Одні ці вимоги «зупинити мобілізацію в Україні і зупинити переозброєння української армії, перекривши передачу західних розвідданих і зброї» показують, що Путін витирає ноги об рижу підстилку.
В перекладі ці вимоги викривають, що в дійсності путіну найбільше «болить»: це — здатність ЗСУ продовжувати успішний спротив його планам знищити Україну.
Тому він, користуючись рішучим стремлінням Трампа принизитися дружбою з черговим в своєму житті педофілом, нав’язує вимоги не для миру, а для ослаблення ЗСУ.
Це вже не кажучи, що кремлівський карлик привселюдно послав Трампа з його вимогами «швидкого перемир’я без всяких умов».
Трамп з Зеленським в Овальному кабінеті був борзий. А з Путіним шовковий. А так, як бачим, прекрасно вміє терпіти категоричні відмови, борзоту, приниження і «відсутність поваги». То лише щодо України таке патякання було. А от приниження від Путіна Трамп виправдовує. Про класні переговори розповідає, на яких домовилися про хокей.
І про «тисячі оточених українських воїнів у Суджі» вийшло якось нікрасіво. Трамп вигадав (зробив вигляд, що повірив Путіну) цю брехню, бо як психопат, знає, що робить фігню проти України і світу, і тому шукає виправдання, ніби він благодєтєль-спаситель — типу це він рятує наших неіснуючих оточених бійців.
А путін взяв і накрив його мокрим рядном:
— Ці (неіснуючі) оточені українські воїни будуть жити, якщо складуть зброю і піднімуть руки.
А от якщо не складають зброю, а наприклад в ході бою витратили БК або потрапили в засідку, то кремлівський педофіл недавно під час візиту на Курщину уже дав вказівку своїм військовим злочинцям страчувати українських бійців («относітся как к тєрорістам»).
Тобто навіть в цій вигаданій ними обома любовній грі про «тисячі оточених», Путін повозив Трампа по підлозі.
До речі нам варто перейняти у путіна цей підхід, раз він просить. Якщо по путіну наші бійці на його території — терористи, то його орки на нашій — теж. Раз він конвенції про поводження з військовополоненими не поважає, поставив Трапа перед цим фактом і той не проти, то, якщо ніхто не проти проти (Трамп навіть групу закрив по розслідуванню військових злочинів російських злочинців), то варто і нам подумати над тим, щоб переглянути свою позицію з цього питання. Може ефективніше буде перейти до політики «око-за-око»?
———-
Судячи з сьогоднішньої преси, на Заході обсміяли Трампа і його потуги стать на калєні.
А судячи з того, що Трамп вже виправдовується, що «зупинення поставок зброї і розвідданих Україні не вплинуло на її положення в Курській області і ми мали це зробити», то йому цей тиск з боку медіа вже припікає. Через те, що його нежиттєздатна ідея домовитися з путіним очевидно вступає в зіткнення з реальністю, він уже почав істерити. Як от його істерика в бік «фейк-ньюз», які написали про те, як Путін у Москві змусив вельмишановного трампівського посла 9 годин чекати в предбаннику, і через те, що всі написали про це очевидне приниження.
Все це показує, що ми (і я кажу і про Україну, і про Європу, і про всіх адекватних людей світу), маємо і далі тримати свою позицію. Не треба вірити ні в яке перемир’я, бо путін його використає для більш небезпечного удару потім, а треба стояти на своєму. Це Трамп має усвідомити своє чергове (сьоме чи восьме?) банкрутство з цими ідеями, а не прогнути під них весь світ.
Джон Сміт
Про що було вчорашні переговори двох ху*йлів, якщо розглядати їх зі стратегічної точки зору?
Вони були про те, що вчора, вчергове зазнала поразки стратегія замирювання росії.
Відкинемо зараз публічну зневагу московського ху*йла до свого молодшого рудого партнера й нездійснені фантазії рудого чоловіка про Нобелівську премію миру, яку він обміняв на дірку від путінського бублика.
Бо мова ж про те, що крумлівське ху*йло не хотіло погоджуватися навіть на 30-денний «мир» і навіть в умовах в умовах коли рудий обожнювач публічно обіцяв йому здати пів України, а не публічно — навіть визнати Крим російським.
І навіть в цих умовах ідея навіть «миру» на 30 днів зазнала абсолютного краху.
До цього можна було фантазувати про те, що захід веде себе дуже агресивно, на щось там не погоджується, хоче воювати українцями до кінця.
Тепер той «захід» очолив справжній «миротворець» на колінах, який обожнює друга Владіміра і навіть його божевільні принизливі і неприйнятні для України ідеї «миру» були проігноровані. А сам 24-годиний фантазер публічно знечещений.
Але чи є тут урок для нас?
На превелику радість чувака, який вчора не міг прийняти обосрамс рудого красеня і тулив всюди в моїх коментах Зеленського — дійсно є.
Бо Зеленський був одним з ініціаторів і носіїв ідеї цього «миру».
Замість того, щоб на вершині власної (але зумовленої діями народу, а не його діями) популярності у світі, використати можливість та енергію на просування української версії 400 літньої боротьби з росією і перемоги як єдиної опції врятувати Україну, Європу і світ, він спустив цей час на плюскання в променях фейкових рейтингів і підлабузництва підлеглих, яєць по 17 і телемарафонів.
Натомість всі загрози від російської держави і народу продовжували ігноруватися попри страти і жахіття і все звелося до фантазій про краб путіна і що проблема тільки в ньому.
Так ніби мало було власних уроків заглядання в очі, завершеної війни у голові зеленського і сходження посередині.
Вчора, разом з нобелівськими фантазіями рудого обожнювача кремлівського ху*йла, зазнали краху мирні ініціативи Зеленського, підтримані сільськими радами, на які були спущені мільйони доларів державних коштів заради фоток на самітах миру.
Третя стратегічна візія Зеленського як президента щодо війни вчора була провалена.
Перша візія з заглядання в очі закінчилась вторгненням.
Друга мало не закінчилась Стамбульською капітуляцією.
Третя — з фантазій про мир закінчилась провалом навіть в умовах пропозицій територіальних поступок. Після чого залишились питання — а хто, як і кого уповноважував обговорювати поступки територіями, про які говорили американці?
А іншої в нього нема. Тому що Зеленський так і не виріс з штанів містечкового актора горлівського персомансу, як би він не намагався грати роль президента.
Він повинен піти.
