«Свєтлєйший князь» Грігорій Алєксандровіч Потьомкін-Таврічєскій був особистістю непересічною.
Генерал-фельдмаршал російської імперії, засновник Катеринослава (нині – місто Дніпро), а також Херсона, Миколаєва і Севастополя, фактичний правитель Молдовського князівства, і, як стверджують історичні джерела – морганатичний чоловік імператриці Катерини ІІ – все це лише невелика частина його діянь і титулів.
Проте Грігорій Алєксандровіч прославився не тільки створенням російського чорноморського флоту чи будівництвом Таврічєского дворца в Санкт-Петербурзі.
В історію він увійшов, як неперевершений автор фантастичних містифікацій, великий режисер грандіозних постановочних шоу на місцевості за участі десятків тисяч людей.
І таким чином, по праву, може справедливо вважатися прабатьком сучасного кінематографу.
Зоряним часом для нього став 1787 рік, коли імператриця Катерина ІІ вирішила відвідати новоприєднані до російської імперії землі, облаштуванням яких і займався «свєтлєйший князь».
І Потьомкін не схибив.
Скрізь по маршруту проїзду імператриці розгорнулось активне будівництво бутафорських поселень, до яких зганяли українських селян, переодягнених у святкове вбрання, куплене за рахунок казни.
Ці ряджені повинні були зображати щасливе життя під мудрим правлінням «матушкі государині».
Проїжджаючи повз побудовані «свєтлєйшим князем» села, і споглядаючи, як тимчасові місцеві мешканці водять хороводи і танцюють гопака, Катерина ІІ навіть не здогадувалась, що майже із-за кожного посадженого дерева виглядала пика поліцейського з нагайкою, яка стимулювала ентузіазм акторів цього цирку.
Приблизно так, як у сьогоднішній Північній Кореї, спецслужби стимулюють щирий сум з приводу смерті чергового Кіма.
Але то таке.
Головне – «матушка государиня» була в захваті!
За переказами, маршрут імператриці тоді пролягав і через Вінниччину.
І за тими ж переказами, сьогодні про цю подію нагадує липова алея, яка була висаджена вздовж старої дороги від містечка Вороновиця до Вінниці.
Про історію цієї алеї вінничанам і гостям міста кожного разу розповідали екскурсоводи під час відвідин музею-садиби Алєксандра Фьодоровіча Можайского – конструктора першого в світі літака, що був важчим за вагу повітря (за версією російсько-радянської історичної «науки»), і яка знаходилась якраз у Вороновиці.
Авіаконструктор, як свідчить історична наука, важко працював, лише зрідка дозволяючи собі розслабитись.
Ні, це не те, про що ви подумали.
То Єльцин працював з документами.
А наш герой – з кресленнями літака.
Тому і розслаблявся інакше.
Під час одного із сеансів такої релаксації, він виграв садибу у Вороновиці в якогось польського невдахи… у карти!
Тепер там його музей.
Так от, ті 20 хвилин, що автобус прямував із Вінниці до Вороновиці, екскурсовод заповнював розповіддю про історію липової алеї.
А її історія варта того, щоб згадати про неї навіть сьогодні.
За планом на честь проїзду Катерини ІІ, липова алея мала бути висаджена вздовж ВСЬОГО шляху із Одеси до Вінниці.
Не багато, не мало, а це 420 км!
І на це виділили гроші з державної скарбниці.
Але, як це часто бувало тоді та й буває зараз, державних коштів (із зрозумілих причин) виявилось замало, тому було закуплено недостатню кількість саджанців липи, щоб засадити ними всю трасу вздовж руху кортежу імператриці.
Довелося імпровізувати по ходу справи.
Липи висаджували вздовж дороги, по якій прямував кортеж, а після того, як імператриця проїжджала певну ділянку – їх викопували, і через об’їзну дорогу привозили наперед, і знову закопували вздовж дороги по ходу руху кортежу.
Забігаючи наперед, звертаюсь до зелених потьомкінців:
Ловіть ідею, як дешево і сердито можна виконати завдання найвеличнішого політичного діяча сучасності з висадки мільярда дерев!
Вивчайте досвід попередників, про який вам не розкажуть в Трускавецькому університеті.
Але ми відволіклись.
Пересаджувати липи припинили тільки після проїзду імператриці через Вінницю.
І тому – саме вінничанам на згадку про візит VIP-персони залишилось чудо чиновного креативу – липова алея у виконанні Грігорія Алєксандровіча Потьомкіна-Таврічєского.
Залишається лише оцінити його масштаб:
420 км (відстань від Одеси до Вінниці) : 20 км (відстань від Вінниці до Вороновиці) = 21 (!)
Тобто, за рахунок державних коштів, для висадження липової алеї від Одеси до Вінниці було закуплено саджанців в ДВАДЦЯТЬ ОДИН раз менше від реальної потреби!
А РЕШТА ГРОШЕЙ КУДИ ПОДІЛАСЬ??? – запитаєте ви.
Про це історична наука мовчить.
Сучасні фахівці – також.
Мабуть десь заплакав чесний і благородний Дон Кіхот – Кирило Тимошенко зі своїм вірним Санчо Пансою – Юрою Голіком…
Їм такі масштаби освоєння державних фінансів могли хіба що наснитись.
Ще б пак!
ЕТО ВАМ НЄ МЄЛОЧЬ ПО КАРМАНАМ ТИРИТЬ!
Гадаю, що таланти «вєсьолого і находчівого» Грігорія Алєксандровіча Потьомкіна-Таврічєского, дозволили б йому сьогодні без проблем бути зіркою сучасного КВН, і цілком вписатися в команду 95-го кварталу.
Або очолити Велике Будівництво.
Проте не судилося.
От якби він жив на 200 років пізніше…
Але пам’ять про епопею з липовою алеєю збереглася і до сьогодні.
Кожного разу, коли ми кажемо:
ТА ЦЕ Ж ЛИПА!
Ми тим самим згадуємо про діяння «свєтлєйшего князя».
Залишається додати, що в українській мові синонімом слова «липа» цілком заслужено став мем «ПОТЬОМКІНСКІЄ ДЄРЄВНІ» («потьомкінські села»).
Як приклад брехні, бутафорії, окозамилювання, «показухи»…
І тотальної корупції.
Проте «матушка государиня» настільки тоді була вражена діяннями «свєтлєйшего князя» в розбудові новоприєднаних земель, що, прощаючись з ним у ХАРКОВІ, присвоїла Потьомкіну почесне звання «ТАВРІЧЄСКІЙ».
І наказала оплатити за рахунок казни всі його витрати на організацію її подорожі.
В тому числі і за липову алею з Одеси до Вінниці.
Ось така історія.
Сподобалась?
Ще б пак!
РАНЬШЄ БИЛІ ВРЄМЄНА, А ТЄПЄРЬ МОМЄНТИ…
А тепер – головне.
Ця історія про липову алею з Вороновиці до Вінниці є такою ж вигадкою, як і багато інших міфів російської історії «времён очаковских и покоренья Крыма».
Бо ми сьогодні точно знаємо, що імператриця Катерина ІІ у 1787 році через Вінницю не проїжджала.
Просто тому, що Вінниця тоді перебувала у складі Речі Посполитої.
І Одеси тоді ще не було.
Принаймні тієї, яку ми знаємо сьогодні.
Бо рескрипт імператриці Катерини ІІ про її заснування з’явився пізніше, а саме – 27 травня (7 червня) 1794 року.
А відповідно не могло бути історії з висадкою липової алеї з Одеси до Вінниці.
То що ж тоді було?
А це була одна з численних легенд, міфів, казок, якими екскурсоводи розводили довірливих лох…, тобто, громадян, які історію або не знали зовсім, або знали на рівні випускника радянської школи.
Тобто – ЛИПА!
А ось все інше – чиста правда.
Заради справедливості потрібно зазначити, що створюючи грандіозну містифікацію для Катерини ІІ, Потьомкін, як губернатор Новоросії, переслідував ще одну ціль.
Справа в тому, що в цей період він вів жорстку конкуренту боротьбу ще з одним могутнім вельможею катерининської епохи – Петром Олександровичем Рум’янцевим.
Позашлюбний син Петра І, блискучий полководець, генерал-губернатор Малоросії, він, як і Потьомкін, теж змагався за прихильність «матушки государині».
Ну і за державні кошти на облаштування ввірених земель.
І схоже на те, що цю битву вчисту виграв «свєтлєйший князь».
Бо Катерина ІІ розкритикувала стан ввірених Рум’янцеву міст Малоросії.
Особливо дісталось Києву, куди кортеж прибув 29 січня 1787 року.
«Нічєво нє обрєла, кромє двух крєпостєй і прєдмєстій; всє еті разрознєнниє часті зовутся Кієвом і заставляют думать о мінувшєм вєлічіі дрєвнєй століци» — обурювалась імператриця.
За поганий стан міста Рум’янцев отримав царську догану, на яку позашлюбний царський нащадок огризнувся в тому сенсі, що його справа, як полководця – штурмувати міста, а не прикрашати їх.
В цілому імператриці у володіннях Потьомкіна – Новоросії сподобалося більше, ніж у Рум’янцева, про що вона написала у Петербург:
«В Крємєнчугє нам всєм вєсьма понравілось, наіпачє послє Кієва, которий мєжду намі ні єдіного нє получіл партізана, і єслі би я знала, что Крємєнчуг таков, как я єго нашла, я би давно пєрєєхала.
Чтоби відєть, что я нє попусту імєю довєрєнность к способностям фєльдмаршала князя Потьомкіна, надлєжит прієхать в єго губєрнії, гдє всє часті устроєни как возможно лучшє і порядочнєє; войска, коториє здєсь, такови, что дажє чужєстранниє ониє хвалят нєложно; города строятся; недоімок нєт.
В трьох жє малороссійскіх губєрніях, оттого что нічєму нє давано двіжєнія, нєдоімкі простіраются до мілліона, города мєрзкіє і нічто нє дєлаєтся».
Ось так.
Потьомкінські села імператриці сподобались більше, ніж володіння Рум’янцева без прикрас.
Тому прихильність Катерини ІІ, а з нею і державні кошти дісталися «свєтлєйшему князю».
Повчальна історія.
…Багато часу спливло від тих подій.
Упокоївся Потьомкін-Таврічєскій, канула в Лєту російська імперія, почив у бозі радянський союз…
Здавалося, що тепер відійдуть у минуле брехня, бутафорія, окозамилювання, «показуха», одним словом – липа…
А разом з ними і потьомкінські села.
Та де там!
В сучасній Україні, як виявилося, справа Потьомкіна живе і процвітає.
І сучасні зелені «потьомкінці» намагаються перевершити діяння «свєтлєйшего князя».
Хоча починалося все інакше.
Пам’ятаєте?
КІНЕЦЬ ЕПОХИ БРЕХНІ! – було написано ледь не на кожному паркані у 2019 році напередодні президентських виборів.
Згадуючи ті романтичні часи, в інтерв’ю The Guardian президент Володимир Зеленський нещодавно заявив:
ОТ КИМ Я ТОЧНО НЕ ХОЧУ БУТИ, ТАК ЦЕ – БРЕХУНОМ. ОСОБЛИВО ДЛЯ СВОЇХ ДІТЕЙ.
Взагалі, потрібно зазначити, що люди такого ж складу, як наш преЗЕдент, ніколи не брешуть.
Його славетний попередник – барон Мюнхаузен запам’ятався людству не стільки своїми захоплюючими історіями польоту на гарматному ядрі чи витягуванням самого себе за волосся із драговини разом із конем.
Зовсім ні!
Він уславився іншим.
ПОЙМІТЄ ЖЄ, БАРОН МЮНХАУЗЕН СЛАВЄН НЄ ТЄМ, ЧТО ЛЄТАЛ ІЛІ НЄ ЛЄТАЛ.
А ТЄМ, ЧТО НЄ ВРЬОТ! – устами Олега Янковського роз’яснював недовірливим обивателям той самий Мюнхаузен у однойменному кінофільмі.
І, напевно, саме тому напередодні президентських виборів 2019 року Володимир Зеленський охоче ділився з українцями своїми РЕАЛІСТИЧНИМИ планами на майбутнє.
В стилі свого попередника – барона Мюнхаузена.
Який, нагадую, ніколи не бреше:
«Я розповім Вам про Україну своєї мрії.
Україну, де стріляють лише салюти на весіллях та днях народження.
Україну, де відкрити бізнес можна за годину, отримати закордонний паспорт – за 15 хвилин, а проголосувати на виборах – за одну секунду, в Інтернеті.
Де немає оголошень «Робота в Польщі». А в Польщі є оголошення «Робота в Україні».
Де в молодої сім’ї є один клопіт – обрати квартиру в місті чи заміський будинок.
Де лікарі та вчителі отримують реальну заробітну плату, а корупціонери – реальні строки.
Де недоторканими є Карпатські ліси, а не депутати.
Де бабця отримує гідну пенсію, а не інфаркт від рахунку за комуналку.
Де підставою призначення на посаду є розум, освіта, талант і совість, а не те, що разом хрестили дітей.
Де дороги є, а дурнів – немає.
Це – Україна реальної та здійсненної мрії. Україна найближчого майбутнього.
Україна, в яку повертаються.
Україна, якою ми будемо пишатися та цінувати, а решта – знати і поважати.
Україна, з якої не поїдуть НАШІ ДІТИ»
Ну, Ви зрозуміли:
ПАРТІЯ ТОРЖЄСТВЄННО ПРОВОЗГЛАШАЄТ: НИНЄШНЄЄ ПОКОЛЄНІЄ СОВЄТСКІХ ЛЮДЄЙ БУДЄТ ЖІТЬ ПРІ КОМУНІЗМЄ!
Але на відміну від комуністичних брехунів, які у 1961 році, приймаючи третю програму КПРС пообіцяли збудувати комунізм в СРСР за 20 років, але так цього і не зробили, преЗЕдент Зеленський, який ніколи не бреше, пообіцяв реалізувати свою програму побудови «України його мрії»…
ЗА ОДНУ ПРЕЗИДЕНТСЬКУ КАДЕНЦІЮ!
Тобто, за 5 років:
«Одразу хочу запевнити – іду на один термін, щоб змінити систему заради майбутнього.
Торгувати принципами, репутацією, країною заради збереження влади не стану. Буду чесним і відданим Україні та передам її в руки нового покоління політиків».
Ось так!
Сказав – як відрізав.
Пацан – сказав, пацан – зробив.
ОН ВАМ НЄ КАК ЧТО-ЛІБО, А ЧТО-ЛІБО КАК!
Ну як було не повірити такому чесному хлопцю з народу?
Хоча вже тоді у найбільш прозорливих виборців закрадались сумніви щодо реалістичності виконання передвиборчих обіцянок Василя Голобородька.
І кожного разу, коли у нього запитували про те, де він збирається взяти гроші для їх виконання, наш простий хлопець з народу одразу включав окуня, і, наслідуючи ще одного кришталево чесного персонажа вже вітчизняної літератури – Свирида Петровича Голохвастова, ображено запитував:
ШО? МОЖЕ Я ВАМ НЄ НРАВЛЮСЬ? ТАК Я…
Тут одразу починалася істерика у наших Пронь Прокопівних, які волали, що їм, особисто, кращого «жєніха», тобто – президента не треба, бо Василь Голобородько «БАГАТИЙ І РОЗУМНИЙ».
А що до того, що він ні бельмеса не тямить в державному управлінні, так то не біда:
ОН НАУЧІЦЦА!
У НЄВО ПАЛУЧІЦЦА!
Пізніше історики будуть сперечатися про те, чи збирався Володимир Зеленський виконувати свої передвиборчі обіцянки, чи ні.
Особисто я схиляюсь до думки, що не збирався.
Бо ще до того, як Всемогутній Завгосп-Дуополіт присвоїв йому титул найвеличнішого політичного діяча сучасності, Володимир Олександрович, як і належить чесній людині, всіх попереджав:
Я ВАМ НІЧЄВО НЄ ДОЛЖЄН. Я ДОЛЖЄН ТОЛЬКО СВАІМ РОДІТЄЛЯМ.
Сьогодні до списку осіб, яким преЗЕдент щось таки «должєн» додались і його діти.
Що, в принципі, зрозуміло і логічно.
А ось що робити решті українців, яким не пощастило бути близькими родичами пана преЗЕдента, і вони не потрапили до списку осіб, яким Володимир Олександрович заборгував, кандидат скромно промовчав.
Хоча під час дебатів на стадіоні у 2019 році твердо пообіцяв:
Я ЙДУ НА ОДИН ТЕРМІН І ЧЕРЕЗ 5 РОКІВ БУДЕ ІНШИЙ ПРЕЗИДЕНТ!
Ну, ви зрозуміли.
В разі чого – мене через 5 років не буде на посаді президента точно.
А можливо і раніше – якщо порушу Закон.
Бля буду!
Ну як було не повірити?
І ось минуло 5 років.
І…?
ОБМАНУЛІ ДУРАКА НА ЧЄТИРЄ КУЛАКА!
Не поспішайте.
Бо не все так просто.
Згадується анекдот із 90-х.
Росія, президентські вибори 1996 року.
Єльцин:
– Вот вибєрєтє мєня, і будєт у вас новий прєзідєнт!
Виборці:
– А єслі нє вибєрєм?
Єльцин:
– Тагда будєт старий!
Так що радійте, посполиті.
Адже тепер у нас новий преЗЕдент!
Стривайте – скажете ви. – Але ж Володимир Олександрович, чий 5-річний термін перебування на посаді президента закінчився…
ВИБОРИ НЕ ПРОВОДИВ!
Чому?
Ай-я-яй!
Село не асфальтоване.
В інтерв’ю Reuters преЗЕдент розставив всі крапки над «і»:
МОЇ П’ЯТЬ РОКІВ ЩЕ НЕ ЗАКІНЧИЛИСЯ, ЧЕРЕЗ ВОЄННИЙ СТАН ВОНИ ПРОДОВЖУЮТЬСЯ.
Вчіть математику, лузери.
Шах і мат!
Володимир Олександрович просто не може піти!
Ну ніяк не може.
«Я не маю просто права – чесно дивлячись в очі британським журналістам видання The Guardian сказав преЗЕдент.
І ЦЕ НЕ ГІДНО, І ПРОСТО ТОДІ ТИ БРЕХУН, КОЛИ ТИ ЙШОВ У ПРЕЗИДЕНТИ І ГОВОРИВ, ЩО БУДЕШ ДО КІНЦЯ ЗІ СВОЇМ НАРОДОМ, І БУДЕШ ЗАВЖДИ ЗАХИЩАТИ УКРАЇНУ І КОНСТИТУЦІЮ.
Значить ти брехав, якщо ти зараз опускаєш руки.
Я так вважаю» – підсумував Зеленський.
Хм-м…
Взагалі-то, Володимир Олександрович, коли йшов у президенти, то обіцяв українцям зовсім інше, а саме:
Я ЙДУ НА ОДИН ТЕРМІН І ЧЕРЕЗ 5 РОКІВ БУДЕ ІНШИЙ ПРЕЗИДЕНТ!
Це була його передвиборча обіцянка.
Тепер ми чуємо нову редакцію цієї обіцянки:
БУДУ ДО КІНЦЯ ЗІ СВОЇМ НАРОДОМ.
До якого «кінця»? – запитаєте ви. – Допоки українці не закінчаться?
Не зрозуміло.
І головне: як це сумістити?
Сподіваюсь, ви ще не забули, що Володимир Олександрович, як і його прототип – барон Мюнхаузен, ніколи не бреше?
Тому спробую врятувати репутацію Гаранта Конституції.
Найкраще, як на мене, феномен розщеплення особистості пана президента пояснив колишній голова його офісу Андрій Богдан в інтерв’ю Дмитру Гордону.
АНДРІЙ БОГДАН: У нас вообщє в цєлом большая проблєма в государствє. Ми нє понімаєм, что Владімір Алєксандровіч нє вишєл із «Слугі народа», із фільма своєго. ОН ДАЛЬШЄ ІГРАЄТ ЕТУ РОЛЬ. Ти обіжаєшся, я обіжаюсь, ЧТО ОН ВРЬОТ. Пост напісал – ти говорішь, куча людєй говоріт: «Так ето ж нєправда!». Всьо врємя врьот.
ДМИТРО ГОРДОН: Врьот постоянно.
АНДРІЙ БОГДАН: Так он нє врьот. Он іграєт. Для нєго задача – понравіться. Вот он вишєл, сказал, камєра сняла, софіти виключілісь – всьо. Єго дальшє нє інтєрєсуєт. Картінка красівая? Красівая. Людям понравілось? Понравілось. Похлопалі? Похлопалі. Всьо. Он свойо дєло сдєлал.
А ТО, ЧТО МИ НАЗИВАЄМ «ВРЬОТ» – ЕТО СЮЖЕТНИЄ ПОВОРОТИ!
Геніально!
Конгеніально!
Запам’ятайте цю фразу Богдана.
В ній – квінтесенція всього того, що відбувається в сучасній Україні.
БРЕХНІ НЕ ІСНУЄ!
А все, що ми вважаємо брехнею, то просто…
СЮЖЕТНІ ПОВОРОТИ!
Богдан також пояснив, чому так відбувається.
«У нєго (Зеленського – прим. автора) нє било другой жизні.
Он нікогда нє работал ні на государствєнной службє, ні на какіх-то больших прєдпріятях.
Он нє знаєт.
І большая трагєдія, что он так і нє научілся.
Он дєградіруєт в етом планє.
Он поднімался, поднімался, поднімался, потом всєх, кто понімаєт бюрократічєскій язик, поувольнял і сідіт там ДАЛЬШЄ СНІМАЄТ СВОЙ ФІЛЬМ.
І ми с етім нічєго нє можєм сдєлать».
Звичайно, ці слова колишнього керівника офісу президента можна списати на те, що Андрій Богдан, програвши боротьбу за прихильність преЗЕдента Всемогутньому Завгоспу-Дуополіту, просто ображений.
Як Петро Рум’янцев на Григорія Потьомкіна.
Але, з іншого боку, він так довго знаходився поруч з Володимиром Олександровичем, що не міг не вивчити особливостей його характеру.
І, якщо він каже правду, то, дорогі українці, це – КАТАСТРОФА!
Адже Андрій Богдан стверджує, що ми з вами стали учасниками реаліті-шоу «Слуга народу».
І наш преЗЕдент живе не в реальному світі з його проблемами, а продовжує… ЗНІМАТИ КІНО!
Оце так.
КІНО І НІМЦІ!
До речі, про німців.
Як відомо, імператриця Катерина ІІ була німкенею.
Софія Августа Фредеріка Ангальт-Цербстська – таким було її справжнє ім’я при народженні.
Але, опинившись в росії, вона одразу приміряла на себе роль «матушки государині», і здійснивши у 1762 році державний переворот, таки посіла імператорський престол.
Будучи жінкою розумною і далекоглядною, вона одразу зрозуміла, що одноосібно займатися державними справами їй буде складно.
До такого висновку її спонукали як розміри російської імперії, так і особиста… ледачкуватість!
Тому вона гостро потребувала помічників.
Ну, а коли є попит, то пропозиція не змусить довго на себе чекати.
Так і з’явились фаворити імператриці.
Взагалі поява фаворита – процес закономірний.
Або ти працюєш сам і тоді тобі потрібні лише помічники.
Або ти делегуєш повноваження комусь іншому і тоді ці особи від твого імені здійснюють державну владу.
Вплив і влада фаворита є зворотно пропорційними від особистих якостей того, хто йому таку владу делегує.
Чим видатнішим є правитель – тим скромнішим є його фаворит-помічник.
І навпаки: чим нікчемнішим є правитель – тим могутнішим стає його фаворит, який може навіть зрости до стану співправителя – дуополіта.
У випадку Катерини ІІ фаворити існували.
Але їх було багато.
І тому жоден із них не мав абсолютної влади.
Матушка-государиня, хоч і була слабкою на передок, тим не менше важелі управління імперією міцно тримала в своїх руках.
Україні пощастило більше.
Наш преЗЕдент виявився зразковим сім’янином-однолюбом навіть у виборі фаворита:
«Пан Єрмак – реальний потужний менеджер, і не на словах, не бла-бла-бла, а реальний патріот України, який дуже багато працює, 24/7 тільки заради України.
ВІН ПРИЙШОВ ЗІ МНОЮ, ВІН ПІДЕ ЗІ МНОЮ.
І не залишиться на будь-яких посадах» – заявив Зеленський.
Ну, ви зрозуміли:
«Клянуся любити тебе в горі і в радості, в багатстві і в бідності, у болях і в здоров’ї, допоки смерть не розлучить нас».
Ось так у червні 2021 року преЗЕдент оголосив urbi et orbi (місту і світу) про народження нового фаворита в Україні.
Який і повинен був збудувати той віртуальний світ для Володимира Зеленського, в якому він повинен був відчути себе найвеличнішим політичним діячем сучасності.
Інакше кажучи – Всемогутній Завгосп щоб стати «свєтлєйшим князем» або дуополітом, мав збудувати для нього…
ПОТЬОМКІНСЬКЕ СЕЛО!
І він його таки збудував.
Проте назвати Анлрія Єрмака новим Потьомкіним все-таки язик не повертається.
Чому?
Бо масштаб особистості не співмірний.
Адже Потьомкін умів робити не тільки бутафорію, а й РЕАЛЬНІ СПРАВИ.
А ось наш герой далі вуличних яток не просунувся.
І в зв’язку з цим ще один анекдот.
Україна. 12 вересня 2001 року. Наступний день після теракту, внаслідок якого терористи спрямували пасажирські літаки на башти-близнюки Всесвітнього торгівельного центру в Нью-Йорку.
Над полем літає кукурузник і орошає його.
Двоє дядьків уважно стежать за літачком, сидячи в тіньочку та смакуючи свіженьким сальцем, пахучим українським хлібом та кришталево-чистою самогоночкою.
Раптом літачок губить контроль і вдаряється в житлову двоповерхову споруду обабіч поля.
Збиває балкон і з поламаними крилами падає перед під`їздом.
Хвилина мовчання, після якої дядьки перезирнулись:
– І що ви на це скажете, куме? – питає один другого.
– Та що тут казати: ЯКА КРАЇНА – ТАКИЙ І ТЕРАКТ!!!
Перефразую: ЯКИЙ ПРЕЗИДЕНТ – ТАКИЙ У НЬОГО І ПОТЬОМКІН!
Завіса…
Ну а до чого довів Україну новий «Потьомкін» і розставлені ним «потьомкінці», ми розглянемо наступного разу на прикладі останніх подій у Харківській області.
