Трагедія Бабиного Яру: особливість, яку й досі сором’язливо стараються замовчати

237
У продовження до болісних роздумів про страшну трагедію Бабиного Яру. Він став однією з найстрашніших у світі міток Голокосту єврейського народу та одним із його символів. Тут насильницькою смертю полягли ніким не полічені представники єврейського й інших народів. Це місце стало сконцентрованою точкою болю на карті світу, порівняльну з найжахливішими таборами смерті, як той же Аушвіц-Біркенау.

Але є одна особливість, яку й досі якось сором’язливо стараються замовчати, особливо там, де має вплив рашистська пропаганда. І це не тільки спомин про безславні десятиліття радянської влади, коли чомусь цю трагедію та злочин нацизму замовчували. То окрема тема. Я про те, як узагалі стала можливою та перша найжахливіша сторінка в історії Бабиного Яру?
Просто згадайте, як відбувався Голокост, організований нацистами в Європі? Репресивні заходи нарощувалися поступово — від обмежень та принижень і аж до тотального винищення. Це в самій Німеччині та в анексованих ще до Другої світової Австрії й Чехословаччині. У окупованих країнах після вересня 1939 року, як у Польщі, Бельгії, Франції… так само маховик Голокосту розкручувався поступово. Спершу євреїв змушували носити одяг із нашивками Зірки Давида, потім почали їх жорстко переселяти в гетто на території їхніх міст, ще далі ці гетто стали обгороджувати, звозити туди маси людей із інших місцевостей. Тільки частково на цьому етапі почала працювати жахлива машина концтаборів і винищення. Але й там більшість арештованих потрапляли не в газові камери, а на рабську працю. Лише в середині війни євреїв почали ешелонами вивозити до таборів смерті для остаточного винищення.
Може я не знаю якихось конкретних випадків, але мені не відомо ні про одне велике місто, в якому б невдовзі після окупації нацисти спробували миттєво «вирішити єврейське питання» шляхом спроби розстрілу всього без винятків єврейського населення. Жодного, окрім Києва. Десь було більше жорстокості, десь вона напливала повільніше, але оголосити збір усього населення цієї нації в один день під погрозою розстрілу за непослух і всіх, хто прибув чи був зловлений, негайно розстріляти — таке було лише в Києві. І ті, хто в Києві не загинули саме цього дня — це нечисленні обережніші люди, які щось запідозрили та встигли переховатися. А система німців була спрямована на одномоментне знищення всіх євреїв Києва за один раз. От чому сталося так, що голокост у Варшаві чи Празі був розтягнутий на роки, де попри страшні умови в гетто та невеликі шанси для порятунку якась частина єврейського народу могла втекти, переховатися, знайти підтримку, а в Києві їх такого шансу позбавили в одну мить?
У мене є лише одна відповідь, яку підтверджують і окремі дослідники. І зводиться вона до провокаційної практики НКВДистів на початку війни. Вони часто влаштовували не бойові, а чисто провокаційні акції проти німців з метою підштовхнути їх до каральних операцій. Це було одним із завдань радянських партизан та підпільників. Але жертвами каральних акцій у відповідь ставали всі підряд місцеві жителі. А в Києві відбулася дикість, яку довгі десятиліття приховувала радянська історія. Це замінування та знищення всього центру міста відступаючою армією, енкаведистами та червоними підпільниками. У воєнному плані ця страшна жорстокість і ванддалізм виявилися абсолютно неефективними проти ворога, який майже не постраждав, але вони завдали жорстоких втрат місцевому населенню та знищили давній Київ. Зате німців це довело до справжнього озвіріння. І я думаю, чи не на такий ефект і розраховували в ставці Сталіна та Жукова окрім своєї улюбленої тактики випаленої землі?
Що зробили у відповідь нацисти? Можна було й не гадати, що вони у відповідь проведуть жорстокі каральні акції. Але жертвами їх не стали пересічні жителі Києва, оскільки саме вони найбільше постраждали від підриву центру міста червоними. Ніби ж добивати й так потерпілих від комуністів громадян з пропагандистського погляду було б неправильно. Навпаки, населенню мали представити справжніх і вигаданих винуватців. Справжні, які замінували місто — комісари й енкаведисти, з Києва втекли, підпільників, які попалися, розстріляли, але їх було замало для пояснення такого масштабного злочиную І тоді гітлерівці зробили те, що вони вміли найкраще — призначити винуватцями євреїв, як це робили в Німеччині ще від початку 30-их.
Саме через абсолютно дику акцію сталінських опричників доля київських євреїв (так і тих, що жили в центральній частині Україні) виявилася настільки трагічною. Що було б, якби не цей злочин комуністичного безумства? На жаль, доля більшості єврейського населення України була визначена, рішення про «остаточне вирішення» розкручувалося й набирало обертів. Але спершу в Києві та в сусідніх містах був би часовий проміжок, коли всі готові для цього мали б час, щоб утекти, переховатися. Сумна статистика свідчить, що таких щасливих було не аж так багато, але вони були скрізь. Потім важкий період в гетто, де все ж був шанс для порятунку. І навіть у таборах смерті загинули не всі.
Багато врятованих прихистили місцеві жителі (а їх могло бути в десятки разів більше), хтось би переховувався чи подався б до різних партизанських загонів. Це був ілюзорний, але шанс, який мали євреї в Європі та й у багатьох українських містах, але його не отримали єврейські родини Києва. І безумовно жорстко осуджуючи страшний злочин нацистів, маємо пам’ятати, що злочин і трагедія Бабиного Яру у такій формі не відбулися б, якби не поштовх, який дали цьому злу ті, хто сьогодні проповідують своє побєдобєсіє. А ще звинувачують у тих трагедіях кого завгодно, найперше українців, але тільки не себе самих і своїх енкаведешних дєдов, які підривали…
Тарас Чорновіл

Німецька кінохроніка осені 41-го із знятими наслідками підривів

Панорама згарищ

Поделиться:
Загрузка...