Нарешті я дозрів до того, аби щиро подякувати президенту Зеленському. За що? За те що в своєму житті я ще не зазнавав такої ударної терапії з позбавлення ілюзій.
Скажу більше, якби президента Зеленського не існувало – його треба було б придумати. Як клізму для прочистки шлунку.
Дякую вам, Володимире Олександровичу.
Більшу частину свого життя чинний президент займався не створенням високотехнологічного обладнання. Не випуском навіть цукерок, з захопленням ринків Європи та суміжних країн. Президент Зеленський годував населення жартами «нижче поясу». Особисто мені його примітивний гумор завжди видавався аж занадто дебелим і вульгарним. Такого самого фольклору (набагато дотепнішого), як на мене, можна набрати в будь-якій заводській курилці, або біля будь-якої дискотеки. Проте. В той самий час програми Зеленського били всі рейтинги.
Наші високоінтелектуальні мудрили написали кілометри висновків про проблеми української нації (головна – от ніяк нам не щастить з керівництвом наших мрій), і при цьому вперто не звертали увагу на те, що пересічний громадянин слухав не їхні поради і побажання. Він слухав «ги-ги-ги» від Зеленського. Чому? Бо саме це йому (народу) ближче і зрозуміліше. Я знаю. Я бачив. Зеленський не причина – він лише індикатор того серед якого народу ми живемо насправді. Правдивий, мов бездушна комп’ютерна програма.
Мені на незнання своїх співвітчизників – гріх скаржитися. Я їх бачив от просто «в полі», тобто на робочих місцях. Я в нашого народу вчився крутити гайки на заводі АвтоЗАЗ у 15 років. Я з ним опановував професію столяра, паралельно з навчанням в інституті. Я ним керував на заводі та на виробничих фірмах у шкірі майстра, технолога, конструктора. Я з ним спав в одному кубрику і жер з одного казана на фронті. Я знаю наш народ ду-у-у-уже добре і відтак давно не вірю в байки про «сонечок» і «європейську націю». Я дуже гарно знаю, що таке бути в колективі нашого народу старанним працівником, а серед наших інженерів – тим хто дає результат. «Хто везе – того поганяють» — так говорить наш народ на виробництвах, а не те що ви там собі надумали в редакціях та фондах.
І от Володимиру Олександровичу вдалося зробити так, аби цю картину реальності я остаточно вдосконалив. Все життя мені наш народ подавали у вигляді пасторалі – садок там, вишневий, донька вечерю подає, працьовиті дядьки, охайні господині… Проте прийшов президент Зеленський і легким рухом руки показав мені моїх співгромадян ніби списаних з картин Боскха і Шульженка. І знаєте – я ніколи вже не забуду тих потворних рил, що полізли з усіх боків. Я не забуду тепер, що українці – це нація, яка власноруч відштовхнула президента-реформатора і обрала замість нього коміка. Дилетанта, який ніколи не займався політикою. Я не забуду, як українці ревіли «ФОПів тиснуть? Дави їх – і так жирують!». Ці самі люди підуть на жалоби по Голодомору, про всяк випадок. Я ніколи не забуду, як українці горлали: «Посадити «свинарчука»! Мародер!», навіть не намагаючись розібратися – а чи винний він взагалі? Їх не цікавить, що не можна людину по факту, викрадати, без підозри і підстав…
І вже точно я не забуду як українці, розбризкуючи слину, реготали з номеру «Кварталу-95» де висміювали спалення будинку у екс-голови Нацбанку Валерії Гонтаревої, в день її народження! Зірвати маску благопристойності не з політика, а з цілого народу – вищій пілотаж для блазня.
І не треба мені розповідати про «нещасних і обкрадених» — я їх таких надивився вдосталь. Це не регіт з біди Гонтаревої – наслідок «обкрадання». Це бидляча натура, для якої норма реготати з чужого горя – причина нездатності облаштувати своє життя. Намагання виправдати свою неспроможність «обкраданням» — також наслідок. Бо на більше – фантазії нема. Усе решта – на користь бідних.
Я ніколи цього тепер не забуду. Я це бачив. Дякую вам Володимире Олександровичу. Дякую за показ ЦІЄЇ гіркої правди.
P.S.
Головні висновки по ситуації з виконанням хором ім. Верьовки та ляльками бені пісні про згорілий будинок Гонтарєвої зовсім не ті, про які так емоційно пише більшість людей.
Нема сенсу говорити про людяність там, де:
— громадяни країни висміюють Голодомор
— громадяни країни висміюють саму країну, прирівнюючи її до повії
— громадяни країни висміюють етнос, який є основою країни
— громадяни країни висміюють українську армію, яка вступила в бій з окупантом
— один з них став презедентом під час війни, не маючи ні досвіду, ні команди, ні уявлення, нічого, заради експерименту над країною та/або грошей.
Ці люди цинічні мерзотники, як і мерзотники ті, хто знаходить щось смішне в їхньому генітальному гуморі.
Тут абсолютно не в цьому справа. Справа в іншому:
— це історія про «незалежність» презедента і про те, як бажання догодити ляльководу є пріоритетнішим за усвідомлення можливих наслідків
— це історія про те, як презедент «взяв під контроль» справу про підпал і як буде покривати злочинців
— історія про те, що наслідки ніхто не прогнозує
— відчувають себе як в Бога за пазухою
— не розраховують на відповідальність
— історія про відсутність інституту репутації. Це не про квартал, а про хор імені Верьовки. Не бачу ніяких проблем в тому, що надалі подібні прохвесіонали не будуть фінансуватися з бюджету, а гімн на офіційних заходах замість них буде виконувати хор дітей воїнів АТО. В утиль, так в утиль.
Ось про це треба говорити.
А ще побажати успіхів пані Гонтарєвій на переговорах з представниками уряду США.
А бумеранги мерзотників доженуть самі.
Це ж Україна. Країна політичних бумерангів.
Це абсолютно свідоме підривання основ моралі. Кучеряво-зелена підлота навмисно ссучує суспільство, використовуючи свої можливості по впливу на ЗМІ.
Це вже давно було помітно. Цей кагал цілеспрямовано проповідує свою правду, що в Україні не можна вірити нікому і нічому, всі герої повинні бути обсміяні, зло і правда змінені місцями.
І в результаті у здезорієнтованих українців залишиться лише один стовп моральності — замовник.
Ось що вони роблять.
Всі ці сеньор-Голодомор, розстріли парламенту, ебонітові палички беркута, Україна-порноакторка, армія, що пердить зі страху перед окупантом, термос, — все це ланки одного ланцюга. Свідомої роботи по ссучуванню українців.
Ці методи вони перейняли від своїх дідусів і бабусь, котрі у складі ЧК-НКВД мочілі «біндєровскую мразь» і знають, як це робиться (а я нагадую: саме такий дєдушка у засновника 95 кварталу Шефіра).
Цей кагал це вороги. Вороги такі самі, як і путін. Вони знають, що вони наші вороги. Вони ніколи цього не забували, на відміну від добрих українців.
Добрим українцям це треба згадати.
А потім прийняти міри.
