У таких випадках часто закрадається підозра: чи не класична «політична болячка» то була. Може й ні, в трансляції на Погоджувальну виглядав поганенько. А от своєчасне виздоровлення таки про дещо може свідчити.
.
Може я й помиляюся, побачимо на наступному пленарному тижні, але здається, що, як і рівно рік тому, Разумкову вдалося переграти своїх основних ворогів і забезпечити собі збереження status quo. Він міг ще хоч місяць демонструвати ускладнення та рецидиви хвороби й відтягувати час відставки. Але його швидке повернення може свідчити про дві крайності: він зумів домовитися й нейтралізувати загрози або ж усе настільки безнадійно, що далі нема сенсу «тягнути кота за хвіст».
Коли вже починали тут писати, що спікер став справжнім опозиціонером до Зеленського й реальною загрозою для нього, то в цьому було забагато наївності. Разумков не воював проти Зеленського і навіть не старався з ним конкурувати. Точніше, торік він зробив пробний вихід на політичну панель, побачив, що не втримає удару й не лише не наростить політичної ваги, але й втратить усе, що має. Тому у самостійне плавання він навряд чи вийде. Завдання стояло дещо інше — доказати щось схоже на репризу колишнього спікера-комуніста Ткаченка: «Я не первий, але й не вторий в країні». Тут точнішим було б: «не перший, але й не третій».
Адже завгосп та головний канцелярист ОПи Єрмак уже змусив усю зелену кліку змиритися з тим, що він не лише фактично керує країною замість інфантильного й недоумкуватого зєпрідєнта, але й у напівофіційному ранжирі чітко зафіксований на другій позиції.
Це без найменших сумнівів визнав Шмигаль із своїми ерзац-міністрами. Безхребетний пристосуванець Кулеба взагалі на догоду «канцлєру» готовий принижуватися сам і принижувати країну, лиш би догодити хазяїну (згадайте ганебну розсадку в ООН, де грубо був порушений навіть міжнародний протокол). Купа різних дуполизів на кожному кроці Єрмака прозивають то канцлером, то віце-президентом.
Трошки складніше вся ця антиконституційна квазі-система заходила в Раду. Торік наказів від Єрмака не сприймав не тільки сам Разумков, але й основні фракційні божки від Арахамії та Корнієнка й до різних тищенків. Коли в ОПі появлялася якась хотєлка, вони не могли, як із урядом, просто подзвонити відповідальному керівнику й отримати «Так точно!» по стойці струнко. ОПу й Єрмака тут акуратно, але бортували. Доводилося заходити через Зеленського. А той же не любить, коли його смикають на якісь робочі питання. Але за цей рік , як виглядає, Єрмак преремотлошив усіх більш гонорових слуг і вони вже доволі спокійно визнають саме його, як хазяїна. Цьому реально сприяв сам Зеленський, який на кожному кроці демонстрував свою цілковиту залежність від рішень свого канцеляриста. А Разумков на такий розподіл повноважень не погодився.І справа тут не в якійсь високій принциповості. Ні, бачу дві інші причини. Перша — персональні амбіції. Малограмотні й самовпевнені мальчіки з ОПи й РНБО занадто явно демонстрували свою зверхність. І спікер такого поводження приймати не забажав. А друге — ці ж типи, як нові рускі в 90-их, звикли перти «по бєспрєдєлу», цілковито ігнорувати закони, Конституцію, традиції й правила. Але за кожне брутальне свавілля колись хтось має відповісти. І навряд чи це будуть ті персонажі, які формально ні за що в країні не відповідають та нічого офіційно не підписують. А саме спікеру треба проводити незаконні й у майбутньому карно-відповідальні рішення. Шмигаль на це погодився. А Разумков явно хоче добути каденцію так, щоб потім не бігати на допити й не сидіти в тюрмі.
Якось до цього часу Разумкову вдавалося одночасно й Зеленського в його захцянках задовільняти, й хоч якусь видимість процедури втримувати. Але тут зелепуцькому підсунули нову іграшку з бібікалкою — законопроєкт про олігархів. Це абсолютно антиконституційне творіння, яке якраз для справжніх олігархів не несе особливої загрози, але дає можливості розкрутити маховик політичного пресингу на опонентів та ще й розігнати масштабну корупцію. З того, що знаю, саме Шефір, який працював контактером з олігархами, пробував зупинити цю ахінею від Данілова. І все б могло заглохнути ще весною. Але проти висловився й Разумков. І тут Єрмак внутрішнім чуттям зрозумів, що це його зоряна мить, щоб усунути свого противника. Замість втихомирити Бубочку й пояснити, що «ця іграшка не твоєї вікової категорії, з токсичним покриттям та небезпечними деталями», він почав його накручувати, що таким чином «ти знищиш клятого Пороха, а всі олігархи й просто багаті будуть у черзі стояти, щоб виявити тобі свою лояльність та бабла підкинути». І Зєля загорівся. А всі, хто проти бажань інфантильного інфанта (звиняйте за каламбур), стають ворогами й прислужниками тих самих олігархів, яким і сам Зеленський досі вірно служить. Саме з цього й тільки цього почалася реальна війна Зеленського та Разумкова. А неголосування за санкції проти каналів Медведчука вже потім приплели, як якусь ідеологію.
Оскільки тепер уже всі ці арахамії та корнієнки чітко засвоїли, «хто начальнік партії», то атака пішла фронтальна. Й минулого тижня відставка стала б невідворотною. Але тут Разумков різко захворів. Ні, може й справді, іноді ж трапляються такі співпадіння. А далі зробив ще три речі. Перше — висловив Зеленському та його іграшці свою цілковиту вірнопідданість та лояльність. Він не проти невідкладного розгляду й голосування без висновку Венеційської Комісії, навіть цей його коментар піднесли до офіціозу із статусом топ-новини на офіційному сайті Ради. Він і внесення питання на найближчий пленарний тиждень підтримав на Погоджувальній, яку вперше за всю історію вів онлайн. І жодних перешкод… Тільки сам не зміг проголосувати, бо ж хворий. І, зверніть увагу, попри критичне ставлення, ніде не сказав, що не став би голосувати.
Друге — Разумков підставив по повній своїх опонентів та ворогів у Раді, а за ними вслід і самого Єрмака. Він дав їм змогу робити все, що ті забажали. А вони ж: 1) неграмотні (Стефанчук навіть мінімального балу в кваліфікаційному іспиті про допуск на конкурс до посади судді не набрав); 2) бєспрєдєльщики та дуполизи. От у поєднанні цих двох факторів вони провалили все: процедуру, законність, основи демократії, здоровий глузд. І навіть так не зуміли проголосувати, те, що від них вимагалося, нарорбивши примітивних помилок. А цим і самого Зеленського підставили. Але про це в третій підставі. А поки Разумков про Зеленського ні-ні. Зате із дійсно тупими Стефанчуком, Арахамією й Корнієнком через скайп по ефірах жереться. І доказує, що вони дебіли. А вони так старалися прогнутися, що ще чіткіше свою безнадійну тупість продемонстрували.
І третя підстава — тепер уже самого Зеленського. Венеційка від того, що творилося в Раді (відмітьте: за відсутності й без участі Разумкова) на вухах стоїть. Світ дивиться на Зеленського вже майже, як на Лукашенка. Стає зрозуміло, що в грудні і за текст антиконституційного закону, а особливо за кримінальні порушення при ухваленні доведеться відповідати. І навіть до тупого Бубочки мало б дійти, що його мальчіки на чолі з Єрмаком свого господаря відверто підставили. А врятувати його й запропонувати якийсь вихід із ситуації може тільки велемудрий Разумков. Принаймні, вся логіка дій спрямовується в тому керунку, щоб такі висновки мали в тій порожній голівці зародитися. А ще добавте до цього, що єдиний поки заготований на посаду спікера слуга Стефанчук підірвався на даній міні. Тепер до його образу все чіткіше приєднується згадка, що він завтрашній зек. Про це вже фракція ЄС подбає.
Це все, що я тут написав, звісно, трохи віддає конспірологією. Але я й не наполягаю, що моя версія єдиноправильна. Просто співставляю факти. На її користь, крім усього перебігу подій, ще й дивна заява Арахамії, з якої випливає, що «точки не повернення так і не було перейдено», а тим, хто вже накричалися про невідвортність звільнення, як той же Подоляк, веліли закрити рота й не смердіти. Але є й слабка сторона. Вона в інтелектуальній обмеженості Зеленського. Якщо Єрмак таки вирішить дотиснути своє й позбутися Разумкова, то зробити це йому буде легко. Досить придумати якусь змову Разумкова з Порошенком. Тут уже в Бубочки остаточно залишки звивин розпрямляються й він починає інстинктивно бити ніжками й щось там в істериці кричати. А під цю історію є публічна пропозиція Гончаренка, щоб підтримати Разумкова, та ексклюзивне інтерв’ю спікера на Прямому. Він там, до речі, теж тримався своєї лінії: жодного випаду проти Зеленського, але демонсстрував тупість, свавільність та кримінальність своїх противників.
Тому ставки робити я б з цього приводу не ризикнув, але свої аргументи та припущення тут виклав. А далі подивимося, як усе це буде розкручуватися. Я б уже зараз оцінювавдесь, як 40 або й менше (за відставку) на 60 (що залишиться).
