Рашистів до дна

Україні і Українському народу висловили співчуття і повагу всі лідери провідних країн і організацій світу. Практично кожен або прямо, або дуже прозоро вказував, що нині росія намагається відвторити злочин геноциду. Це розуміння робить беззмістовними теорії змови про те, що нас «колективно принудять» до миру з рашистами, який даватиме їм змогу і далі знущатись з українців.

Такі теорії змови виникають із завченого замилування деяких оглядачів, експертів і політиків «глибинною силою росії», «неможливості її поразки» чи «небезпечної ескалації».

Разом із тим, за неповні 200 років росія вже зазнавала дуже болючих поразок: і у Кримській війні (1853-1856), і в російсько-японській війні (1904-1905), і у І Світовій (1914-1918), і у Афганській авантюрі (1979-1989).

До фактичних поразок можна зарахувати також Зимову («Фінську») війну 1939-1940 років: попри територіальні надбання, росія (срср) не змогла змусити фіннів до капітуляції та приєднання до срср.

Навіть у І Чеченській війні (1994-1996) росія де факто програла, була змушена фактично визнати суб’єктність Ічкерії, пішовши на угоду – яку, втім, порушила вже за три роки і пішла на створення там маріонеткової влади, якій платить данину.

Практично у кожному з згаданих прикладів росія недооцінювала ворога, переоцінювала власні сили, не могла пояснити світові прийнятних причин агресії (і опинялась або перед ворожим нейтралітетом, або й проти коаліції іноземних держав).

Цікаво, що поразки у Кримській, Японській і Афганській війнах спричиняли навіть спроби внутрішніх реформ – тобто, бодай позірні намагання модернізуватися (попри кінцевий занепад, ці спроби загалом ішли на користь росії).

Тож росія має історію поразок, які вона мусила винести, змиритись із їх наслідками і іноді навіть пробувати провести роботу над помилками (а не просто накопичувати ще більше зброї і мобілізувати ще більше війська).

Що ж до ризиків ескалації, реваншизму і «синдрому Версаля» (ображені переможені прагнуть помсти) – до досвід врегулювання ІІ Світової війни дає на них відповідь. Переможену росію не можна буде лишити напризволяще. Варто буде забезпечити перехідний період, протягом якого вона має втратити змогу і бажання бути небезпекою для регіону і світу. І мову про відповідні сценарії варто вести уже сьогодні – спрямовуючи росію на дно і тим домагаючись реалізації цих сценаріїв.

1. Ціна на російську нафту впала на 26% нижче закладеної в бюджеті рф.

Перед вихідними на двох ключових західних експортних терміналах основна марка російської нафти Urals торгувалася за $52.

Тобто, російська нафта уже торгується нижче або на рівні стелі цін, що пропонується.

2. Рада ЄС домовилася про колективні закупівлі газу не з росії.

Позачергова Рада ЄС з енергетики погодила регламент про спільні закупівлі газу.

У комюніке наголошується: «Держави-члени особливо уточнили, що російський газ буде виключено із спільних закупівель».

3. Казахстан домовляється зі США про експорт нафти в обхід росії

З вересня держкомпанія Казмунайгаз розпочала експортні поставки через Грузію та Азербайджан трубопроводом Баку — Тбілісі — Джейхан. Слідом за нафтою в обхід російських портів Казахстан планує вивозити уран.

4. Голова розвідцентру Сил оборони Естонії Марго Гросберг повідомив, що росія вже витратила в Україні дві третини свого запасу боєприпасів. Зараз, на думку Гросберга, рашисти замаються накопиченням боєприпасів для «весняної кампанії».

5. Союзники нарощують виробництво боєприпасів, які передаються Україні.

The Wall Street Journal повідомляє, що американська компанія з виробництва ЗРК Stinger повернула на свій завод пенсіонерів, щоб наростити постачання в Україну, —

Інша корпорація Lockheed Martin подвоює виробництво протитанкових ракет Javelin, які вона виробляє спільно з Raytheon, а також на 60% збільшує виробництво ракетних установок Himars та ракет GMLRS.

Німецька компанія Rheinmetall подвоїла річний обсяг виробництва боєприпасів для танків із приблизно 70 тисяч до 140 тисяч одиниць на рік.