зім’яли ворота і увірвалися на територію бази у Марвахіні, загнавши миротворців під плінтус.
Франція, Італія, Іспанія, які і надали власні війська для місії, просто відбулися пасивним «засудженням».
Ось це і є та сама коаліція рішучих.
2. Для справедливості можна привести і протилежні приклади.
Так у Боснії і Герцеговині наш 240-й батальон ЗСУ перебуваючи у меншості проти сербської армії, захистив тисячі людей у Жепі.
2000 бійців сербської армії підступили до району Жепи, який охороняли українці. Командувач сербів Младич вів себе нахабно, серби погрожували розстріляти українців. До того серби вже стратили 8 тис боснійців-мусульман в Сребрениці і хотіли повторити це саме в районі Жепи (Младич в 2017 році отримав за це вирок у Гаазі).
Але тут можна сказати і стався унікальний випадок. Український полковник Верхогляд проявив принциповість, сказав сербам, що буде виконувати завдання, яке у нього є від ООН. І так меншому контингенту вдалося виконати задачу врятувавши 5 тис людей.
Але такі випадки — рідкість.
Ті ж самі українці уже в Іраку в боях за Ель-Кут, коли іракці пішли в наступ, відступили. Попри те, що українські бійці прийняли бій і перебили купу бійців противника, командування теж розсудило, що «це не наша війна» і віддало наказ здати місто.
Висновок із миротворчого досвіду: миротворці без політичної волі своїх урядів фактично не є бойовою силою. Їхня функція — символічна присутність і «спостереження». А європейські країни (Франція, Італія, Іспанія) у випадку прямого тиску/атаки на них віддають перевагу дипломатії і осуду, але не бойовим діям.
——
3. Для орків контингент без чітких гарантій 5-ї статті НАТО (найголовніше США) — це просто створити слабку ланку в наших бойових порядках.
Російський генштаб одразу ж скористається таким подарунком.
В орків величезний систематизований досвід бойових дій. В Другій світовій війні було повно випадків, коли червона армія наносила удар по бойовим порядкам угорців чи румун і це приводило до обвалу фронту уже у більш досвідчених німців. Це все вони давно вивчили і засвоїли в своїх інститутах.
Тому їхні доктрини і плани на випадок війни з НАТО давно враховують строкатість ворожих сил і як бити в слабкі місця.
Контингент європейців в 25 тисяч юнітів, до того ж без бойового досвіду, це лише 1/30 від сил наявних РФ в Україні.
Без прикриття з боку США такі «гарантії» — це гарантії небезпеки.
Так що і перше розчарування у тих, хто мріє, щоб європейські армії стали в першій лінії і билися за нас на передовій.
Не буде цього. А якщо буде це як раз небезпечно для нас.
Так що модель UNIFIL неприйнятна — вона лише спровокує РФ.
—
4. Більш розумний сценарій — розміщення контингенту в третій-п’ятій лінії.
Головна наша проблема з європейцями всіх цих 10 років в тому, що їх роками треба переконувати не боятися Москви. Вони досі панічно бояться боєзіткнень з армією бомжів і наркоманів.
Натомість розміщення європейців у третій лінії, під командуванням ЗСУ, яке уже має значно вищий досвід за інші армії, дало б інший ефект. Вони не будуть слабким місцем, зате отримають обмежений бойовий досвід, як зараз роблять китайські військові у донецькій області.
В цьому випадку ми отримаємо значно більше за всі ті паперові гарантії безпеки.
• Це був би сильний морально-психологічний вплив на Європу. Її військові і політики долають страх перед рашкою.
• Зменшення страху європейців дає шанс до більш рішучої підтримки ними України в майбутньому.
• Формується довгостроковий ефект: сьогодні француз-військовий в місії в Україні це звичайний офіцер, а через 10 років — уже молодий перспективний політик в своїй країні. Дружба і спільний досвід пережитий з побратимами-українцями це формування зв’язків.
Політичний ефект: формування в Європі покоління політиків і військових без страху перед РФ. В довгостроковому плані це буде сильний антидот проти їхніх фіцо і лепенів.
——-
5. Та насправді, не треба вважати європейців тупішими за нас.
Вони все усвідомлюють.
Тому обговорюється інша концепція: концепція «контингент-заручник».
Європейські лідери намагаються пробити згоду Трампа на те, щоб зробити в Україні невеликий контингент, який нездатний змінити хід бойових дій, і який в разі реальної заруби просто буде знищений за місяць боїв, АЛЕ прикритий з повітря авіацією США.
Це набагато хитріша і політично далекоглядніша ідея.
Якщо вдастся отримати згоду Трампа, то це означатиме, що атака орків на контингент НАТО приведе до автоматичного втягування США. А за ними і всього НАТО у війну проти армії РФ.
Навіть без піхотних боїв, американська авіація може розмотати російську авіацію за тиждень-два боїв. А далі буде один великий Хішам для російських терористів.
Гарантії від США наносити удари авіацією в випадку атак на контингент європейців це фактично де-факто вступ України в НАТО.
6. Але саме тому це і не спрацює.
Путін все розуміє. А тому вже відкидає ідею таких «безпекових гарантій».
Щойно Трамп погодиться дати гарантії прикривати контингент авіацією США, це автоматично означатиме провал переговорів.
Путін продовжить війну, бо він «досяг» своєю авантюрою лише вступу де-факто України в НАТО. А умови після війни, які стали гіршими за умови до війни, — це програш у війні.
Європейці не дурні. Тому і пропонують варіант прийнятний для себе, України і Трампа, але неприйнятний для Путіна. Лавров і Путін наживку заковтнули і уже відкинули цю ідею. А отже ще раз продемонстрували останнім наївним американцям, що з путіним треба не домовлятися, а роздавити його як таргана.
7. І тому вся ця ідея з гарантіями безпеки для України закінчиться нічим.
Уряди країн ЄС швидше за все таки погодять з Трампом прикриття з повітря (судячи з його слів), але переговори заблокує путін. Він покаже дурням на Заході типу какера тарсона, що москва це мракобіс і балабол. Заодно і нашим адептам компромісу відкриє очі, що компроміс з крокодилом можливий лише, коли його шкура — на твоїх красивих дорогих чоботях.
Так що війна продовжиться.
Як казав Черчиль, перемога настане, коли США перепробують всі інші способи.
А правильний шлях це знищення клоаки.
