Полковник британської армії у відставці, відомий військовий експерт Глен Грант в інтерв’ю ведучому програми «Студія Захід» Антону Борковському на телеканалі «Еспресо» розповів про війну дронів та контрнаступ ЗСУ
Момент істини, момент Х наближається. Йдеться, зокрема, про наш контрнаступ і про підготовку ворога до певних, надзвичайно небезпечних сценаріїв. Важко намагатися прогнозувати найближче майбутнє, але, якщо розглянути диспозицію сторін на цій безсторонній мапі, ваші відчуття: що може зараз готувати ворог?
Я впевнений в тому, що щось має ось-ось статися, але не можу сказати, що саме. Погляньмо на те, що зараз відбувається, і що нам відомо. Ми знаємо, що росіяни продовжують боротьбу, намагаючись просунутися в районі між Донецьком і на північ від Бахмута, вони продовжують воювати перекидуючи свої війська та артилерію на підконтрольні Україні території. Але їм не вдається досягти бажаного результату. Ми стали свідками, що за останні кілька днів третій штурмовій бригаді вдалося досягти певних успіхів в районі Бахмута. Нам також відомо, що Україна готується до контрнаступу. Ми знаємо про це зі слів президента Зеленського та секретаря РНБО Данилова. Тож ми очікуємо контрнаступу, не відаючи, де саме він відбудеться. Зважаючи на оборонні позиції, які зайняли росіяни, та множинні лінії російської оборони, які перебувають у відкритому онлайн доступі, росіяни думають, що наступ буде на схід від Запоріжжя і просуватиметься на південь до Мелітополя. Вочевидь саме до цього зводяться їхні прогнози. Звичайно, Збройні сили України можуть вирішити не робити цього, — генеральний штаб може зважитися наступати в іншому місці. Існує кілька занепокоєнь щодо наступу на півдні. Саме південь перетворився на добре захищену територію. Росіяни також виводять свої війська із Запорізької АЕС, і це викликає велике занепокоєння, тому що якщо навколо цієї електростанції буде активність на кшталт Чорнобильської, то це надзвичайно ускладнить контрнаступальні зусилля ЗСУ у цьому районі. Саме цього і очікують росіяни. Ми бачили це навіть на прикладі того, як вони діяли в чорнобильській зоні під час нападу на Київ. Тому я думаю, що зараз надзвичайно непевний і тривожний час.
У ворога є великі потужності. Як зараз ворог може підіймати градус агресії? Ідеться про використання ракетних спроможностей, тактичної та стратегічної авіації. Розуміємо, що у ворога, на превеликий жаль, ще є потужності.
Використання ракет проти цивільного населення — це жахливо, але, на щастя, не має величезного стратегічного впливу на зміну способу ведення бойових дій в Україні. Такі дії додають українцям по всьому світу рішучості в тому, що вони дійсно збираються дати відсіч. Тож на даний момент ми повинні взяти це до уваги. Невідомо, скільки ракет і скільки літаків мають росіяни у своєму розпорядженні для відбиття контрнаступу, і чи зможуть вони належним чином скоординувати їх використання з цією метою. Все це також ставить під сумнів, скільки сил і засобів протиповітряної оборони Збройні сили України витратять на підтримку контрнаступу, оскільки зараз величезні ресурси було витрачено зокрема на захист Києва від повітряних атак.
Для успішного контрнаступу необхідно буде задіяти майже стільки ж сил протиповітряної оборони, скільки наразі витрачається в районі столиці,
а то й на деякий час послабити протиповітряну оборону навколо Києва, щоб фактично взяти під захист бронетанкові війська, які будуть задіяні у контрнаступі. Тому це як політичне, так і військове рішення, яке, я сподіваюсь, зараз обговорюється, щоб убезпечити ЗСУ від потужних авіаційних атак у перші дні контрнаступальної операції.
Його Королівської Величності Чарльз ІІІ пообіцяв нам надати далекобійні ракетні системи. Ми не знаємо, буде це «Storm Shadow» чи ні, але в будь-якому разі це надзвичайно важливо. Крім цього, ми починаємо доволі успішно тестувати нашу дронну промисловість. У Росії стаються загадкові вибухи на військових об’єктах. Важко сказати, чи відповідальність за це лежить на наших дронах чи просто їхня криворукість до того спричиняє. Але в будь-якому разі дрони можуть виявитися надзвичайно небезпечним інструментом для росіян – ідеться про наші дрони, які можуть, наприклад, змінювати ситуацію на тактичному рівні на полі бою.
Абсолютно вірно. Дрони — це, так би мовити, новітня зброя. Я маю на увазі, що на початку війни вони використовувалися в основному для спостереження, а зараз вони перетворилися на систему озброєння для ведення точного вогню як на малих, так і на великих відстанях. І якщо з Британії надійдуть ракети великої дальності, в такому разі в зону ураження попадуть логістичні сполучення, наприклад, залізничні під’їзні шляхи в місцях, де фактично стоять поїзди. Також не можна не згадати і про Кримський міст, адже він є чи не ключовою ціллю у цій війні, оскільки знищення Кримського мосту, знищення можливості використовувати залізничне сполучення через Керченському протоку, цілковито змінить всю політичну і логістичну динаміку лінії фронту. Тому я сподіваюся, що Британія все ж таки надішле обіцяні ракети, і надіюся, що їх буде використано, якщо не для того, щоб зруйнувати Кримський міст, то принаймні, щоб погрожувати зруйнувати його таким чином, змушуючи росіян покинути Крим. Адже росіянам точно не сподобається, що з одного боку їх оточать військові ЗСУ, а з іншого Чорне та Азовське моря, без можливості потрапити до Росії. Тому я вважаю, що це важливий крок Британії, і мені дуже прикро, що ми не зробили цього півроку чи вісім місяців тому. Все це звичайно добре, але дещо пізно.
Ми бачили також загадкові вибухи над кремлем. Що ж сталося, що вибухнули дрони? Це було знято на відео. Якщо це намагався організувати Кремль для своїх внутрішньополітичних і мобілізаційних цілей, він отримав результат навпаки – росіяни переконалися в тому, що їхня система ППО чи протиракетна система оборони є нікчемною. Загалом нічого дивного, тому що С-300 і С-400 вони не мають у такій кількості, яка могла б зупинити атаку 30, чи 50, чи 100 дронів на важливі об’єкти. З іншого боку, ми також свідомі, що це є небезпечним, тому що може спровокувати також масовані ракетні та інші, можливо авіаційні, удари по об’єктах нашої цивільної інфраструктури. У будь-якому разі це буде воєнно-політичне рішення, якщо воно буде прийматися. То якщо ми говоримо про можливі масовані удари дронів по російських об’єктах, як загалом ви оцінюєте систему протиповітряної, протиракетної оборони кремля, наскільки вона буде в стані захистити фізично Путіна й російське керівництво в разі чогось, якщо справді подібна ситуація станеться?
Перш за все, ви повинні пам’ятати, що тут справа не в ППО, це царина розвідки — зокрема розуміння того, що кремлівські ватажки точно не знаходяться в Кремлі. Вищі посадові особи Кремля розкидані по всій країні. І на даний момент ви повинні не випускати з виду таких людей, як Кадиров, Шойгу, Пригожин, які нині є ключовими рушійними фігурантами. Звісно, є й інші люди з оточення Путіна, але зібрати їх усіх в одному місці в один час не вдасться, не кажучи уже про те, як важко відстежити якусь конкретну людину. Для цього необхідно мати майже повний контроль над повітряним простором. Ми змогли це зробити, наприклад, в Афганістані та Іраку, але тоді у них не було систем ППО.
Можна бути абсолютно впевненим, що хтось на кшталт Путіна і його ключових посіпак захоче перебувати під захистом систем ППО, тож насправді атакувати їх як окремих осіб буде складно.
Набагато ефективніше використовувати ці системи озброєнь відпрацьовуючи по ключових об’єктах, таких як бази боєприпасів, Кримський міст або інші залізничні мости і тому подібне. Це насправді матиме стратегічний ефект, тому що, чесно кажучи, більшість ключових кремлівських чиновників — а бачив я чудовий коментар про те, що ніхто не хоче вбивати Путіна. Ніхто, тому що він нікудишній генерал. Як і Герасимов чи Шойгу. Вони настільки погані, що не дай Бог, після того, як їх усунуть прийде хтось кмітливіший. Тому краще їх взагалі не чіпати, а просто дозволити їм продовжувати робити те, що вони роблять.
Але в цілому ваш коментар щодо ППО абсолютно правильний. У росіян не вистачає ППО, щоб охороняти все. Лінія фронту є проблемою для України на даний момент, але це також проблема і для Росії, тому що вона величезна. Тоді як всередині Росії є багато цілей, і йдеться не лише про окуповані Росією території Криму і Донбасу. В Росії є так багато міст, по яких Україна могла б нанести удар, якби захотіла і прийняла таке рішення, тому що вони не були б захищені протиповітряною обороною.
Отже, відправляти дрони, щоб ліквідувати людину, яка добре захищена, не є розумним використанням безпілотників.
Так, це все непросто. З іншого боку, Шойгу й Герасимов відповідальні за вбивства цивільних людей у такій кількості, яка перевищує те, що вчинив Усама бен Ладен. Тобто рівень воєнних злочинів російського генералітету на порядок вищий, ніж навіть те, що чинили представники аль-Каїди. Звісно, не хотілося б їх порівнювати. Але якщо говорити про точкові потужні удари під час, наприклад, нашої відповіді в тому чи іншому форматі, яку роль у російській обороні тимчасово окупованих наших територій відіграють Мелітополь і Севастополь?
З точки зору процесу деокупації вони мають політичне і моральне значення. Адже повернення цих двох міст значною мірою підійме бойовий дух усім солдатам українських збройних сил і всьому населенню України. Тому в цьому плані обидва міста надзвичайно важливі. Ми бачили, з яким піднесенням люди сприйняли звільнення Херсона. Це був великий позитивний момент для всієї України і, власне, для Заходу також, для людей, які підтримують Україну. Насправді повернення Мелітополя і Маріуполя матиме набагато більший ефект з точки зору підтримки України, ніж просто відвоювання цих міст, що насправді в обох випадках, якщо Росія вирішить їх захищати, це будуть битви не з легких.
Питання не так воєнного плану, як дипломатичного, адже дипломатичні сценарії безпосередньо зав’язані на сценарії військові. Отже, лунають голоси, що китайці хочуть пропонувати ті чи інші ініціативи. Дуже тяжко зрозуміти, що насправді пропонують зараз китайці, тому що їхні 12 пунктів – то порожні слова, порожні декларації, таких паперів було дуже багато підписано в ООН. Але відчуваємо, що певний процес – дипломатичний, переговірний – триває. Він неочевидний, але, мабуть, ви володієте додатковими джерелами інформації й могли б розповісти, що зараз відбувається, про що кажуть військово-дипломатичні середовища країн, які безпосередньо допомагають. Отже, який зараз дипломатичний периметр?
Дипломатичні переговори відбуваються завжди, тільки не у всіх на виду. Але проблема полягає в тому, що такі переговори можуть мати якусь цінність лише у випадку їх проведення між Росією, Україною та США.
Всі інші переговори є вторинними. Їх можна використовувати лише для передачі меседжів та сигналів. Тобто, ви можете передати якесь повідомлення Китаю, яке потім передадуть США. Так можна контактувати з Туреччиною, Індією та країнами, які не повністю розірвали зв’язки з Росією. Але ви не можете вести з ними переговори, тому що переговори не ведуться з Росією. Вони не велись як і в 2014 році, так із того часу і до нині. Переговорів з Росією як таких не буде до тих пір, поки її не буде переможемо на полі бою. На цьому етапі переговори можуть відбутися, але навіть тоді переговори з Росією можуть виявитися неможливими, тому що зараз
вони настільки зациклені на тому, що Захід намагається їх знищити, і що Захід проти них у всіх відношеннях. Вони можуть навіть не вірити, що можна вести переговори, або ж і в принципі не хотіти їх.
А можуть просто хотіти будь-що продовжувати військові дії до повного вичерпання людського та інших ресурсів. Це все дуже складно. Переговори відбуваються, але їхня цінність, на мою думку, обмежена, тому що ніхто не може нічого зробити, якщо Росія цього не хоче.
Надзвичайно важлива заява держсекретаря Ентоні Блінкена, яка водночас здивувала: він заявив про те, що колективний Захід надав нам достатню кількість військової допомоги для реалізації масштабних контрнаступальних дій. Ми надзвичайно вдячні колективному Заходу, та розуміємо, що йдеться про принципово нові артикули, принципово новий перелік засобів, які ми могли отримати. Я думаю, що ми заслуговуємо їх отримати. Ідеться про авіацію, F-16 – це не космічний корабель, це те, що потрібно Україні, тому що збільшення авіапарку F-16 допомогло б кардинально змінити ситуацію. Але досі тривають дискусії та дебати, і невідомо, коли вони закінчаться. Секрет Полішинеля полягає в тому, що росіяни могли виставити негласний ультиматум тому самому колективному Заходу, обіцяючи чи погрожуючи застосувати якісь неконвенційні дії. Тут не йдеться про тактичний удар тактичною ядерною зброєю по Вільнюсу чи по Варшаві, ні. Радше всього, вони продемонстрували перелік своїх можливостей, зокрема з урахуванням досвіду підірваних «Нордстрім-1» і «Нордстрім-2» у Балтійському морі. Не є секретом можливості РФ у Балтійському морі, зокрема використання малих підводних човнів, які здатні виконувати диверсійні роботи. І, можливо, щось подібне могло б стосуватися трансатлантичних комунікацій, зокрема, йдеться про кабелі, які єднають Старий і Новий Світ. Мабуть, не тільки про це йшлося в російських погрозах. Але нам важлива авіація.
Це дуже довге і складне запитання. Насамперед, не думаю, що можна відкидати ймовірність ядерної атаки на якесь місто, тому що це якраз те, що Росія відпрацьовує, не слід забувати про це. Росіяни проводять масштабні навчання і роблять це не лише заради погрози, а для того, щоб побачити, як все це насправді працює. Саме для цього і проводяться навчання.
По-друге, у них залишилося не так багато ресурсів та важелів впливу, окрім як ядерного. І те, про що ви говорили, а саме: виведення з ладу трубопроводів, інтернет кабелів в таких місцях, як Балтійське море, Північне море і, як ми бачили на цьому тижні в Ірландії, також це може призвести до атак на вітрові електростанції та інше. Отже, існують не лише подібні загрози, ви повинні розглядати це в ширшій перспективі: так, вони можуть погрожувати, вони збираються це робити, але це не означає, що вони це зроблять. І все ж в даний момент вони також проходять процес підготовки. Щоразу, коли ми бачили, що Росія до чогось готувалася, вона зрештою переходила до реальних дій. Тож ми не повинні ставитися до цього легковажно. Так, вони могли погрожувати і блефувати. Але чи погрожували вони Сполученим Штатам? Чи погрожуватимуть вони їм, якщо вам буде надано F-16, я не думаю, що ці два моменти будуть якось пов’язані між собою. Тому що F-16 — це не ключ до перемоги. Так, це хороший літак, але кардинального перелому на бойовищі він не створить. Ключ до перемоги у цій війні — це піхотинці. Ніщо не буде вагомішим, ніж піхотна битва. Піхотна битва триватиме незалежно від того, чи є у вас F-16 чи ні, чи є у вас боєприпаси чи ні. Це будуть люди, які воюватимуть з людьми. Вам знадобляться маленькі дрони, нічні приціли, стрілецька зброя, саме це, тому немає сенсу покладати всі надії на F-16. Зараз головне сповільнити противника і не дати йому прорватися.
Не думаю, що Росія буде виступати лише проти F-16, вони безумовно можуть виступати і проти участі НАТО або солдатів НАТО на полі бою. Вони скажуть, що це червона лінія, яку не можна перетинати. І я впевнений, що вони неодноразово уже про це говорили в таких місцях, як Організація Об’єднаних Націй тощо.
Проблема з такими речами, як F-16, полягає в тому, що в Білому домі, і особливо у Блінкена, немає жодного уявлення про війну. Вони не розуміють, як ведеться війна. Вони не мають бойового досвіду. Вони не воювали ні з солдатами, ні з льотчиками, ні з кимось іншим. Це люди, які не мають відповідного практичного уявлення, окрім посилань на відео та фільми. Переглянувши такі відео матеріали вони думають, що після цього стали військовими експертами, але це не так. Ось що скидається на правду.
Водночас може вестись і друга гра, мовляв F-16 в обмін на реформу правової системи, антикорупційну реформу і тому подібні речі. Тож ми не знаємо, які переговори ведуться між Америкою та адміністрацією вашого президента про те, що вони хочуть отримати взамін за свою підтримку? Тому що є багато вимог, які виходять з адміністрації президента, але ми ніколи не чуємо про вимоги, які виходять з того боку Атлантики, а вони точно є, або будуть, тому що Америка не збирається віддавати гроші своїх платників податків просто так. Вони хотітимуть бачити, що Україна розуміє, що приєднатись до Заходу і бути частиною Заходу означає діяти, як частина Заходу, а не просто робити те, що хочеться, і казати, що нам потрібно більше ресурсів.
