«Козаки зробили потужне укріплення табору, вороги не мали наміру його штурмувати, обмежились блокадою. Серед повстанців, завдяки діям шпигунів С. Жолкевського, дійшло до конфліктів між Г. Лободою та С. Наливайком. Г. Лободу стратили, гетьманом став К. Кремпський.
З кінця травня проводились перемовини, повстанці не хотіли видати С. Наливайка. 4 червня 1596 р. С. Жолкевський почав застосовувати важку артилерію, готувати штурм. 5—6 червня був артобстріл, частина повстанців прийняла пропозицію С. Жолкевського. С. Наливайко намагався таємно покинути табір; його відділи не хотіли його видати, дійшло до міжусобиці. Під час переходу валу С. Наливайка схопили, разом з кільканадцятьма іншими керівниками їх видали С. Жолкевському.
С. Наливайка та інших шістьох ватажків повстання було відправлено до Варшави, де 11 квітня 1597 року після нелюдських тортур їх стратили.»
Зрозуміло?
Повстанці видали свого побратима і лідера ворогу.
Просто шикарна ілюстрація дурі про «одвічну зрадливість українських еліт».
Ворог натиснув і почав блокаду, а тим часом посилив підривну діяльність в українському таборі проти лідерів. І мудрий норіт не витримав. Одного лідера убив (Лободу), іншого видав ворогу (Наливайка).
Просто історія з сьогодення…
До чого ж довели повстання ті клоуни, які зрадили лідерів, що готові були боротися?
«Під час переговорів військо Речі Посполитої зненацька напало на козацький табір. Тисячі повстанців, їхніх жінок і дітей було вбито. Тільки невеликий загін козаків на чолі з Криштофом Кремпським зумів вирватися з оточення і відступив на Запорожжя.»