Тепер давайте поглянемо на війну в Україні, де на тлі пропозиції Медведєва про два варіанти для України («бути з Росією чи зникнути зовсім») ситуація просто не перестає розпалюватися.
Для початку і за «стратегічним» планом: цікаво читати зростаючу кількість повідомлень від українських офіцерів, які запитують, чому Ізраїль бомбить Сирію «тільки зараз», коли Асада було повалено. Мабуть, навіть до людей у ЗСУ поступово доходить, що Ізраїль — чи краще сказати: Нетаньяху (розшукуваний Міжнародним кримінальним судом за злочини проти людяності) — ще один приятель Путіна, і, таким чином, Ізраїль — друг Росії. І точно не друг України.
Я бачу у цьому позитивний розвиток. Тільки не впевнений, скільки часу може пройти, поки «ті, хто там нагорі» у Києві, не зрозуміють те саме.
***
ПОВІТРЯНО-РАКЕТНА ВІЙНА
Останні три тижні росіяни тримали в напрузі й українські ВПС та сили ППО (я скорочую до PSU) за допомогою «підозрілих робіт», ймовірно, пов’язаних з розгортанням (ще більшої кількості) балістичних ракет середньої дальності (БРСД) «Горішник». Це трохи складно пояснити, але дозвольте мені спробувати.
Як згадувалося ще в листопаді , ця «експериментальна БРСД «Ліщина» не знаходиться в серійному виробництві. Принаймні поки що. У найкращому разі у росіян залишилося кілька «прототипів з початку 2010-х років» — і навіть у цьому випадку: їм потрібно зліпити їх разом, щоб отримати «робочий» зразок. Ракети на кшталт «Горішника» великі і тому (відносно) легко відстежуються за допомогою розвідувальних супутників. Це означає, що якщо росіяни захочуть вразити такий гігантський завод, як «Південмаш» у Дніпрі з шістьма рядами по шість головних частин, що розділяються, — знову, як вони це зробили 21 листопада — США (і «НАТО», і Україна) зможуть відстежувати їхню підготовку до нового запуску.
Звичайно, США (і, отже, «НАТО») не можуть ігнорувати жодних таких приготування. Україна — тим паче. Відповідно всі вони уважно стежать за тим, що відбувається в Капустиному Яру (і ще кількох місцях). Звісно, росіяни знають, що за ними стежать. Тому 6 грудня російські вдали, що готують запуск ще однієї ракети. Звичайно, це негайно змусило Київ привести країну до бойової готовності для нового удару «Горішника». Потім, через кілька годин, бойову готовність було скасовано (і, що досить дивно, цього разу не було евакуації західних посольств з Києва, як перед ударом 21 листопада).
Чому?
Ви можете посперечатися на свій річний дохід (якщо не більше), що росіяни постійно стежать за роботою української ППО — насамперед засобами комунікаційної, електронної та сигнальної розвідки (COMINT, ELINT & SIGINT). І оскільки вони знають, що США (і «НАТО», і Україна) постійно стежать за їхніми «роботами» у Капустиному Яру, вони знають, що якщо вони зроблять «щось підозріле» на цьому об’єкті, настане реакція: чи бачите, Україна виведе свої ППО на позиції, включить свої радари тощо. Справді, будь-які «підозрілі роботи» у Капустиному Яру також змушують Україну тримати багато своїх «найкращих» систем ППО зосередженими в районі Києва.
У свою чергу, це дозволяє росіянам завдавати ударів іншими способами в інших місцях України.
І ось ці «підозрілі роботи у Капустиному Яру» тим часом відбуваються десь «раз на тиждень».
Тим часом у Кремлі користуються можливістю: учора, коли українці «зібрали» свої «найкращі» засоби ППО для захисту Києва та Одеси, після «перерви» за кілька днів росіяни завдали свого чергового «найбільшого в історії» комбінованого удару безпілотників і ракет по Україні. Можливо, кількість задіяних крилатих ракет не була найбільшою, але кількість БПЛА — безперечно так. опублікував таку статистику:
- 193 ударні БПЛА: PSU заявили, що 80 було збито, а 105 — «заглушено». Цікаво, що контакти в Україні вказують на високий рівень відмов — здебільшого вироблених у КНР — компонентів, задіяних БПЛА; «Не дивно», що лише близько 1% фактично досягли своїх цілей.
- 55 крилатих ракет повітряного базування Х-101, 24 крилатих ракет морського базування «Калібр» та 7 крилатих ракет наземного базування «Іскандер-К»: PSU заявили, що збили 80 із цих 86 крилатих ракет. Контакти в Україні вказують, що було задіяно багато F-16.
- 4 гіперзвукові ракети повітряного базування «Кинжал» (випущені з МіГ-31К): жодна не збита.
- 2 квазібалістичні ракети наземного базування «Іскандер-М»: 1 була збита.
- 1 балістична ракета КН-23 (щось на кшталт «північнокорейського «Іскандера-М» на стереоїдах, але менш точна»): не було збито.
- 1 авіаційна високоточна керована ракета Х-59: не була збита.
Панове з @war_monitor_ua (на X) підготували наступну карту:
Що тут можна побачити?
На відміну від українського Генштабу, карта вказує на атаки щонайменше шістьох Х-22. Це гіперзвукові крилаті ракети, випущені Ту-22М-3 (і насправді майже всі такі ракети, розгорнуті проти України досі, були Х-32, які є модернізованою або, принаймні, переробленою та модернізованою версією). Очевидно, PSU повністю їх не змогли виявити, і тому — і як завжди — не згадали їх у своєму звіті.
Далі, як завжди, ударні БПЛА (жовті маршрути) використовувалися для «картування» української ППО: щоб змусити їх увімкнути свої радари, щоб росіяни могли направити свої крилаті ракети «навколо» їхніх позицій. Майте на увазі, що крилаті ракети летять на дозвуковій швидкості, але все одно в 3-4 рази швидше за ударні БПЛА. Тому їх запускають «за кілька годин» після ударних БПЛА. Нарешті, балістичні ракети є найшвидшими з усіх, і їх зазвичай запускають лише тоді, коли ударні безпілотники ось-ось досягнуть своїх цілей. Таким чином, росіяни намагаються придушити (або пересилити) українську ППО: щоб вона зіткнулася зі «надто великою кількістю різних цілей одночасно».
Наскільки відомо, основною метою була, знову ж таки, українська енергосистема. І енергосистема Львівщини зокрема. Справді, основна маса ударів була спрямована на об’єкти, які вже кілька разів зазнавали атак цього року, але тим часом були відновлені. У тому числі й на одну електростанцію, яку, як повідомляється, було «знищено». Якщо є якісь сумніви щодо того, що було метою, я рекомендую перехресний аналіз карти вище й цієї:
Щодо українських операцій такого роду… зітхання…
Зводить з розуму спостереження і засмучує необхідність робити такі висновки, але: після майже трьох років війни на стратегічному рівні PSU все ще ведуть свою власну війну, засоби радіоелектронної боротьби ЗСУ ведуть свою власну війну, а ГУР та СБУ ведуть свої власні війни: немає жодної інтеграції їх операцій. Немає нічого схожого на єдиний інтегрований оперативний план (SIOP). Одним із закономірних результатів є те, що росіяни, які постійно намагаються модернізувати свої ракети або, принаймні, адаптувати старі моделі до своїх нових вимог, замінювати компоненти, які вони не можуть купити на Заході тощо, постійно застають PSU зненацька. Наприклад: додаючи дипольні відбивачі та сигнальні ракети до своїх крилатих ракет. Все тому, що ГУР не надає відповідних розвідданих. Дійсно, навіть після трьох років війни ГУР все ще не має ясності ні про темпи, з якими російські виробляють нові ракети, ні про свої запаси плануючих бомб УМПК.
Говорячи про УМПК: у росіян почали закінчуватися як комплекти УМПК для плануючих бомб, так і ресурси (або термін служби планера) літаків, які можуть їх використовувати (насамперед Су-24 і Су-34). Виробництво УМПК досягло піку цього літа і з того часу йде на спад: завод Tajfun Works не зміг виконати державне замовлення на нові комплекти протягом двох послідовних місяців. Кількість повністю готових до виконання завдань Су-24 та Су-34 постійно знижується: вони багато літали протягом останніх трьох років, і все більше літаків потребують складного капітального ремонту. Проте заводи, які їх ремонтують, не можуть упоратися з попитом уже понад рік. В результаті, по-перше, кількість встановлюваних на літаках УМПК за кожен політ скоротилася в середньому з 4 до 2, а потім загальна кількість розгорнутих авіабомб УМПК, що планують, скоротилася до 40, а в останні кілька днів знизилася приблизно до 20-25.
Теоретично, така служба, як ГУР, мала знати чи, принаймні, передбачити щось подібне та повідомити про це ЗСУ. Звичайно, я не маю точного підтвердження, але щось мені підказує, що ГУР цього не зробило.
Це не дивно з огляду на те, що через три роки після початку війни Україна досі не має SIOP. Відсутність SIOP — і стратегічного рівня співпраці між різними службами — також очевидна з українських зусиль щодо «відплати» за російські авіаудари.
Протягом кількох днів українці націлюються на російські НПЗ та нафтобази. Потім такі операції припиняються, і немає повторного націлювання на об’єкти, які були пошкоджені, але ремонтуються. Потім вони націлюються на військові об’єкти — чи то з допомогою БПЛА або ракет типу ATACM і Storm Shadow/SCALP-EG — і потім такі операції припиняються. Потім націлюються на промислові об’єкти (як той завод електронних компонентів у Ростові-на-Дону вчора), і потім такі операції припиняються… і потім все коло випадково повторюється, без будь-якої координації таких зусиль. Насправді, здається, що кожною такою операцією керує інша влада (якщо вони в принципі керуються владою: незалежно від того, як сильно офіційний Київ хвалиться значним збільшенням виробництва БПЛА, основна частина зусиль, пов’язаних із БПЛА в Україні, як і раніше, фінансується з приватних джерел).
Якщо цього недостатньо: кожна така українська кампанія ударів за допомогою безпілотників та ракет вимагає своєї власної операції з відключення відповідної російської ППО — для «пробивання безпечних коридорів» до цілей. вона має починатися з ще однієї, окремої операції «придушення ворожої ППО» (SEAD). Щоразу, коли відбувається чергова операція SEAD/DEAD, частина російської ППО виводиться з ладу. Однак це має лише тимчасовий ефект, оскільки немає спільної координації. марним.
Все це є логічним результатом того, що Головком (Головнокомандувач ЗСУ) генерал Сирський призначав своїх некомпетентних приятелів командирами, а потім змушений був займатися мікро-менеджментом окремих бригад і батальйонів на полі бою, т.е. е. виконувати роботу своїх приятелів, замість займатися своєю (реальною) роботою (наприклад, координувати роботу всіх підрозділів ЗСУ та розвідувальних служб).
