Помилкова вона хоча б тому, що позиції, з яких виступала українська делегація в Парижі і позиції, які захищали учасники протесту і під час мітингів на Майдані, і у пікетах на Банковій, практично співпали. Це Путін намагався схилити українського президента до капітуляції. А учасники протестів проти цієї капітуляції застерігали.
Володимиру Зеленському необхідно зрозуміти — для захисту українських інтересів є необхідною національна єдність. Єдність влади і опозиції, єдність тих, хто в кабінетах і тих, хто на вулицях — тим більше, що в наших умовах ці люди нерідко міняються місцями.
Національної єдності з тими, кому на державні інтереси наплювати, просто не вийде — навіть якщо багато хто з цих людей в другому турі президентських виборів і голосував за Володимира Зеленського. Не може бути ніяк єдності з людьми, яким все одно, якому богу молитися, в якій країні жити, ким себе вважати — аби корито. Це доведено історією. Ці люди 10 грудня перестають бути опорою Володимира Зеленського.
Перестають просто тому, що Путін ніколи не пробачить українському президенту того очевидного приниження, яке він зазнав під час «нормандського саміту». Путін аж сказився. Він буде намагатися помститися і Зеленському, і Україні. Зеленського — змусити прогнутися, а ще краще — зникнути, поступитися місцем якомусь колабораціоністові. А Україну — дестабілізувати, обстріляти, заморозити, змусити зрозуміти, що її місце — разом з Росією. А ще краще — просто в Росії.
У цій ситуації у Зеленського немає ніякого іншого як політичного, так просто людського виходу, крім як спертися на патріотів — і серед своїх прихильників, і серед своїх супротивників. Потрібно перестати шельмувати тих, хто помічає його недосвідченість і наївність, потрібно перестати переслідувати українських політиків і активістів тільки за те, що вони усвідомили небезпеку, яка загрожує нашій країні, раніше і краще за Зеленського. Коли країні загрожує така небезпека, національної єдності просто не можна уникати.
Тому що альтернативою такій національній єдності завжди стає національний крах.
Ми готувалися до гіршого, і зробили все, щоб найгірше не відбулося.
Зробили правильно.
Сотні і сотні тисяч приготувалися приєднатися.
Звичайно вплинуло.
Ні.
І це вже добре. Ми сконцентрувалися на цьому. Ми домагалися цього.
Ми домоглися цього.
Сталося щось, що зробило неможливим перехід «червоних ліній» в майбутньому? Сталося щось, що зміцнило позиції цих самих «інтересів України»? Чи досягнуті якісь результати в нашу користь, крім обміну полоненими?
Ні.
Ризики зберігаються. І за руками діючої влади тепер треба стежити ще уважніше.
Сталося щось, що збільшує наші ризики, і є послаблення позицій?
Так.
Мене дуже турбує, як буде виглядати «безумовний режим припинення вогню», на тлі того, якими були всі «припинення вогню» до сьогоднішнього дня. З щоденними обстрілами з того боку. З пораненими і загиблимі з нашого боку.
І чи не перетвориться це в неможливість давати адекватну відповідь російським банд? І чи не стане воно однобічним?
У тій формі, в якій воно вже проводилося — це одностороння поступка. Оскільки та сторона плювати хотіла на умови розведення. Оскільки Українські війська йдуть зі своєї землі, і де-факто ця територія залишається без захисту українського Закону.
Оскільки всі позиції на яких ми зараз стоїмо — ключові. Про дання будь-який з веде до ослаблення.
І найголовніше. Те що стосується закріплення особливого статусу Донбасу і формули Штайнмайєра.
Це саме розмите з питань.
Протиріччя в підході зберігаються як і раніше.
Закон про особливий статус обіцяють продовжити на рік. Хоча термін його дії вже закінчився, і його необхідно приймати заново.
Чи буде це кроком до федералізації і безумовним перетином «червоної лінії» — не зрозуміло.
І головне — путин продовжує категорично наполягати на схемі «спочатку вибори і закон про особливий статус — потім контроль над кордоном».
Путін продовжує підштовхувати Зеленського до прямих переговорів з бойовиками, щоб зняти з себе цім відповідальність за будь-які порушення домовленостей.
У цьому питанні немає ЖОДНОГО прогресу для України.
Якщо резюмувати те, що сталося — Зеленський зробив те, що хотів. Він подивився в очі путіну.
І все.
Тому, що до наступної зустрічі в Парижі — чотири місяці.
Тому, що ми не знаємо, про що говорили і домовилися «під килимом» — без документів і резолюцій.
Але дуже скоро дізнаємося.
Тому, що дива не сталося — і то, що було — залишилося тим, що було.
Наша влада не стала більш українською.
Путін залишився путіним, росія залишилася росією. А їх війська нікуди не збираються йти.
Ще одна вражаюча цитата з Зеленського. Навіть коментувати її не буду.
«Якщо розводити війська на всій контактної лінії в 409 км, то ми будемо розводити війська 20 років. Уже й мене не буде, і їх [лідерів нормандського формату, які наполягали на повному і негайному поділі]. А якщо невеликими частинами, то розведемо за 6-8 років »
Вражає, правда?
І окремо, до гарячих голів, які розчаровані тим, що вночі не прозвучали заклики до «загального збору». А люди пішли з Банкової.
На даний момент, ми утримали владу від фатальних кроків, які ми назвали «червоними лініями». І виконали обіцянку — зняли «режим тиску» на даному етапі.
Це дуже важливо — виконувати всі обіцянки. В одну і іншу сторону.
Це показник нашої конструктивності, осудності і сили, в тому числі.
Це «російський бунт — безглуздий і нещадний».
Ми — Україна. Ми — розумна сила.
Що буде далі? Це залежить від наступних кроків.
Червоні лінії нікуди не поділися. Вони будуть продовжувати бути тяганиною розтяжок, які обмежують стежку можливих дій влади.
І ми простежимо, щоб вона вела в правильну сторону.
І, до речі — не тільки в цих «червоних лініях» справа.
Триває і судове свавілля, і переслідування військових і активістів.
І тихий демонтаж армії. І експерименти з економікою. І зовсім незрозумілі дії в різних сферах. І спроба обмежити свободу слова. І ще багато чого.
Країну можна угробити різними методами.
А до наступної зустрічі в Парижі — від веселого, але вже порядком сдутого рейтингу зеленої влади, залишаться статистичні спогади.
Я не вірю, що вони зміняться.
Я знаю, що не змінимося ми.
І я бачу — ми все робимо правильно.
Тому, не розслабляйтеся. Уважно стежимо за подальшими кроками.
Далі, неминуче, буде.
