«Воєвать — так воєвать» — подумав підполковник Арєстовіч, і залишився за кордоном.
Бо воювати вирішив не з росіянами, а з українцями.
Дружина з дитиною повернулися до Києва, а Альоша залишився за кордоном та «живе в літаках», бо американці його попередили про те, що краще йому не повертатися до України. Каже, якщо повернеться та піде воювати (як має зробити офіцер в Україні), то його вб’ють українці руками росіян.
Арєстович цілеспрямовано пішов на інтерв’ю росіянам, що мають широкі авдиторії.
Те, що спочатку була Собчак із прелюдією (та обіцяла повноцінне інтервʼю), а тепер — Гордєєва — це не випадковість і не збіг — це спланована стратегія.
Інтерв’ю Арєстовіча Гордєєвій — дружині російського імперця — не поверхневе, воно достатньо глибоке, портретне, продумане до деталей.
Тут Арєстовіч розказує і про своє дитинство, і про свої стоп’ятсот облич, призначень і професій, і про тридцять три боєвих виходи (важливо, що тут він говорить вже не про кількість, а описує ті «виходи»), і про себе як особистість — загалом, та у контексті війни з Росією.
Для українців тут не буде нічого нового, тому я не бачу необхідності розбирати це інтервʼю за цитатами.
Проте бачу важливим зазначити, що це інтервʼю, як і попередня прелюдія із Собчак — для росіян.
Тобто, Арєстовіч цілком відкрито та відверто пішов працювати на російську авдиторію в інформаційній війні, а головне — він несе туди далеко не ті наративи, що відповідають українській національній безпеці.
При всій моїй нелюбові та критиці Зеленського, негативне обговорення президента України з росіянами та для росіян (особливо під час повномасштабної війни!) я вважаю неприпустимим і небезпечним. Вважаю це антиукраїнською риторикою та зрештою — зрадою.
«Зєлєнскій вєдьот протів мєня пєрсональную войну» — каже Арєстовіч.
Ще нещодавно він казав те саме про Порошенка.
Якщо нічого не розуміти в українській політиці та українському народові (як не розуміє більшість росіян, для яких вєщає Альоша), то можна подумати, що Зеленський вже об’єднався з Порошенком та вони разом вкладаються у війну з Арєстовічєм більше, ніж у війну з Росією.
«Украінци не знают, за что воюют» — каже Алєксєй, повторюючи штампи російських іпсох та записуючи себе у ряди яневських, шаріїв та (сподіваюсь) ків.
Очевидно, росіянам нема за кого зачепитися, окрім Арєстовіча. Їм треба активно качати тему «припинення вогню» та «проведення виборів» в Україні. Проведення виборів для них — це перш за все — відміна воєннного стану в Україні, а значить — дуже сильне ослаблення української армії та оборони. Плюс, можливість проштовхнути у президенти України проросійського кандидата, з метою поглинання України (в тому числі) гібридним шляхом.
І, здається, нікого краще, окрім Арєстовіча, для виконання цієї убогої ролі, вони не знайшли.
Мені це нагадує роль Мураєва (з яким, до речі, Арєстовіч міцно обіймався на ахмєтовскіх каналах, прямо напередодні вторгнення 2022 року), який активно розказував про «новую формулу страни», в якого було вбухано неміряно російського бабла, і який зараз приблизно там, де й Арєстовіч, тільки із закритим хлебальником.
Що ж, будемо з цікавістю спостерігати за долею українського офіцера з «псіхотіпом совєсткого школьніка», та за риторикою втікача з політичними амбіціями в Україні й прагненням миритися з Росією.
Якщо почекати, таки можна побачити, як в інформаційному просторі повз тебе пропливає труп ворога, який надто довго маскувався у патріота-офіцера-розвідника-актора-психолога-політолога-філософа-коуча.
А насправді в кейсі Арєстовіча смішного мало, його євразійство та українофобія смерділи давно — питання як він міг займати офіційні посади в ТКГ від України та радника ОП, за чиїм премудрим рішенням?
За чиєїсь протекції цей персонаж мав доступ до інформації про плани та рішення державних інституцій напередодні повномаштабного нападу, а потім був безпосереднім спостерігачем за всіма військово-політичними процесами в перші місяці «проє*балі».
Чим і з ким він ділився отриманими даними можна тільки здогадуватись — і контакти з гебешними Латиніною та Собчак це тільки підкреслюють.
Уявляєте рівень нездатності протистояти дешевим маніпуляціям та стан свідомості суспільства, яке ледь не молилось на цього агента впливу та якийсь час давало йому найвищі рейтинги довіри?
І головне — скільки ще таких арєстовічєй досі інтегровано в українську владу (про інформаційну сферу годі й казати) ?
