Українська соціологія відкрила новий жанр — вибори без партій

.

Беремо партію Залужного, якої немає. Додаємо партію Зеленського, якої теж немає. Приправляємо партією Буданова, партією Федорова, партією Терехова. Для густоти — «Третя штурмова». А потім запускаємо весь цей політичний суп у телефонне опитування і урочисто повідомляємо країні: ось ваш майбутній парламент!

Це вже не зовсім рейтинг партій. Це формуюче опитування: респонденту не просто пропонують вибір — йому спочатку створюють меню.

.

Особливо прекрасне зникнення «Слуги народу». Реальна партія є. Фракція є. Депутати є. Влада була й залишається. Скандалів — на кілька виборчих кампаній.

А в анкеті замість усього цього з’являється свіженька, без целофану навіть не розпакована «партія Зеленського».

.

Чудесне політичне перевтілення: старий кузов із пробігом залишили на стоянці, а виборцю вже показують рекламний проспект нової моделі.

.

І серед цього параду симулякрів раптом стоїть «Європейська Солідарність» — реальна партія з реальною структурою, депутатами, історією, антирейтингом, прихильниками й політичним багажем.

Тобто порівнюють не яблука з апельсинами. Порівнюють яблуко з фотографіями апельсинів, які ще навіть не виросли.

А потім до десятих часток відсотка визначають, хто кого випереджає.

Питання тому не в тому, хто тут перший, другий чи третій.

Питання значно цікавіше: що саме вимірює така соціологія — суспільні настрої чи ефективність симуляції?

Бо формувати громадську думку можна реальними політичними альтернативами.

А коли її формують симулякрами, виходить уже не соціологія майбутніх виборів.

Виходять вибори майбутнього парламенту, який соціологи спочатку самі намалювали в анкеті.