Сердючка VS Соловій або «голубоє нєбо» VS «повна ху*йня»
Майже одночасно мережу заполонили два відео, два виступи українських зірок: Вєркі Сердючки і Христини Соловій.
Перша кланялася на сцені росіянам, друга — закликала українців гордитися назвою свого міста.
Що спільного у цих двох виступах?
Обидва перформанси завірусилися мережею та не змогли залишити нікого байдужими: ними або захоплюються, або щиро обурюються.
У решті між цими виступами, як і між виконавицями — величезна прірва.
Не даючи оцінок конкретним персоналіям, я б хотіла розглянути ці два виступи як явища, що уособлюють наш український шоу-бізнес сьогодні — на третьому році повномасштабної та на одинадцятому році війни з Росією.
Перше явище: Вєрка Сердючка, яка виступає на фестивалі Лайми Вайкуле у Юрмалі, помічає серед глядачів російську співачку Аллу Пугачову, вклоняється їй та починає співати «я хочу увідєть нєбо, голубоє, голубоє».
Друге явище: Христина Соловій, яка під час виступу в Чорноморську (Одеської області) запитує у глядачів, як раніше називалося їхнє місто (до 2016 року місто називалося Іллічівськ) та каже, що та стара назва «повна ху*йня».
Обурення в соцмережах викликають обидва явища: перше — за поклони росіянам, друге — за некоректні висловлювання.
Виникає цілком легітимне питання, що краще: кланятися росіянам на фестивалі для переважної більшості росіян, наспівувати совєтскіх пісень, зате «виражатися коректно», — чи співати в Україні для українців та засуджувати совєтскіє назви українських міст, проте «некоректно»?
Так як оцінок я тут не даю, на це питання кожен відповість собі сам.
Але мені, чомусь, згадалася історія про русскій воєнний корабль, що його український захисник послав саме «нахуй», а не в «голубоє морє», як співається в тій самій пісні Пугачової.
Вєрка Сердючка і Христина Соловій як явища — це два різні покоління українців, які зростали, формувалися, робили кар’єру в одній країні — Україні, але у різних часових вимірах, культурних просторах та бізнес моделях.
Очевидно, що Вєрка Сердючка — це образ «смєшного малороса» (під оптикою Росії) та зросійщеного українця, який з дитинства мріяв «покоріть Москву» (під оптикою України). Й, до слова, без допомоги/схвалення/підтримки Пугачової, «покоріть большую сцену» (тим паче українцю) у часи російської культурно-економічної експансії — було неможливою місією. Навіть ті українці, які поїхали за рублями вже у 2000-ні (Потап з Настею, Лобода, Барскіх тощо), завдячують Пугачовій та готові будуть завжди їй вклонитися зі сцени, або поза сценою.
Христина Соловій — це образ українки, яка вклоняється не росіянам в Юрмалі, а українським воїнам, виступаючи для них на передовій.
Сердючка — продовжує співати російською мовою, Соловій — ніколи в своєму житті не співала російською мовою.
Одна продовжує шукати «хороших росіян», інша — показує українцям, чого ми гідні та наскільки самодостатні.
Очевидно, що між цими двома зірками як явищами та їхніми підходами до висловлювань — прірва.
Поза тим, це не має розділяти українців. Це має породжувати питання і відповіді. Це має породжувати здоровий дискурс.
Ким хочете бути ви? В якій країні хочете жити? Як ви себе ідентифікуєте? Яка ваша роль у цій війні?
Українська чи російська? Юрмала або Чорноморськ? Поклон «хорошим» росіянам чи українським воїнам? Співати «голубоє нєбо» чи казати, що Ільічьовск — то «повна хуйня»?
Час визначатися і відповідати собі на ці питання.
Я собі відповіла.
Немає напівтонів під час війни на знищення. Немає для українців так званих хороших росіян.
Не має бути ноги російського окупанта на українських територіях, якщо ми не хочемо втратити державність.
Не має бути російської мови в українському публічному просторі, якщо ми не бажаємо повернення російської мовно-культурної окупації.
Нахуй — русскій воєнний корабль. Нахуй — голубоє нєбо. Нахуй — Ільічьовск.
І нахуй, даруйте, коректність, доки мене, мій народ, мою ідентичність, мою мову, мою культуру і мою країну росіяни намагаються знищити під нуль.
І Слава Україні!
Oksana Bailo
Христина Соловій, Іллічівськ та матюки.
Христина Соловій, як персонаж українського шоу-бізнесу мала зʼявитись. Аби у цьому болоті зʼявилось щось нове серед гнилої ряски, ропух та вужів.
Поява Христини в публічному просторі викликає ефект землетрусу в 6-7 балів. І це корисно. Чому?
Найперше, роками наш шоу-бізнес будувався на принципах — усім сподобатись, бути всім зручними. Бути мощним малоросом. І заробляти гроші в неприродніх позах на території РФ.
Христя виступає в коротких спідницях — соцмережі захлинаються коментарями цнотливих жіночок, які розказують, що негоже жінці після 25 оголяти ноги. Певно, сценічні костюми Тіни Тернер, Шер, Бейонсе, Майлі Сайрус — ніколи не потрапляли до уваги цим пані.
Після «Тримай мене міцно» — стала топ-піснею для першого танцю молодят і вальсу на останній дзвоник. Це важливий культурний вклад, бо раніше на цьому місці було якесь гавно з-за поребрика.
Христя нарешті заткнула брехливий рот багаторічній страдалиці Маші Єфросиніній стосовно зросійщення телебачення. І що вона сказала не так? Ця цинічна тєлєзвізда стелилась перед Безруковими, Нагієвами, навіть публічно розказувала, як би хотіла працювати в Москві. Цинічна жінка — вклад у зросійщення глядачів котрої на Новому каналі просто феноменальний. І ні, не треба мені тут забирати про те, що нині вона захищає жінок. Упаси Боже від таких захисниць, яка сама у соцмережах маніпулює дітьми і чоловіком. Лише після лобового зіткнення з Христею Маша зізналась, що була інструментом зросійщення мільйонів.
Роман Христі і Жадана — корисна таблоїдна річ. У нас мають бути свої живі персонажі із цієї сфери. З плюсами і червинками.
Христя виматюкала назву Іллічівськ. Тепер у неї суд за матюки. Можна придовбатись до форми, але по суті вона права. Пєрвомаскі, Октябрьскі та Ленінскі — перші маркери для окупантів. Що тут нас чекають і тут все наше. Тут тоже тіпа наши, хоть и с паспортами Украины.
Те, що творить останній тиждень влада Харкова — опираючись декомунізації та відстоюючи назви а-ля Квіткова та Садова — це запрошення для окупантів. Які бряцають зброєю за 20 кілометрів. Це зелене світло, що харківʼяни можуть бути гнучкими і договороздатними. Це хибна практика і 100 років тому коштувала Харкову репресій та окупації. З подальшим заселенням правильных и надежных. И готовых на все.
Сором у Колодяжному, коли якісь ноунейми із сільської ради відфутболили назву — вулиця Ісидори Косач і зберегли якогось хлопа — із цієї серії. Якщо ми не шануємо своїх інтелектуалів, еліту та феміністок — то хто нам лікар.
Варто чесно зізнатись, що за радянські назви соромно. Мені пощастило жити в місцевості на Сумщині, де всі назви сіл поруч — козацькі, неординарні, яскраві. По низці пунктів взагалі можна визначити, звідки саме прибували перші поселенці, коли Ярема Вишневецький почав активно заселяти Лівобережжя. Чому донині в одному населеному пункті жити престижно, а інший вважається не дуже.
Коли мені було 10 років — центральні вулиці нашого містечка носили назви Комінтерну, Соцінтерну. Я думала, що це якісь іноземці. До них перетікала вулиця Петровського та Леніна. Лише через кілька років, я зрозуміла з жахом, який звʼязок із цими вулицями і тим, що у низці сіл є могилка Голодомору. Або як так сталось, що заможні родові гнізда на хуторах — викорчовували з мʼясом. І як це впливає на те, що тобі тривалий час родичі казали «не висовуйся», «мовчи», «не довіряй». Бо безробітні зеки, а-ля Петровський — дорвавшись до більшовизму — нищили успішні класи, які заради грошей багато працювали сімʼями.
Христина Соловій своїм епатажем утверджує новий формат артиста. Бо ще кілька років тому український артист в Олешках, Кривому Розі чи Харкові обовʼязково би вийобувався на русском язикє. А наші пєвіци аля Брєжнєвоі, Лободи та Ані Лорак активно у різні часи підігрівали міф про єдиний народ. І спільний культурний простір заявами в стилі — я дерево і «какая разніца, какая страна».
Про політиків взагалі мовчу — була у нас мода робити рекламу на російській. І балакати на мітингах з козятинським акцентом, але на общєпонятном.
Все це має змінитись. Бо попри все колеса історії крутяться в правильну сторону. Скільки би українців не сиділи на лопухах удобності. І висиджували із кавалочка курча, яке не вилупиться ніколи.
