Четверті роковини повномасштабного вторгнення дванадцятилітньої війни у багатосотлітньому протистоянні з ордою.
Не полишає питання: чи можна було цього вторгнення уникнути? Чи були інші сценарії?
Зрозуміло, що путін напав ще у 2014. Коли Україна була офіційно нейтральною. На медальках карбували дату, коли президентом ще був лояльний москві янукович. Зрозуміло, що московія в нинішньому вигляді ставить на імперію понад усе. У 2013 путін мав всі блага, які можна було купити за російські ресурси і видурити за російську репутацію. І все ж поліз ламати Україну під себе, відроджувати імперію.
Героїчна оборона 2014-15 і дипломатична пастка для путіна у Мінську зупинили масштабну війну і зумовили подальші дії: Україна і світ мають стримувати росію від поновлення агресії, і шукати можливостей та чекати миті для повернення загарбаного.
Однак цей шлях вимагав великої вправності. Війна — не арифметика, а математика. Україна мала весь час демонструвати можливість і готовність завдати агресорові втрат, які не виправдовували б загарбань. Шлях до цього — ракетні програми, фортифікація небезпечних напрямків, постійне удосконалення озброєнь і навчання військ…
Саме це було скасоване після 2019 року, після «поглядів у очі» путіну, після переговорів у Омані.
У лютому 2020 «відтерміновують» виконання ракетних та інших програм, падає виконання державного оборонного замовлення, деякі підприємства мають навіть скорочувати робочий час. Попри номінальне збільшення видатків на «оборону і безпеку», реально росте лише «правоохоронний» компонент — на шкоду військовому (влада сповідує цей підхід донині). Війська відводяться з позицій і рубежів.
Загалом, цю логіку описав сам Володимир Зеленський у відомому вислові «Ми могли б збільшити армію, але тоді б не могли фінансувати дороги, а це для нас дуже важливо».
Деякі експерти пояснюють цю логіку «недооцінкою ризику»- мовляв, влада не вірила у реальність війни з росією. Але, оскільки війна тривала з 2014 — виходило, що вона не вірила в реальність.
Чого тут було більше — некомпетентності, невіри у власну країну, чи злого умислу — ще встановлюватиме слідство. А нинішня влада поводить себе так, що проведення такого слідства — неминуче.
Тим більше, що надто багато питань викликає «не дивись угору» у виконанні нинішньої влади протягом 2021 року і навіть початку 2022, коли накопичення російських військ з явним наміром вторгнення було очевидне всім. Окрім можновладців.
Тоді був останній шанс демонстративно готуватися, забути про політичні розбіжності, збільшувати фінансування армії, збирати резервістів, поновлювати та заповнбвати військами рубежі…
Влада робила протилежне.
Знаковою була реакція «слуг» на наш докір зранку 24.02.22. У відповідь на «Ну що, шашлики?!» — вони спромоглися відповісти лише «А що ваше НАТО?»
В цій парадигмі вони живуть і досьогодні. Їм усі винні. А самі вони вважають, що не винні нічого і нікому. Як і заповідав їхній лідер: «Я вам нічєво нє должен».
Натомість навіть не логіка і стратегія, а власне інстинкт самозбереження мав би штовхати до іншого. До обʼєднання сил і можливостей. Так було короткий період — коли Київ стояв у оточенні, а ворог багатокілометровими колонами рвався в країну.
Тоді влада призабула і про дорожнє крадівництво (хоча й намагалася протягти виплати для своїх подільників по проектах), і про «двушку на москву», і про наміри посадити Порошенка. Рада працювала в робочих дискусіях, у яких народжувались ефективні рішення.
Але ворог з-під Києва утік, переляк пройшов, і влада взялась за старе. Поливання лайном і репресії проти опозиції, антикорупційних інститутів, активістів, журналістів. На тлі цього — мільярдні розкрадання. Просування на посади не здібних і здатних, а лояльних і бехребетних.
А через це — недостатня підтримка Сил оборони, відставання у захисті і підтримці громад, слабка зовнішня політика, коли беззастережна підтримка на початку перетворилась на важке змагання.
Все це можна і треба виправити.
Саме ті причини, які ослабили Україну перед вторгненням і відкрили рашистам дорогу — зараз ослаблюють можливості розбити ворога і змусити його до відступу.
З кожним днем, коли ЗСУ і загалом Сили оборони не отримують належних ресурсів, у громадах не розгортаються захищені генеруючі можливості, а закордоном збирають не проекти допомоги, а оплески внутрішнього електорату — зростає ціна.
Бо ціна платиться кровʼю. І обовʼязком політиків є усвідомити свою відповідальність. Сформувати коаліцію єдності і професійний уряд порятунку. Це дозволить нейтралізувати найбільші загрози — непрофесійність, корупцію і підміну національних задач дрібними прагненнями зберегтись при владі і уникнути відповідальності…
Поки триває період догнивання «слуг». Маємо вистояти цей час. А потім скористатися з можливостей
.
ЩО СТАЛОСЯ 4 РОКИ ТОМУ?
Щоразу як мова заходить про початок повномасштабного вторгнення, у мене враження ніби я повертаюся в дитинство. Тоді я чув про початок війни і про те що країна до нього була неготова, а верховний правитель не вірив власній розвідці що ворог нападе. Нескладно здогадатися що ішлося про 22 червня 1941 року і про те що Сталін не вірив у напад Гітлера.
Проте… Минули роки, вийшли книжки Віктора Суворова та інших дослідників, і нині ми знаємо що СРСР готував масштабну атаку на німецькі війська, але Гітлер встиг раніше.
Тепер «були неготові бо не вірив» я чую щоразу як заходиться про початок повномасштабного вторгнення.
Нам навіть не треба знати секретних даних — достатньо згадати. Хіба перед повномасштабним вторгненням у нас говорили про масштаби загрози? Та якби така дискусія була, уздовж річки Тетерів (вона тече паралельно кордону, південніше Чорнобильської зони) був би збудований повноцінний укріпрайон заповнений військами.
Натомість практично вся «Слуга народу» волала «Війни не буде — то Омерика гробить нашу економіку», а сам Зеленський сказав історичну фразу про травневі шашлики.
Очевидно, вище керівництво країни і президентська фракція у напад Росії… скажимо так, не вірили. А водночас…
Щойно британське видання «Гардіан» оприлюднило матеріал де заявило — українські генерали знали про загрозу нападу. Ба-більше, генерал Залужний намагався довести, що загроза вторгнення реальна.
Ба-більше, британці повідомили, що Залужний наказав низці підрозділів висуватися до кордонів, хоча головком не мав на те права, бо президент України ще не віддав відповідних розпоряджень. Британці процитували фрази українських генералів, що їх могли віддати під суд за такі пересування військ, бо то було перевищення службових повноважень у чистому вигляді.
Практично, видання «Гардіан» підтвердило слова генерала Найєва з його інтерв’ю. Так, до ранку 24 лютого 2022 р. командування ЗСУ ні чорта не могло зробити для захисту України, бо не мали на те законних підстав — наказу президента України на застосування сил і засобів ЗСУ і постанови ВР про впровадження Воєнного стану. Ці документи з’явилися лише 24 лютого 2022 р.
Тобто пересунувши війська до кордонів Залужний і група генералів свідомо пішли на порушення законів. За інших умов їх за це заарештувати мусили.
Але саме от ці дії Залужного Україну врятували.
Зразу зауважу, кожне слиняве рило яке заявить мовляв «генералам накази не потрібні, бо треба країну захищати» — баньте не думаючи. Бо закликати ігнорувати закони України може тільки ворог. Реальна розмова — чому таких законів вчасно не було.
Доречне питання. Якщо висувати війська Залужному наказав Зеленський — чому він свій наказ не підкріпив наказом і не легалізував дії генералів? Чому, чорт забирай, не було наказано керівникам адміністрацій на місцях готувати евакуацію?
Але й це не межа. Видання «Гардіан» повідомило, що не тільки Залужний готувався до війни потайки. За «Гардіан», тим самим займався… керівник ГУР генерал Буданов. «Гардіан» стверджує, що Буданов мав інформацію про вторгнення росіян зі своїх джерел і приготував спецпідрозділи ГУР для відбиття російського десанту на Гостомель.
І от це вже за межею. Бог з ним із Залужним, але Буданов — особа наближена до Зеленського, його родина дружить з Марією Левченко, особистою секретаркою Зеленського. Якщо ТАКА людина мусила потайки готуватися до війни і не могла достукатися до президента — я не розумію що взагалі робилося в ОП.
Написане «Гардіан» прочитав весь світ. «Гардіан» — почули. Офіс Зеленського на це… промовчав.
І це опускаємо низку інших фактів, як то — Зеленського попереджав особисто керівник ЦРУ, росіяни везли до Києва парадну форму, а росгвардія — кийки та щити. Сепаратист Паша Губарєв в інтерв’ю розповів що його підрозділу ставили задачу зайти у Київ (!!) і зачистити загони «Правого сектору» (!!!). Тощо.
Що все це означає? Як це скласти в єдину мозаїку? Наразі відповіді нема. Але відпровідь буде. Обов’язково. Свого часу.
Ось відповіді на всі незручні питання.
Сергій Погребецький:
“Цивільне населення не є ціллю РФ”: “слуга”, яка 24 лютого закликала людей не евакуюватися.
Ольга Василевська-Смаглюк, колишня журналістка телеканалу 1+1, народна депутатка від партії “Слуга народу”.
Їі виборчий округ № 96. Це Буча, Бородянка, Славутич і довколишні села.
Станом на лютий 2026 року, згідно з офіційними даними правоохоронних органів та місцевих адміністрацій, кількість загиблих цивільних осіб у зазначених населених пунктах Київської області під час російської окупації (лютий–березень 2022 року) є такою:
Буча:
Офіційно підтверджено загибель 582 осіб у межах Бучанської громади. Безпосередньо в самому місті Буча кількість жертв становить 381 особу. Всього в Бучанському районі (що включає також Ірпінь, Бородянку, Макарів та інші населені пункти) за час окупації росіяни вбили понад 1700 людей, серед яких 43 дитини.
Бородянка:
За даними на 2025–2026 роки, у селищі підтверджено загибель щонайменше 171 цивільної особи. Понад 60 мешканців Бородянки досі вважаються зниклими безвісти.
22 січня 2023 року вона вимагала від Бориса Джонсона зайнятися відновленням Бучі.
Чотири роки тому. російська колона заходить на територію України через білоруський кордон
===
»ТУПИЙ МІФ ПРО «ІНФАНТІЛЬНОГО ЗЕЛЕНСЬКОГО»
Лише дві хвилини послухав ролик Марини Данилюк-Єрмолаєвої на Цензор.нет про непідготовку до війни, і двох хвилин вистачило, щоб написати їй комент. Ось такий:
Вже на другій хвилині, як завжди, ви продовжуєте ДУРИТИ глядачів. За мега-успішну підривну діяльність диверсійної агентури росії на чолі з Зеленським його куратор Деркач вже давним давно отримав і почесну посаду «сенатора» і зірку героя росії, але тупі ведучі продовжують для тупих глядачів жувати муйню про те, як Зеленський «інфантільно ставився до росії» і «до останнього не вірив у можливість вторгнення».
Того самого вторгнення, яке він готував ТРИ РОКИ — знищуючи і розвалюючи армію, економіку, оборонну промисловість, співпрацю з партнерами і взагалі позиції України в усіх сферах.
Може досить вже казочок про «тупого недолугого клоуна»?
Зеленський так само «не вірив» у налагоджене виробництво Нептунів, Вільхи і Стугни, — тому знищив назавжди це виробництво. Зате «вірив» у сферичну в вакуумі Фламінгу, на якій вкрав десяту частину оборонного бюджету.
«Не вірив» у захисні споруди для енергетики і малу децентралізовану генерацію. Зате «вірив» у некомплектний російський реактор, який ніколи не мав запрацювати, але в нього можна було закопати всі гроші енергетики.
«Не вірив» в операцію Авеню, тому злив вагнерівців Лукашенку, «не вірив» у правосуддя Нідерландів, тому віддав єдиного затриманого учасника знищення Боїнга — Цемаха — путіну, а не нідерландським слідчим.
«Не вірив» у контрнаступ ЗСУ у 2023, тому його зірвав, положивши без будь-якого сенсу десятки тисяч життів наших бійців. В них він теж не вірив, тому постарався, щоб їх не стало…
Багато во що «не вірила» ця зелена кремлівська паскуда. Як і в те, що історія з Іудою, Чаушеску і Саддамом Хусейном може повторитися.
Іван Сімочкін»
