Але цей шоковий період позаду. Початківець досі тримається в сідлі, а кількість співчуваючих глядачів зберігається на пристойному рівні. І хоча велосипедист поки що крутив педалі, в основному, в холосту, настав час йому подумати, куди ж, нарешті, їхати.
Схоже, що відповідні мислительні операції привели команду президента до необхідності зміни курсу. Логічне запитання: як можна змінити те, чого не було раніше? У даному випадку, йдеться не про реальний курс, а про набір мотиваційних ідей, які первісно сформували образ Зеленського в українській політиці. Цей набір складався, головним чином, із сюжетів серіалу «Слуга народу» і включав у себе а) ідею соціальної справедливості; б) ідею антиолігархічної та антибюрократичної революції; і в) ідею швидкого досягнення миру на Донбасі.
Усі три ідеї довели за минулий рік свою цілковиту неспроможність, тому й виникла потреба кристалізації нового курсу.
Насправді, вибір у Зеленського дуже невеликий. Теоретично, він міг би продовжити лінію на конфронтацію з Путіним, зберігати відверту прозахідну орієнтацію і по цеглинці вибудовувати державний суверенітет. При цьому намагаючись балансувати між інтересами олігархічних груп і маніпулюючи владним ресурсом за допомогою кадрових призначень. На цьому шляху, в разі успіху, він став би новим «Порошенком» і не мав би іншого виходу, як врешті-решт проголосити цінність держави і нації.
Але Зеленському і його пострадянському виборцеві такий шлях категорично не подобається. Тому «команда Зе» змушена будувати свою політику «від протилежного». Не воювати з Путіним, не спиратися на національну ідентичність, не інтегруватися в євроатлантичне співтовариство.
На цих трьох «не» і заснований новий курс команди президента, не стільки заявлений офіційно самим Зеленським, скільки нав’язаний керівництву держави загальним інформаційно-політичним трендом останнього періоду.
Напередодні підсумкової прес-конференції президента були здійснені дві інформаційні спецоперації, об’єднані цілісним стратегічним задумом і єдиним смисловим вектором. Їх реалізували досвідчені бійці «невидимого» медійного фронту Дмитро Гордон і Андрій Деркач.
Перший виступив у маскхалаті суперагента, що виконав завдання анонімних «спецслужб». Інтерв’ю, взяті у символічних фігур «русской весны» — Наталії Поклонської та Ігоря Гіркіна – взагалі могли б лишитися поза увагою широкої публіки, якби не були зроблені саме в цей час і в нинішньому політичному контексті. Обидва персонажі вже значною мірою маргіналізовані в російському публічному просторі, але для цілей операції підходили якнайкраще.
Сьогодні, коли президент Зеленський, а разом з ним і держава Україна, опинилися на стратегічному роздоріжжі, повернути державний курс може навіть мишачий хвостик. І Дмитро Гордон взявся за справу з усвідомленням «історичної ваги» своєї місії.
По суті, Гордон легалізував в Україні не лише Поклонську та Гіркіна, але й разом з ними саму російську агресію. Після цього Зеленський на своїй прес-конференції легалізував Гордона, що вказує на попередньо затверджений план.
До цього вікно Овертона наполегливо розширювали 112 канал, NewsOne, ZIKта Інтер, а спецоперація Гордона здійснила лише корекцію наратива. Головний меседж, донесений через Поклонську, полягає в тому, що втрата Криму відбулася з вини самої України, а головний меседж Гіркіна – війну на Донбасі почав не Путін, а Стрєлков.
Обидві позиції дуже важливі для «нормалізації» українсько-російських відносин за кремлівським сценарієм.
Далі естафету підхопив Андрій Деркач. Він виніс на світ Божий плівки, про які, ймовірно, вже з листопада 2019 року розповідає адвокат Трампа Рудольф Джуліані.
В Україні їх оприлюднили якраз під річну прес-конференцію Зеленського, що мало створити вигідне інформаційне тло для атаки на «попередника». Тобто, це відвертий пас проросійських сил діючій владі.
З іншого боку, це інформаційна допомога Трампу в його передвиборчій кампанії, про яку команда Зеленського домовлялася ще з минулого літа. Зобов’язання виконано, хоча й нібито «чужими» руками.
Зрозуміло, що Росії також сьогодні особливо вигідно представити Україну фіктивною державою, що перебуває під зовнішнім управлінням США. На цьому фоні західні санкції ніби втрачають моральну переконливість, а російська агресія постає в образі геополітичного «самозахисту».
Третя підказка, що має сформувати політичний вибір команди Зеленського, – останні дані соціологічних опитувань. Вони не лише показали відносно високий рівень довіри до діючого президента, але й дають чіткий орієнтир, яка політика має шанси на успіх. У представленій агентством «Рейтинг» ієрархії лідером народних симпатій виступає російськомовний і прорадянський Леонід Кучма, а прихильники національно-патріотичного і прозахідного спрямування, Ющенко і Порошенко, займають останні позиції.
І, нарешті, чіткий перелік ультимативних вимог з Кремля прозвучав у заяві російського МЗС з приводу першої річниці президентства Зеленського, що є безпрецедентним документом за мірою цинізму і нахабства при втручанні у внутрішні справи суверенної держави. Очевидно, що тональність кремлівського ультиматуму корелюється з тезою про «зовнішнє управління», сумлінно повтореною кілька разів А. Деркачем з написаного кимось папірчика.
Мобілізація проросійських і реваншистських сил в українській політиці та інформаційній сфері почалася не від учора. Але останні події вказують на чітку координацію їх наступу з риторикою і діями самої влади.
Усе свідчить про те, що після розриву з Коломойським команда діючого президента остаточно робить ставку на союз із впливовою групою вітчизняного істеблішменту, представленою в публічній політиці феноменом ОПЗЖ. І ця група взяла на себе звичні посередницькі функції в справі продажу національних інтересів.
Спонсори і вигодоотримувачі повороту – Ахметов, Пінчук, Коломойський та умовна група Фірташа (Льовочкіна). Фактично, це та сама коаліція, що в 2013-му почала валити Януковича, а в 2014-му довірила свої інтереси Порошенку. Ситуація дуже схожа. Україна знову на межі колапсу, а олігархи шукають зовнішнього хазяїна.
Чому Зеленський робить такий розворот? Відповідь очевидна: йому треба вижити. Тому він шукає покровителя. Ситуація в економіці, політичний розкол в середовищі «слуг», кадровий провал на всіх напрямках державної політики не залишає йому іншого шансу на політичне виживання.
Зеленський в ролі молодшого партнера Медведчука, Путіна і Трампа може розраховувати на певне послаблення зовнішнього тиску, нові кредитні лінії, а також на відданість пострадянського електорату.
Щоправда, при цьому до нього остаточно втратять інтерес у Європі та відвернуться патріотичні виборці. Але «Слуги народу» думають, що це не страшно.
Націонал-патріоти скомпрометовані, деморалізовані і розсварені між собою. А Берлін і Париж, напевно, зітхнуть з полегкістю, бо в умовах економічного спаду і нових пандемічних загроз їм буде зовсім не до України і її проблем.
У результаті, Нормандський формат піде в минуле, «Північний потік-2» добудують, санкції з Росії будуть поступово знімати. Про НАТО і ЄС нам можна забути.
Чи означає це реванш проросійських сил і повернення України в зону впливу Москви? Певною мірою, так. Але не в тому сенсі, як це сьогодні бачиться багатьом патріотам. Ні, Україна президента Зеленського не буде союзником Росії і, ймовірно, навіть не виконає вимоги Путіна, зафіксовані в Мінських домовленостях. Вона скоріше буде «нейтральна» чи «багатовекторна», як колись у часи президентства Леоніда Кучми. Тільки тепер це вже буде Україна «маргінальна».
І для цієї України буде вже цілком нормально вислуховувати про те, як будувати свою державність. Росія буде розповідати нам, за якою конституцією жити, яку історію знати і з ким дружити в зовнішній політиці. Польща визначить, яких героїв нам шанувати. Угорщина допоможе з освітньою політикою. Болгарія навчить, як правильно формувати адміністративно-територіальний устрій. А Грузія матиме право вето на призначення у виконавчій владі.
#Политбеспросвет
— Почему Зе так зациклен на Порошенко?
— Он латентный порохобот!
Сергей Фурса:
Зеленский не может справиться с мэром Черкасс, но хочет переговоры с Путиным. Может лучше потренироваться на кошках?
Борислав Береза:
Позавчера на фронте 1 погибший и 3 раненых. Вчера у нас 1 погибший и 7 раненых. А президент молчит. Никаких заявлений. Никаких видосиков. Ну, да! Как говарит «самый великий политический деятель современности» без армейских друзей: — Там постреливают.
Вечная память всем погибшим за Украину. Благодарность и почет всем защитникам!
Извините, но у нас кажется начинается адский ад и факт предательства национальных интересов. Судья Вовк обязал открыть дело персонально против Байдена! Учитывая, что это судья, который абсолютно подконтролен Офису президента, то это решение руководства Украины. Это значит, что Украина решила вмешаться в процесс выборов в США и это точно может стоить нам двухпартийной поддержки США. Это большая ошибка Зеленского. Очень большая. Видимо Зеленский подумал, что он игрок. А он даже не фигура на доске в чужой игре. В общем, у нас серьезные проблемы.
Тарас Березовец:
Из страны, которую втянули в скандал с разговором Трампа и Зеленского, мы превращаемся в страну-скандал. Из статуса без пяти минут союзника США за пределами НАТО мы переходим в разряд недружественных стран. И это не просто надолго, это на очень долго. За этим прощай не только военная помощь, за этим прощай поддержка Штатами Украины на уровне ЕС, за этим прощай помощь в осуществлении реформ.
Pavlo Nuss:
Washington Post размазал его по стенке. Деликатненько так, с дипломатической выдержкой, но размазал. Ну и кроме прочего, написанного в статье, есть еще такие вот выводы, с которыми обязаны ознакомиться как в ОП так и в ОГПУ.
https://www.washingtonpost.com/…/fb6a4e02-9a8b-11ea-ad79-ee…
Виталий Портников:
В украинской столице наблюдатели утверждают, что «ноги» неожиданной провокации растут не из Киева, а из Москвы – и биография депутата Деркача является дополнительным подтверждением этих предположений. Мол, в Кремле решили подыграть Трампу, утопить Байдена, скомпрометировать Порошенко и закрыть Зеленскому дорогу в конгресс. Но готов ли согласиться с подобными предположениями сам Зеленский? Или же он считает – как можно было понять по его высказываниям на пресс-конференции – что главное помочь Трампу на выборах, а остальное приложится.
Это опрометчивое представление о реальности. Украина рискует – в лучшем случае, если Трамп победит на выборах, – потерей традиционной для нее двухпартийной поддержки в палате представителей и сенате.
Ну а в случае если в Белом доме окажется Байден, трудно будет описать приличными словами взаимоотношения его администрации с офисом президента Зеленского.
Вахтанг Кипиани:
Якби у людей зі сфер освіти та культури — а їх, думаю, разом до мільйона є — була гідність, то вони б не голосували за безкультурну й неосвічену випадкову фігуру з телевізора, котра обіцяла €4000 людям, які на той момент не отримували і ₴10000. А тепер цей же персонаж каже про кадровий голод і що серед сотень тисяч освітян і десятків тисяч українців з західною освітою не можна знайти одного міністра. І це правильно. Подєлом.