Минулого тижня, на Гончарівському полігоні в Чернігівській області були показані нові зразки озброєнь для української армії. Зокрема, серед них був безпілотний мініБТР “Фантом-2”, озброєний некерованими ракетами. Про бойових роботів для ЗСУ, а також про деякі інші нові зразки зброї, які необхідні нашій армії розповів директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
Виклик для авіабудівників
– Минулого тижня Кабінет міністрів прийняв рішення щодо ліквідації авіабудівного концерну “Антонов” та передачі всіх підприємств, які входили до концерну, до складу “Укроборонпрому”. Що стоїть за цим рішенням?
– Всі активи “Антонова” були передані до “Укроборонпрому” ще в 2015 році. Ця постанова просто фіксує реальний стан речей. Ні до чого це не призведе. Ніяких правових або іміджевих наслідків це не матиме.
– Багато хто каже, що у зв’язку з цим відбудеться крах українського авіабудування.
– Є рішення парламенту про те, що авіаційні підприємства, які входять тепер уже в “Укроборонпром”, мають право створювати спільні підприємства із зарубіжними компаніями. От і подивимось, наскільки Україна цікава зарубіжним інвесторам. На даний час законодавство забороняє створювати спільні підприємства в оборонній сфері. Це відштовхує багато закордонних компаній від роботи на ринку України. “Укроборонпром” неодноразово ініціював подібні законодавчі ініціативи, але поки це вдалося тільки щодо авіаційної галузі.
Суть проблеми полягає в тому, що внутрішніх замовлень на продукцію вітчизняної авіаційної промисловості ні з боку Міноборони, ні з боку цивільних споживачів немає. Тобто, наша авіація не потрібна всередині України. Другий момент, ми хоч і намагаємося продавати літаки у всьому світі, але виходить це у нас епізодично, бо літак це, насамперед сервіс. Якщо Boeing і Airbus здатні забезпечити доставку запчастин в будь-яку точку світу протягом години або трьох, то такий сервіс нам, звичайно ж, не під силу. Тому, аби рухатися вперед, нам потрібні дуже серйозні партнери.
Зараз ми намагаємося звести кінці з кінцями та працювати з такими заможними країнами, як Саудівська Аравія. Це звичайно дуже цікаво у фінансовому відношенні, але ринок Саудівської Аравії вужчий, ніж європейський чи американський, де нас не сильно чекають. Тому виживання авіапрому – це великий виклик для всієї оборонної промисловості. Саудівська Аравія – це перша позитивна ластівка, бо ряд заяв, щодо підписання угоди, наприклад, з Китаєм, нічим не закінчилися. А крім Китаю та країн Перської затоки, нам знайти ринки збуту досить складно.
– Саудівська Аравія зацікавилася нашим Ан-132?
– Так.
Виробництва боєприпасів у нас в країні немає
– Не так давно президент Петро Порошенко знову порушив питання щодо створення власного патронного виробництва. Про це у нас йде розмова вже років зо три, з того часу, як ми в липні 2014 року втратили єдиний в Україні Луганський патронний завод. На будівництво нового патронного заводу президент обіцяв виділити 1,4 мільярда гривень. Чи є реальні перспективи?
– Слід говорити скоріше не про патронне, а про боєприпасне виробництво. Ми маємо, скажімо так, певні потреби в стрілецьких боєприпасах, в артилерійських боєприпасах малого калібру, а також в 152-мм артилерійських боєприпасах. Все це у нас не виробляється. Тобто, виробництва боєприпасів у нас в країні немає. Це дуже гостра проблема, тому в кінці минулого року була затверджена програма відновлення боєприпасної галузі, яка стосувалася насамперед великокаліберних боєприпасів для артилерії. Фінансування цієї програми не відбулося через відсутність коштів. Але після того, як надійшли гроші Януковича, президент Порошенко дійсно зробив відповідну заяву. Частина цих 1,4 мільярдів підуть на закупівлю боєприпасів, а частина – на будівництво патронного виробництва, але в сегменті стрілецьких боєприпасів. Втім, я не можу сказати, що будівництво розпочнеться вже завтра, адже підтвердження тому, що розпочалися тендерні процедури, пов’язані з боєприпасним виробництвом, я поки що не знайшов.
Загалом “Укроборонпром” зацікавлений, насамперед, в організації проектів щодо виробництва великокаліберних боєприпасів і є переговори з цього приводу з турецькою стороною. Низка інших компаній роблять пропозиції щодо виробництва стрілецьких боєприпасів, наприклад, компанія “Стілетто” (українська інжинірингова компанія, яка розробила стрілецькі боєприпаси підвищеної потужності, здатні пробивати броню бронетранспортерів і БМП).
– “Стілетто” пропонує тільки стрілецький блок?
-Так, до 12,7-мм. Але вони є власниками документації. В альянсі з канадською компанією готові постачати обладнання. Тобто, вони готові зробити у нас те, що вже роблять в Казахстані. Завод в Казахстані будується за документацією “Стілетто”. Патрони, які будуть робитися в Казахстані, відрізняються від тих, що можуть бути запропоновані для України, але вони на голову вищі за тих радянських боєприпасів, якими ми воюємо зараз.
Втім, зовсім неважливо, хто виявиться переможцем. Важливо, щоб патрони, які у нас будуть вироблятися, мали б таку документацію і таку конструкцію, яка дозволила б їм боротися з перспективними засобами індивідуального захисту супротивника. Ми не можемо виробляти патрони вчорашнього дня, тому що у росіян з’являються нові бронежилети. Тобто, умовно кажучи, наші кулі повинні пробивати бронежилети 5 і 6 рівня захисту.
– Виходить, що ми зараз воюємо на старих радянських запасах. Патронного заводу у нас немає і завтра він не з’явиться. Скільки ж ми зможемо протриматися на цих запасах, якщо, наприклад, завтра на фронті почнеться загострення і противник вирішить перейти у наступ?
– Якби бойові дії досі тривали б з такою ж інтенсивністю, як в 2014 році, то основні категорії стрілецьких боєприпасів були б вичерпані в середині 2016 року. Загалом, якщо вести бойові дії протягом року, то потреба в стрілецьких боєприпасах вимірювалася б мільярдами. Така ж потреба, але не в мільярдах, а в десятках тисяч, існує для боєприпасів великого калібру. Боєприпаси нам необхідні. Тим більше, з огляду на вибухи складів і той факт, що експорт в Україну боєприпасів великого та малого калібрів йде дуже складно. Тільки поляки та литовці продають нам боєприпаси, розуміючи, що ми з ними перебуваємо в однакових умовах.
Системна криза виробництва бронетехніки
– Петро Порошенко також заявляв про необхідність оснастити армію танками “Оплот”. Якою є ситуація з українською бронетехнікою?
– З бронетехнікою ситуація непроста. Щодо танка “Оплот” то зараз він експортується (в Таїланд). Є надія, що до кінця року цей контакт буде закритий. Що стосується поставок “Оплоту” для української армії, то тут думки розділилися. Частина промисловців вважають, що армії слід купити хоча б одну роту – 10 танків, щоб підтримати національного виробника. При цьому оборонна промисловість хоче отримати всі гроші за всі танки вперед, щоб потім постачати один танк на місяць, але тільки через рік після того як будуть отримані всі гроші. Військових це не дуже влаштовує, оскільки вони на цьому вже обпеклися. Адже є контакт від 2007 року як раз на 10 танків “Оплот”, які в цьому році повинні бути поставлені. Оскільки гроші були заплачені, а танків немає, то виникає питання: чи справді ви хочете, щоб ми знайшли ще грошей та знову купили танки, які незрозуміло коли потраплять до нас?
Ситуація з “Оплотом” є відображенням системної кризи виробництва бронетехніки. З такими низькими темпами виробництва та відсутністю запасу щодо створення танку майбутнього, який піде слідом за “Оплотом”, говорити про те, що Україна залишиться танкобудівною державою вельми складно.
ТАНК “ОПЛОТ”
– А що відбувається з ремонтом та модернізацією інших танків?
– Ключові моменти досі не вирішені. У нас не прийнято рішення яким чином модернізувати танк Т-64 бо танк “Булат” (БМ “Булат”) військових не влаштовує. Потрібна нова модернізація Т-64, але досі рішення немає. Немає рішення і щодо важкої БМП, про яку теж раніше багато що говорилося. Якщо згадувати про колісну техніку, то з приводу БТР-4, наскільки я розумію, зараз проблема полягає в узгодженні фінансування цієї машини за допомогою держгарантій. На БТР-3, мабуть, держзамовлення цього року взагалі не буде, а щодо “Дозору” (новітній український бронеавтомобіль), то там потрібно зробити дві машини з нуля та провести випробування, щоб показати, що ті зміни, які робилися в ХКБМ ім. Морозова, відповідають побажанням військових. Тобто щодо кожного зразка техніки існують нюанси, які не дозволяють масово та серійно поставляти її у війська. Ця проблема зберігається на третьому році війни. Вона стосується безпосередньо і виробників, і замовників, і тих органів, які стоять над Міноборони та “Укроборонпромом”.
– А чому військових не влаштовує танк Булат?
– “Булат”, скажімо так, важкий та сліпий. На ньому не можна вести нічні бої. Наші хлопці, котрі брали участь в танковому біатлоні (проходив у травні, в Німеччині) на танку Т-64 1960 років, оснащеному новими оптичними приладами, виробництва українських приватних компаній, увійшли в п’ятірку найкращих. При цьому наш екіпаж стріляв першим, не знаючи обстановки. А перше місце посів австрійський екіпаж на “Леопарді”, котрий вже 15 років їздить і стріляє на цьому полігоні. Тому я вважаю, що наші військові – великі молодці, а наші танки Т-64, за умови правильної модернізації, здатні ефективно боротися з російськими танками та забезпечувати захист особового складу.
– Деякі розробки проводилися в ініціативному порядку. Наприклад, інженерна група “Арей” пропонувала і важку БМП, і варіант модернізації танка Т-64 за варіантом “Тірекс” із безлюдною баштою та дистанційно-керованою системою озброєння. Як там йдуть справи?
– Незважаючи на майнові розборки навколо підприємства “Атек” (на ньому була розгорнута виробнича база ІГ “Арей”) група все ж забрала звідти свою бойову колісну машину (” Геккон “) і перевезла її на інше київське підприємство. Пройшов місяць, як вони почали активно працювати. Всі інші проекти внесені в держоборонзамовлення. Це стосується і танка “Тірекс”, і важкої БМП. “Арей” обіцяє, що ці проекти будуть виконані, якщо буде фінансування в рамках держоборонзамовлення. В принципі це фінансування має надійти. Військові зацікавлені в цих виробах. Тому що проекту важкої БМП та проектів з модернізації танка Т-64 у нас немає. Саме тому такий проект танка перехідного періоду, як “Тірекс”, військових, безумовно, зацікавить.
– Важка БМП – це “Азовець”?
– Зараз це абсолютно інший проект, який кардинально відрізняється від “Азовця”. Це, швидше, модульна платформа, яка базується на ходової частини Т-64, але дозволяє розміщувати різні зразки озброєння. Також вона має переднє розміщення двигуна та багато корисного простору всередині.
ВАЖКА БМП “АЗОВЕЦЬ”
Людина або робот
– 25 липня на Гончарівському полігоні в Чернігівській області випробовувалися нові зразки зброї. Серед них наземний бойовий робот “Фантом-2”, оснащений некерованими ракетами РС-80. Це вже третя модель “Фантома” за останній рік. Чи є майбутнє у цього виробу?
– Тут потрібно набратися терпіння. Тому що зробити наземного робота, здатного самостійно пересуватися на пересіченій місцевості, вкрай складно. Робот, який має дротове управління – це насправді не робот, а дистанційно керована платформа. Ще в 1930 та 1940 роках в СРСР та Німеччині були такі танкетки, начинені вибухівкою, які за допомогою дроту прямували під танки противника, що знаходилися в зоні видимості. Зараз технології пішли вперед. Щоб наш робот керувався не лише за допомогою дроту, але й по радіоканалу, був автономний, орієнтувався в просторі та аналізував перешкоди, потрібно виконати величезний шматок роботи, до якого ми тільки зараз підходимо. Варіант управління по радіоканалу у нас в повному обсязі не реалізований, але позитив “Фантома” полягає в тому, що робота по ньому ведеться.
У той же час, робота над роботами демонструє наше технологічне відставання. Ми хочемо отримати зразок сучасного озброєння відразу та нізвідки, не маючи відповідних напрацювань. Це немов би хтось вирішив нахапати з різних місць по клаптику тканини та зшити з них відмінний костюм. Але так, на жаль, не виходить.
– Що ж потрібно зробити для того, щоб бойові роботи з’явилися в українській армії?
– Щонайменше, вирішити проблему захищених каналів управління та визначити місце роботів в бойовому порядку армії. Адже ми поки не знаємо куди нам поставити цього робота, щоб військові могли його використовувати. Взагалі, досвід застосування наземних роботів вельми різний. Найбільш просунуті в цьому сенсі американці, але у них роботи виконують брудну роботу – ведуть розмінування та розвідку. А ми чомусь вирішили відразу створювати бойових роботів, як і росіяни, які почали оснащувати їх важким озброєнням. Але ж бойове застосування роботів може виявитися не цілком доцільним. Хто, наприклад, краще вразить ціль – робот з некерованими ракетами або міномет чи реактивна система залпового вогню, що має людський екіпаж? Люди можуть швидко і точно відстрілятися, після чого самостійно покинуть позицію, а робот, випустивши свої 20 ракет, потребуватиме перезарядки. Хто буде його перезаряджати? Значить час для виконання типового завдання подовжується, а переваги робота зникають. Робот повинен робити брудну та небезпечну роботу, яка зберігає життя людям. Саме тому американці в Іраку і Афганістані не намагалися використовувати роботів з кулеметами, адже люди вирішували бойові завдання значно швидше та ефективніше.
Денис Попович, narodna-pravda.ua
