Ні, це не російське іпсо, як пишуть окремі віп-позитивні блогери, це саме американська точка зору на хронологію війни 2022-2024.
Автор, який писав цей матеріал – вважається спеціалістом у темі оборони та розвідки. Якщо уважно читати абзаци, то видно, що левову частину матеріалів дали американські генерали Донахью та Агуто – відповідальні за роботу напряму з Залужним, Сирським та Забродським.
Момент, де американські партнери у шокові через потоплення крейсеру “Москва” – якраз дзеркало настроїв Заходук станом на квітень 2022. Коли була впевненість, що друга армія світу сильна, що триндець. Що все це не сильно надовго. І взагалі панувала думка, що треба Путіну зберегти лице у цьому конфлікті. Це несправедливо, але як уже є.
Із статті видно, що американці довели власну оборону до такої ручки після Холодної війни, що роздумували, чи варто давати більше “атакамсів” та “хаймарсів”, бо і самим не буде.
А от Зеленському прямо таки в носа тицяють провал адекватної та справедливої мобілізації. Це призвело до того, що восени 2022 російські окупанти таки оновили свої ряди – і це дало свіжої крові, а ми підійшли до 2023 року з виснаженими добровольцями першої хвилі.
Із тих моментів, які варті уваги – це грубе втручання Зеленського заради піару в суто військове планування. Там є момент про те, як дату наступу переносили, аби президент красиво виступив для відео. “президент Зеленський сподівався потрапити на засідання Генасамблеї ООН у середині вересня і хотів продемонструвати прогрес на полі бою, тому план контрнаступу змінили в останню хвилину”. Соррі, але всі ці ООН нагадують закинутий склеп десь на Байковому кладовищі, де підлітки в пошуках екстриму розвивають пиво. змінювати під це реальні військові плани – то треш.
Політичний тиск Банкової шкодив роботі топ-пари генералів Залужному та Сирському, та роздмухував між ними конкуренцію, яка і так була в суто робочому сенсі. Тому, за кілька днів до розпіареного контрнаступу 2023 – Зеленський ухвалив рішення розділити ударні бригади і боєприпаси. Тож цілком зрозуцміло, чому Веніславський забігав з алібі про типу “бойовий імунітет”.
При чому зі статті видно, що Залужний був схильний до сварок, а Сирський – людина, яка цінує накази. Тож вийшло так. Замість прориву — повільне просування на кілька сіл. Замість 12 бригад на південь пішло 7. Решта — на Бахмут. Сам Сирський казав американцям: «Я не згоден з планом, але виконую наказ».
Звісно, Зеленськомуц тицяють те, що він не ухвалив рішення понизити вік мобілізації. Це політичне рішення, на яке през не наважився вчасно – бо зумерів планують затягнути на вибори під лозунгом “просрали чверть країни, але ж мір”.І вибачте, нинішня компанія Міноборони про хепіміли для молодняка – це люта дичина. Це показуха якраз для таких американських генералів, щоб не питали, а чого у вас така мобілізація?
Саття цікава, бо розкриває комплекси і пороки і украінців, і американських партнерів. А ще показує, що втручання Банкової у роботу армії та генералів наробило лиха. Можна лише поспівчувати тим генералам, які на Ставці слухають геніальні рішення Зеленського піти туди і зробити те для гарної картинки.
Уже писала не раз і ще нагадаю. Я не пробачу Банковій інформаційне нагнітання перед наступом 2023 року. Всі ці дубайські шоколадниці і баби із інсти, які понадували губи булхорнами, які накачували суспільство, що перемога буде на новий рік. Колись мала бесіду з одною горе-мамашею. Вона казала, що не брала участі в дезінформації Подоляка. А потім, коли я виставила відео цієї тьоті – написала, що “журналістика нового рівня, і закони не писані”. Зараз ця щаслива мать постить рецекпти курки для дитини і рекламує тряпки. І в військові аналітики уже не лізе.
Суть статті в NYT авторства Адама Ентуса полягала не тільки у викладенні хронології подій планування і виконання військових операцій спільно з американськими партнерами, але й в аналізі проблем, які стали фатальними для України. І ці проблеми полягали не тільки у втручанні Зеленського у планування операцій.
Як зазначає автор «У критичні моменти партнерство було основою українських військових операцій, у яких, за підрахунками США, загинуло або було поранено понад 700 000 російських солдатів. (Україна оцінила свої втрати в 435 000.) Пліч-о-пліч у командному центрі місії у Вісбадені американські та українські офіцери планували контрнаступ Києва. Масштабні зусилля американців зі збору розвідданих скеровували широку стратегію бойових дій і направляли точну цілевказівну інформацію до українських солдатів на полі. ….
Але зрештою партнерство стало напруженим — і дуга війни змінилася — серед суперництва, образи та розбіжностей у імперативах і планах. …
Там, де американці зосереджувалися на зважених, досяжних цілях, вони бачили, що українці постійно прагнуть до великого виграшу, яскравого, блискучого призу. Українці, зі свого боку, часто бачили, що американці їх стримують. Українці мали на меті виграти війну назавжди. Хоча вони поділяли цю надію, американці хотіли переконатися, що українці її не втратять.»
Автор показує наскільки руйнівними для України були не тільки рейтингозалежність Зеленського і його бажання здивувати українців, але й змагання Залужного із Сирським поміж собою і за прихильність Зеленського. Автор розказує, як Залужний привселюдно насміхався із Сирського, а також про те, що Залужний всяко уникав телефонних розмов з Марком Міллі, які потрібні були не Марку Міллі, а Україні, щоб узгодити нашу потребу в зброї. Щоб такі розмови відбувались, американці здійснювали карколомні кульбіти і через четверті руки виходили на зв’язок із Залужним.
Але найгірші наслідки для України мав контрнаступ. Його виконання стало наслідком нездорових амбіцій і коштувало нам провалу контрнаступу і величезної кількості жертв. Ще восени 2022 року американці замість контрнаступу пропонували розпочати мирні переговори, але українці обурливо відкинули таку пропозицію. Американці застерігали, що раша будує капітальні укріплення, а тому краще від наступу відмовитись, чи розпочати його в через рік, відновивши особовий склад і наростивши потрібну кількість зброї, або ж розпочати 1 травня 2023 року, поки раша не завершила будівництво укріплень. Але контрнаступ вирішили проводити в 2023 році, проте не розпочали 1 травня, як планувалось, бо не було завершено постачання замовленої техніки. Наступ розпочали пізніше, коли вже було завершено зведення ворогом всіх мінно-бетонних загороджень і розпочали за іншим планом, ніж домовлялись із союзниками. Напередодні наступу Сирський, якого Залужний не задіяв в контрнаступі, придумав собі заняття і запропонував ще один наступ – на Бахмут і Луганськ. Зеленський підтримав його.
Американці були в розпачі. Намагаючись врятувати операцію, вони запропонували доручити командування контрнаступом на Токмак Сирському, а потім доручити морпіхам прорвати мінно-бетонні загородження. Але їх не почули. Натомість Залужний доручив морпіхам під командуванням Содоля форсувати Дніпро і висадитись в Кринках. Ця операція зазнала краху, а американці її назвали від початку безславною.
На 2024 Залужний пообіцяв Зеленському ще один контрнаступ, для якого запросив 5 млн. снарядів і один мільйон безпілотників. Американці його запитали, звідки взяти це все.
Ось так, борючись за булаву, за ефектні видовища генерали ставили на карту життя українців і нашу незалежність.
