Шесть лет назад началась Революція Гідності.
Пишу- стираю, пишу- стираю. Всё как-то пафосно, или мелко, или не о важном.
Что для меня Майдан?
Это когда зае*бало.
Это когда большой и сонный народ почухал репу и сказал: «Не, так дело не пойдет. Нельзя бить детвору, которая просто стоит с лозунгами».
Это когда общество разделилось на две части.
Это когда нам в Донецке столько всего лилось в уши, что Макс сказал: «Да ну в пень! Поеду сам посмотрю, что там и как!», а его родители из России звонили и просили не кушать наколотых наркотиками апельсинов.
Это когда тонкая девушка на каблуках, несущая две покрышки.
Это когда инвалид в коляске, разбирающий брусчатку, чтоб помочь.
Это когда я сидела в тёплом кресле и смотрела, как потоки ледяной воды льются на людей.
Это когда я прочитала, что в Киеве проблемы с шовным материалом, купила его в Донецке, отправила волонтёрам и думала себе: «Ну да. Таня молодец… Примазываешься, революционерка диванная?»
Это когда мне звонила подруга из Киева и захлёбываясь воодушевлением рассказывала, какое тут единение и взаимопомощь.
Про бусы с едой, про дрова, про волонтёров, про музыкантов на баррикадах. Про открытые двери храмов.
Это когда падали тела.
Не как в кино, успев что-то сказать важное и подержаться за пробитую грудь, а просто на землю. Сразу.
И когда к нему полз другой. И падал рядом.
Это когда я впервые в жизни осознала себя частью большого народа, который устал быть терпилой и бросил кирпич в охреневшую морду.
Это когда нам не простили такой дерзости в одной стране по соседству.
Это когда жизнь разделилась на «до» и «после».
И теперь у нас два варианта всего. Идти вперёд, минируя за собой поля.
Или снова опустить глаза в пол и стать в привычное стойло.
Выбирай.
P.S.
За що вони віддали життя?
Все було марно?
За Україну віддали життя, за існування України.
За те, що свинота, йдучи до влади мусила маніпулювати спасінням Дніпра від гусні, а не хвалитися штурмом Тернополя разом з гуснею. І чи сумніваєтеся ви зараз, що якби не вони, то «рятівники» Дніпра перетворилися би на штурмовиків Тернополя?
За те, що шут, йдучи до влади, мусив падати на коліна в пам’ять про них, а не бурятських танкістів.
За те, що сьогодні він, випускаючи вбивць Героїв Майдану і приймаючи портнова, кривлячись, але мусить розказувати про покарання винних.
За те, що вчора він, насміхаючись, але мусив згадати про загиблого Героя на фронті, бо мусить поважати армію, яка тепер є.
За те, що ця сцяна маріонетка, мусить розказувати за те, що Крим — це Україна і дотримуватися типу проукраїнської позиції (хоч, зрозуміло, що воно бреше), але мусить поводитися саме так, а не відчитуватися про призначення намісника путіна на Волині.
І за те, що худоба зрадила Україну на 6-му році незалежності продавшись за фантазії про комуналку, пєнсії, розділені серед пролетаріату статки Порошенка і фантазії про епоху багатства (хоч це не для них було).
На 6 році продали країну, бо тоді, якби не їх Подвиг — України би зараз не було.
То чи марно вони віддали своє життя?
Доземний уклін, всім тим, хто на своїх спинах, ціною свого життя і здоров’я, проніс нас з 2014 в 2019.
І я впевнений, що ці маленькі смішні труднощі ми здолаємо.
