Надіслав мені один достатньо авторитетний держслужбовець отакий крик душі. Називатись не хоче, однак і мовчати вже несила.
Хочу делікатно розповісти про одну ситуацію, яку класно підсвітило НАБУ, але зрозуміли лише ті, хто “в темі”. Йдеться про близькі стосунки між держслужбовцями різних рангів (міністри сплять один з одним, комусь там подобаються хлопчики у штанцях в обтяжку тощо).
Отже, з початком широкомасштабки у нас було прийнято “Закон України Про організацію трудових відносин за умов воєнного стану”. Цим законом було фактично скасовано єдине реальне надбання Революції гідності/часів Порошенка у питанні “кар’єрних ліфтів” – проведення конкурсів на посади держслужбовців. Звісно, цими конкурсами до 2022 навчились маніпулювати (і за потреби я можу детально про це теж розповісти), але у людей, які мали належну освіту, досвід, рекомендації за своїм фахом, але не мали “лапи” – це був реальний шанс.
Все це було пох*єрєно. Замість цього, керуючись “доцільністю воєнного часу”, керівник може призначати будь-кого на будь-яку посаду (з формулюванням в.о., наприклад, але ці дві маленькі букви не грають жодної ролі). В результаті ми отримали абсолютно у всіх вертикалях влади на посадах держслужбовців категорії А (міністри/зами) та Б (начальники управлінь/департаментів, їх зами), керівників комунальних закладів тощо людей, призначених за блатом.
У цих людей у біографіях є спільні риси:
1. неналежна або сумнівна вища освіта. Часто якісь нікому не відомі “школи” США, Європи тощо.
2. відсутність належного досвіду роботи на щаблях нижче у галузі, до якої їх призначили.
3. наявність якихось ГО, БФ чи “курсів коучінгу”, де вони буцімто себе неабияк проявили. “Докази” досвіду – 1-2 замовних статті за підписом цієї особи, кілька роликів в інтернеті і пафосний сайт (правда, останнім часом деякі з призначених держслужбовців “А” та “Б” навіть цього не мають).
Новопризначених можна поділити на дві величезні групи:
А) приналежні до якихось “кланів”
Б) дружини/коханки/коханці тощо.
Причому якщо перше явище існувало абсолютно завжди і “старі бюрократи” якось до нього звикли (та й у тієї категорії є свої чіткі “правила гри”), то от з другим змиритися складно. До другої групи належать люди абсолютно некомпетентні, зухвалі, часто вульгарні, які ставлять себе значно вище за підлеглих (які за інтелектуальним рівнем та досвідом на кілька голів вище цих губатих/в обтягуючих штанцях).
Якби історія особистих стосунків двох міністрів була одиничним випадком – це можна було б і не виносити на публіку. Але проблема в тому, що призначення фаворитів стало масовим бичем цієї влади. У держслужбі вщент зруйнована мораль. Стало аксіомою, що призначення відбуваються через ліжко. Підлеглі стали буквально безвольними рабами/роботами без власної думки (бо ж їх завжди можна чимось залякати, завдяки воєнному стану інструментарій дуже великий).
Ще один фактор: у держслужбі зі старих кадрів залишились переважно жінки, чоловіки передпенсійного/пенсійного віку та унікальні фахівці. Багато чоловіків призовного віку, які б могли чинити опір цьому лядству, ще у 2022-му пішли добровольцями до ЗСУ. Ну а замість них “тимчасово” зайшов отакий контингент.
Звісно, особисті стосунки у всі періоди позначались. Але це засуджувалось і тому якось приховувалось. А зараз цей фактор – основа карʼєри.
Олексій Голобуцький
