Там розповіли, якими були останні 48 годин боїв за цей населений пункт. Зазначається, що за останні дві доби ворогу вдалося швидко переламати перебіг битви за село.
Як розповіли аналітики, бої на підступах до села почалися ще в останні дні квітня і «фактично останні три місяці вдавалося відносно успішно відбивати атаки ворога, хоч втрати позицій періодично були».
Смугу, яка складалася з самого села, прийняла одна з піхотних бригад.
«Коли ворог почав масований штурм 19 липня, то майже все село було залишено. Терміново надійшла підмога з іншої вже механізованої бригада, яка стала на західній вулиці села. 20 липня через відсутність достатньої кількості піхоти і її силам довелося відійти. Тепер вже за село. Це змушує іншу бригаду, яка стоїть по залізниці, розвертати позиції ще й на фланг. Крім того, існує ризик оточення. Наказу про вирівнювання лінії немає», – йдеться у повідомленні.
Подальше просування ворога має одразу дві цілі. Одна з них – наблизитися до траси Покровськ-Костянтинівка або перерізати її.
«Крім того, західніше Воздвиженки існує висота 229.0, Друга – це рух по хребту, по якому йде залізниця з подальшим виходом до висоти 224.8 та Новогродівки. На жаль, більше деталей повідомити не можемо. Бійці Сил Оборони України намагаються зробити все, щоб жодна із цілей не була реалізована ворогом», – додали в DeepState.
Раніше повідомлялося, що за останні дні російські окупаційні війська захопили кілька населених пунктів на Донбасі, що може свідчити про частковий розвал української оборони в цьому регіоні.
Аналітик BILD заявив, що український фронт на сході України нині під загрозою.
За останні дні російські окупаційні війська захопили кілька населених пунктів на Донбасі, що може свідчити про частковий розвал української оборони в цьому регіоні.
Таку думку висловив експерт німецького видання BILD з аналізу відкритих даних Юліан Рьопке.
Згідно з інформацією аналітика, російські загарбники досягли значних успіхів одразу на кількох напрямках Донецької області. На північний захід від Авдіївки окупанти захопили села Євгенівка, Схід та Прогрес. Наразі тривають бої за Новоселівку Першу.
Не менш складна ситуація спостерігається на північ від Бахмута, де ворогу вдалося взяти під контроль Роздолівку та Івано-Дар’ївку. Зараз точаться запеклі бої за Спірне.
Особливу увагу Рьопке звертає на захоплення села Прогрес, яке розташоване за 22 кілометри на схід від Покровська. За його словами, просування російських військ на 3 кілометри за тиждень є «ще одним свідченням розвалу українського фронту в кількох місцях Донецької області».
tsn.ua
Чому Україна єдина у світі у 19-21 сторіччах армія, яка не воює дивізіями та корпусами та чому генерали ухиляються від відповідальності?
Основна проблема війни — визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.
На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ та ОСУВ контролюють та карають комбригів та комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями та тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих саме помилок, де планування закладається з самого початку помилкове, оскільки воно прив’язано до хибних тактичних рішень.
Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.
В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання — бригада. Командир бригади відповідає за полосу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу та техніки, тобто відповідає за все. Полоси оборони бригад у нас від 4 до 20 км, в залежності від напрямку та умов- загальний фронт активних дій наразі біля 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт, вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій, та створення об’єднань — корпусів або армій. Але цього не відбувається.
Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління — ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами — ОСУВ, зона відповідальності армії.
Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань — ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.
Тому за боєздатність бригад та за збереження людей відповідають ОК та бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ та ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.
Ось тому і існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.
Генерали не відповідають комплексно за результат — відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.
В історії світових війн 19-21 сторічч, масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.
В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки — чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.
А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та поняд 20 батальйонів тільки різнородної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.
А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їх застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.
Я писав про цю проблему починаючи з 2014-го року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам — секторам, а потім тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014-го року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України і армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.
Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, з створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті — причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.
Після заміни Муженко ця тимчасова структура зберігалась, оскільки виявилась зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му так і у 2024-му. Нам потрібно реорганізація військ — створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід та логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат — за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.
