Шебєкіно. Сумку в руки, і на вихід

«Малєнькій город Шебєкіно с 40 тыс. населєнієм. Нє дождавшись помощі, запускаєт акцию «шебєкіноєтороссія»… Нє дай Бог, єслі такая бєда поползет дальше. Сєгодня наш город прінімаєт на сєбя удары самым пєрвым із всєх тєрріторій РФ. І большая часть насєлєнія РФ к сожалєнію мало знакома с тєм, что проісходіт на самом дєлє…»

Напевно, це дуже важко — весь час нічого не розуміти. Пижитись від надутої величі. Підтримувати сво. Як та повія, понад рік пропускати через себе тисячі російських військових в напрямку на Харків. Плескати в долоні від захвату, коли від них летять ракети в бік українців, але зрештою нічого не розуміти.

Взагалі ось це ниття «мы малєнькіє», «нас нікто нє защіщаєт» — це щось суто російське, периферійне. Як у Свєти Лободи — «мы малєнькіє люді»». Є людина — погляду немає. Є країна — немає гідності.

Населення Вовчанська, яке як раз навпроти цього шмаття за назвою Шебєкіно — за останніми даними 2020 року складало 17942 особи. Ніщо не заважало людям, які чомусь досі нічого не розуміють, взяти це місто в окупацію. А тепер, коли воно звільнене — його щодня обстрілюють. З Шебєкіно.

Населення Ізюма, тієї ж Харківської області — 46 653 особи. Масові захоронення цивільних в ізюмських лісах (доречі, неймовірних колись, там природа захоплює) тепер відомі всьому світу.

Населення Куп’янська, яке знову ж таки потерпає від запорєбрикової «любові» — 27 584 особи.

Буча — не набагато більше за Шебєкіно. Звірства та руйнування вразили Всесвіт.

Мар’їнка — колись населення складало всього якихось близько 10 000 осіб — її НЕМАЄ. Що поганого вам зробила маленька Мар’їнка, що вона перестала жити?

Ненавиджу ниття. Бо не чую про цивільних шебєкінців, які щось там організували самі. Як ми самі зуміли самоорганізуватися. У Вовчанську 24 лютого 2022 року люди кидалися голіруч на російські автівки, намагаючись не пустити в місто російських військових. В Мелітополі під час окупації люди виходили проти автоматів та танків. Як і в Бердянську. Як в Херсоні. Як в Україні взагалі.

Мені дивно читати ці рядки: «… Нє дай Бог єслі такая бєда поползет дальше.» Саме для того, щоб ця біда не розповзлась, щоб вас біля нас не було, таких маленьких і кинутих вашою країною напризволяще, ви повинні відсунутись подалі. Сумку в руки, і на вихід.

P.S. Тепер вони точно придумають собі чергову «атєчєствєнную», почнуть її відлік з нападу на Шебєкіно, напишуть безліч книг, знімуть безліч сльозливих фільмів, і продовжать, як той ведмідь, сосати власну лапу — в тому сенсі, що годуватися спогадами та власноруч вигаданими казками про цю криваву війну…